Справа № 22ц-1442 / 2006                Головуючий у 1 інст. - Мамонова О.Є.

Категорія - цивільна                                          Доповідач - Лакіза Г.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

06 вересня    2006 року             Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Лакізи Г.П., суддів - Нечасного Л.А., Острянського B.І, при секретарі - Пільгуй Н.В.

за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника                      ОСОБА_4 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2006 по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, -

встановив:

В лютому 2006 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, та стягнення з нього 64 грн. 88 коп. в повернення сплаченого державного мита. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вони з відповідачем придбали спірну квартиру 03.08.2001 року за спільні кошти і під час спільного сімейного життя та зареєстрованого шлюбу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсягу. За ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, і за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину цієї ж квартири. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 64 грн. 88 коп. судових витрат по оплаті держмита.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує, що суд не взяв до уваги те, що спірна квартира в м. Чернігові придбана ним особисто за кошти, які він отримав від продажу квартири в м. Ашхабаді, яка була його приватною власністю, і до якої позивачка не мала ніякого відношення, а також за кошти жінки, з якою він перебував у фактичних шлюбних відносинах. Також суд не звернув уваги на його доводи про те, що шлюб з відповідачкою був розірваний ще у 1991 році в м. Ашхабаді, і весь час вони жили окремо, а зареєстрували знову шлюб у 1998 році на прохання ОСОБА_1, щоб вона змогла отримати громадянство України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, в зв'язку з неправильним застосуванням місцевим судом норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 23.03.1961 р. перебували у шлюбі, потім шлюб між ними було розірвано і повторно вони уклали шлюб 06.03.1998 року (а.с.9). Даний шлюб розірвано 17.10.2003 р. (а.с.8). Під час перебування у шлюбі, 03.08.2001 року, на їм"я ОСОБА_3 була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.7).

З тих мотивів, що квартира в м. Чернігові була придбана під час перебування позивача з відповідачем в шлюбі, судом першої інстанції були застосовані положення ст.ст. 60, 70 Сімейного Кодексу, які передбачають, що набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, частки майна, що є спільною сумісною власністю дружини та чоловіка є рівними, і за таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що визнання права власності на 1/2 частину квартири за позивачкою відповідає нормам діючого  законодавства, і позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до пункту 1 роз'яснень, викладених в постанові № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за загальними правилами дії законів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України), норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми Сімейного кодексу застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Сімейні відносини подружжя Заморіних виникли і припинились до 1 січня 2004 p., спірне майно набувалось також до набрання чинності Сімейним кодексом України. Тому до спірних правовідносин суд першої інстанції неправильно застосував норми Сімейного кодексу України. На спірні правовідносини поширюється дія Кодексу про шлюб та сім"ю України.

Спірна квартира була придбана під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, тому відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 28 КпШС України вона є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частках.

Доводи відповідача ОСОБА_3 щодо фактичного припинення ним із ОСОБА_1 шлюбних відносин та їх роздільного проживання з 1991 року не знайшли підтвердження доказами, а, навпаки, спростовуються обставинами справи. Згідно пояснень обох сторін в засіданні апеляційного суду, після придбання  спірної квартири в ній  прописались,  поселились  і  постійно  до теперішнього часу проживають як ОСОБА_3, так і ОСОБА_1 Посилання ОСОБА_3 на те, що повторно він зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 06.03.1998 року лише для того, щоб вона змогла переїхати до м. Чернігова та отримати громадянство України, також не підтвердились. Тому підстави для застосування по даній справі положень ч.2 ст. 28 КпШС України щодо визнання майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них, відсутні.

Відповідачем ОСОБА_3 також не доведено придбання спірної квартири за його особисті кошти, тому підстави для визнання цієї квартири роздільним майном подружжя також відсутні. Квартира в м. Ашгабате, що належала ОСОБА_3 на праві власності, була продана ним 25.04.2001 року за чотири мільйони манат (а.с.24). За офіційним курсом Національного банку України 10000 туркменських манат дорівнювали 10,4165 грн. (а.с.48). Таким чином, 4 млн. туркменських манат дорівнюють 4166,60 грн., а спірна квартира була придбана за значно більшу суму - 12977 грн. через три місяці, 03.08.2001 р. Достовірних та допустимих доказів використання коштів, виручених ОСОБА_3 від продажу квартири в м. Ашгабаті, саме на придбання спірної квартири, а не на інші цілі (переїзд, перевезення речей чи інше), а також наявності у ОСОБА_3 інших особистих коштів та їх використання для придбання спірної квартири, суду не надано.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя, і за ОСОБА_3 відповідно визнати право власності також на 1/2 частини цієї ж квартири. З ОСОБА_3 належить стягнути: на користь ОСОБА_1 64 грн. 88 коп. судових витрат по оплаті судового збору, а також на розрахунковий рахунок Апеляційного суду Чернігівської області - 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.4 ч.1 і ч.2 ст.309, ст.ст. 313, 316, 317, 218, 319 Цивільного процесуального Кодексу України, ст.ст. 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, апеляційний суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного   суду м. Чернігова від   12 липня   2006 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 64 грн. 88 коп. судових витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ЗО грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок Апеляційного суду Чернігівської області № 35220018000353 в УДК у Чернігівській області, МФО банку 853592, код ЄДРПОУ 02894527.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.