ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2006 р. | № 12/234-3201 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання | Прокурора міста Тернополя |
на постанову | від 16.06.2006 року Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 12/234-3201 |
господарського суду | Тернопільської області |
за позовом | Прокурора м. Тернополя в особі Тернопільської обласної державної адміністрації в особі Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації в особі Тернопільського краєзнавчого музею |
до | Приватного малого підприємства “Софіт” |
3-я особа на стороні відповідача без самостійних вимог –Тернопільська міська рада |
про | зобов’язання виконати умови договору |
та за зустрічним позовом |
про | визнання угоди та доповнення до неї недійсними |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | не з’явились |
від відповідача: від 3-ьої особи: від прокуратури: | Снігур В.Ф. –директор; Снігур Х.А. (довіреність від 25.01.2006р. № 171); Савчук В.П. (довіреність від 14.03.2006р. № 12) не з’явились Івченко О.А. прокурор відділу Генеральної прокуратури України |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Скрипчук О.С.) від 21.02.2006 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя – Бобеляк О.М., судді –Орищин Г.В., Якімець Г.Г.) від 16.06.2006 року, у справі № 12/234-3201 по первісному позову провадження у справі припинено в зв’язку з відсутністю предмету спору; зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсною угоду укладену між Тернопільським обласним краєзнавчим музеєм та ПМП “Софіт” від 01.12.2000 року в частині змін внесених доповненням від 15.02.2001 року; в іншій частині позовних вимог в позові відмовлено.
В касаційному поданні прокурор міста Тернополя просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.71 ЦК УРСР, ст. 43 ГПК України.
Відзиву на касаційне подання відповідач та треті особи не надіслали.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Прокурор міста Тернополя звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації від імені якого діє Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільський обласний краєзнавчий музей до ПМП “Софіт” про неналежне виконання умов договору, укладеного Тернопільським краєзнавчим музеєм та відповідачем 01.12.2000 року з доповненням №1 до нього від 15.02.2001 року. В позові прокурор просив постановити рішення, яким зобов’язати ПМП “Софіт” виконати зобов’язання, передбачені вищенаведеною угодою з урахуванням доповнення до неї перед Управлінням культури Тернопільської обласної державної адміністрації в частині продажу по собівартості 3-х кімнатної квартири в 8-ми квартирному житловому будинку із вбудованим виставковим центром та прибудованим музеєм по вул. Медова,6 в м. Тернополі. Зазначав, що відповідач всупереч вимог ст.ст.161, 162, 167 ЦК УРСР припинив виконувати свої зобов’язання, передбачені розділом 4 в редакції угоди з урахуванням доповнення від 15.02.2001 року.
Відповідач звернувся з зустрічним позовом, не зазначивши до кого (т.1 а.с.95), про визнання угоди від 01.12.2000 року та доповнення до неї від 15.02.2001 року недійсними у зв’язку із втратою юридичної сили та такими, що були укладені із порушенням вимог чинного законодавства. В якості обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача, він зазначає те, що спірна угода з доповненням залишилась лише наміром сторін, оскільки Тернопільський обласний краєзнавчий музей та Управляння культури Тернопільської обласної державної адміністрації не вправі були укладати спірну угоду, оскільки її предметом були земельна ділянка та будинок, які їм не належали. Колегія суддів звертає увагу на те, що в позовній заяві позивач не зазначає будь-якого законодавства на підставі якого подається позов, не зазначає правових підстав або положень спірних угод, згідно яких можливо вважати, що вони є недійсними бо втратили юридичну силу.
Задовольняючи частково зустрічний позов та визнаючи недійсною угоду від 01.12.2000 року в частині змін, внесених доповненням від 15.02.2001 року, суди обох інстанцій виходили із того, що угода не відповідає вимогам закону (ст.48 ЦК УРСР), оскільки укладена юридичною особо в суперечності з встановленими цілями її діяльності (ст.50 ЦК УРСР). Так суди відзначили, що виходячи з цілей діяльності музею та повноважень директора, визначених Статутом, у останнього були відсутні повноваження на укладення угоди з господарюючим суб’єктом, яка б створювала права і обов’язки для іншої юридичної особи, в даному випадку для обласного відділу культури, правонаступником якого виступає Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації щодо виділення трьохкімнатної квартири та проведення оплати.
Виходячи з того, що суд частково задовольнив зустрічний позов та визнав спірну угоду з урахуванням доповнення до неї недійсною, ним припинено провадження по справі по первісному позову на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Колегія суддів вважає, що суди під час розгляду первісного позову вийшли за межі позовних вимог, визнавши частково недійсною спірну угоду з підстав укладення її юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, яких не заявляло ПМП “Софіт”, за відсутності клопотання про це заінтересованої сторони, що є порушенням п.2 ч.1 ст.83 ГПК України. При цьому обставини, на які посилався в позовній заяві позивач, судом встановлені, однак юридичної їх оцінки з тим, щоб зробити висновок про відповідність вимогам закону спірної угоди, судом не здійснено. Фактично спір не розглянутий судом з підстав, які заявлені в зустрічній позовній заяві. Такої процесуальної помилки суд міг припуститися із-за нечітко викладених позовних вимог, які суду слід запропонувати ПМП “Софіт” уточнити під час нового розгляду справи.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин по зустрічному позову положення Глави 5 ЦК УРСР про позовну давність з огляду на наступне.
Позивач звернувся з позовом про визнання угоди від 01.12.2000 року недійсною з підстав невідповідності її закону.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Оскільки строк пред’явлення даного позову в частині визнання недійсною угоди від 01.12.2000 року, встановлений законодавством, що діяло раніше, сплив до набрання чинності цим кодексом (строк сплив 01.12.2003 року, тобто до 01.01.2004 року), то діє положення ст.75 ЦК УРСР, відповідно до якого позовна давність застосовується судом, арбітражним судом або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Судами не досліджено питання пропуску позивачем строку позовної давності в даній справі в частині позову про визнання угоди від 01.12.2000 року недійсною, що є порушенням приписів ст.43 ГПК України.
З огляду на викладене, висновок про відсутність предмету спору по первісному позову слід вважати передчасним, а тому ухвалені по первісному позову судові акти також підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на те, чи обґрунтував в позовній заяві прокурор порушення інтересів держави відповідачем по зустрічному позову і необхідність їх захисту; кого конкретно прокурор визначив позивачем по справі –стороною у спірному правовідношенні. Колегія суддів відзначає, що при вирішенні питання чи відбулось в даному конкретному випадку порушення матеріальних або інших інтересів держави, суду слід врахувати викладене в Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №1-1/99 від 08.04.1999 року, згідно якого для вирішення справи суттєвим вбачається з’ясування поняття “інтереси держави”. У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання прокурора м. Тернополя від 04.07.2006 року №4719 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 року у справі № 12/234-3201 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 року у справі № 12/234-3201 –скасувати.
Справу № 12/234-3201 направити до Господарського суду Тернопільської області на новий розгляд.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |