№2-272/09 Категорія 45

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2009 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира

в складі: суддя - Грибан І.О.

секретар - Ковальчук Т.С., Лисенко Н.О.

розглянув у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 30/200 ідеальних частки будинку та 1/2 частину земельної ділянки, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка в вересні 2007 року звернулася в суд з позовом, в якому заявляла вимоги про визнання спільною сумісною власністю її та колишнього чоловіка - ОСОБА_4, 30/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, яке складається з приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 в будинку А, літньої кухні В, гаража-сарая Г, огорожі; визнання за нею права власності на половину спільного майна, тобто на 30/200 частки. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4, виданого на ім’я ОСОБА_2, визнавши за останньою право власності на 15/200 частин вказаного будинку в порядку спадкування. В травні 2008р. позивачка позовні вимоги збільшила (а.с. 106). Окрім зазначеного в первісному позові просила визнати спільною сумісною власністю подружжя приватизовану земельну ділянку площею 0, 303 га, на які розташований будинок. Визнати за нею право власності на 2 частину земельної ділянки, та крім того визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4, виданого на ім’я ОСОБА_3. В липні 2008р. позивачка вимоги знову збільшує (а.с. 137-139) і включає до складу спільного сумісного майна подружжя приміщення в спірному будинку № 1-2, 1-3, відповідно вимагає визнати за нею право власності на половину цих приміщень, одночасно виключивши її долю з маси спадкового майна після померлого ОСОБА_4

В обґрунтування позову зазначала, що приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 до будинку, літня кухня В, гараж Г були побудовані за спільні кошти її та ОСОБА_4 під час перебування в зареєстрованому шлюбі. На будівництво будівель будівельні матеріали, зокрема: цегла, щебінь, шифер, - придбавалися її батьком ОСОБА_5

Представник Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, що приймав участь у справі за ініціативою суду в інтересах неповнолітньої відповідачки ОСОБА_2 у вирішенні даного спору покладався на розсуд суду. В подальшому подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представники проти позову заперечували. В обґрунтування позову зазначали, що до укладення шлюбу з позивачкою ОСОБА_4, на підставі договору дарування від 30.08.1990р., належало на праві власності 30/100 ідеальних частки будинковолодіння АДРЕСА_1. Частка в натурі не виділялася, а лише було встановлено порядок користування, за яким в користування ОСОБА_4 виділялися кімнати 1-3 та 1-2 (нумерація згідно старого технічного паспорту). Дозвіл на прибудови дійсно оформлювався на ім’я ОСОБА_4, але будувався за рахунок коштів відповідачки та силами ОСОБА_6 Прибудови до будинку, літня кухня Б та літня кухня В, гараж Г побудовані із шлакоблоків, а не із цегли, як стверджувала позивачка. Крім того, вказували на те, що позивачка безпідставно заявляє вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину приміщень 1-2 та 1-3 (за технічним паспортом 2000р.), оскільки вони взагалі ніколи не були власністю ОСОБА_4

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, виходячи з зазначених позивачами підстав та наданих в їх обгрунтування доказів, суд приходить до наступного висновку.

Позивачка та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі між собою з липня 1993 року по червень 2005 року

До укладення шлюбу ОСОБА_4 мав у приватній власності 30/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1. Згідно технічної документації (а.с. 7, 180, 182-184, 186) будинковолодіння складалося з шлакоблочного будинку жилою площею 52, 9 кв.м., сараю Б, Сараю В, туалету Г, огорожі, що розташовувалися на земельній ділянці розміром 600 кв.м. Частка ОСОБА_4 в натурі не виділялася. Згідно договору дарування від 30.08.1990р. йому передавалися в користування лише кімната 1-2 площею 16, 1 кв.м, та кімната 1-3 площею 11, 3 кв.м., що складає більше ніж 30/100 ідеальних частки.

70/100 ідеальних частки домоволодіння надлежали батькові ОСОБА_4 ОСОБА_8, а після його смерті - відповідачці ОСОБА_3(44/100), та ОСОБА_6.(26/100).

Правовідносини власності між співвласниками домоволодіння, а також житлові відносини між ними та членами їх сімей регулювалися цивільним кодексом, Законом України «Про власність» та житловим законодавством.

Майнові правовідносини позивачки та ОСОБА_4, як подружжя регулювалися кодексом про шлюб та сім’ю України (КпШС).

Відповідно до вимог ст.. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження є власністю кожного з них.

Відповідно до вимог ст.. 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності в наслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю.

Виділ частки ОСОБА_4 в натурі не здійснювався, договір між співвласниками домоволодіння про утворення спільної власності не укладався, тому домоволодіння перебувало у спільній сумісній власності (будинок та надвірні будівлі). Добудови до будинку, перебудова існуючих надвірних будівель та зведення нових здійснювалися за спільною згодою співвласників та спільними силами, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9

Перерозподіл часток між співвласниками будинку не здійснювався.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачка не надала суду достатніх і беззаперечних доказів того, що час шлюбу спірне майно істотно збільшилося у своїй цінності в наслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя. Надані нею квитанції на ім’я ОСОБА_5 та третіх осіб, не підтверджують використання саме цих будівельних матеріалів (цегла, щебінь, паркет б/у, шифер, тощо а.с. 62, 63, 66, 67, 68, 69) в будівництві будинку. З технічної документації на будинок (а.с. 11, 112) вбачається, що житловий будинок є будівлею із шлакоблоків, а не з цегли. Дозвіл на добудову до будинку (а.с.38) на ОСОБА_4 видано 01.11.1990 р. До 1991 р. позивачка не проживала в будинку, оскільки навчаласдцо 1991 р. в м.Вінниці. Позивачкою не надано доказів того, що прибудова була зведена саме в період 1993-1994років. Покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12 щодо складових частин будинку на момент укладення шлюбу між позивачкою та ОСОБА_4 суперечливі між собою. Крім того, з чеків та накладних, за будівельні матеріали виписані в період 1993-1994 pp. на ім’я ОСОБА_4 вбачається, що витрати на ці матеріали перевищували дохід позивачки (945 купонів стипендія а.с.122)в десять разів (28000крб, 1311700 крб, тощо), а ОСОБА_4 (а.с.57) по декілька місяців не працював.

Таким чином, позивачкою не доведено, що за час проживання в шлюбі з ОСОБА_4, частка останнього в будинку істотно збільшилася за рахунок її участі, або спільних коштів.

Що стосується надвірних будівель, то відповідно до роз’яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року N 7(із змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» право власності зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв’язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім’ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Таке ж право за цих умов належить членам сімї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов’язок.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивачки щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя 30/100 ідеальних часток будинковолодіння (а саме приміщень 1-, 1-3, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 до будинку, літньої кухні В, гаражу Г). Вимоги до задоволення не підлягають.

Оскільки всі інші вимоги є похідними від вимог визнання спільною сумісною власністю подружжя 30/100 ідеальних часток будинковолодіння, то вони також до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.. 15, 60, 214, 215 ЦПК України, ст.. 215 ЦК України, ст..62, 70 СК України, ст..24, 25 КпШС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів, починаючи з дня проголошення рішення, шляхом подання через Богунський районний суд заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви на апеляційне оскарження, якщо така заява або апеляційна скарга не були подані.