ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 38/25-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Хандуріна М.І., –головуючого, |
Панової І.Ю., |
Яценко О.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Сприяння” |
на постанову | Харківського апеляційного господарського суду від 03 липня 2006 року |
у справі | № 38/25-06 господарського суду Харківської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Сприяння”, м. Харків, |
до | Відкритого акціонерного товариства “Система”, м. Харків, |
про | укладення договору зберігання, |
за участю представників сторін:
ТОВ “Система” –Дробот О.І. (дов. від 09.10.2006 № 9/10-06);
встановив:
У лютому 2006 року позивач –ТОВ Фірма “Сприяння” пред’явив у господарському суді позов до відповідача - Відкритого акціонерного товариства “Система” про зобов’язання укласти договір зберігання у запропонованій ним редакції, оскільки відповідач відмовляться від його укладення через неузгодження сторонами вартості послуг по зберіганню.
Свої вимоги обґрунтовував положеннями ч. 2 ст. 649 ЦК України, відповідно до вимог якої розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом, а також умовами договору про те, що спори, що виникають у зв’язку з виконанням цього договору і залишають неврегульованими відповідно до п. 5.1 передаються для вирішення до відповідного господарського суду.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23 травня 2006 року (колегія суддів у складі: Жельне С.Ч. –головуючий, судді: Хотенець П.В., Здоровко Л.М.) в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що договір зберігання має бути укладений за взаємним волевиявленням сторін, а не за рішенням суду у зв’язку з недосягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, оскільки спірний договір не укладається за державним замовленням і в діючому законодавстві немає закону, який би передбачав обов’язковість його укладення.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 липня 2006 року (колегія суддів у складі: Афанасьєва В.В. –головуючого, суддів: м Бухана А.І., Гагіна М.В.) рішення господарського суду Харківської області залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ Фірма “Сприяння” просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування посилається неповне з`ясування судами обставин справи та невірне застосування норм застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2004 між ТОВ Фірма “Сприяння” та ВАТ “Система” було укладено договір № 7-С, відповідно до умов якого позивач здійснював ведення системи реєстру акціонерів відповідача (а.с. 40 –44).
Рішенням загальних зборів акціонерів відповідача від 01.09.2005 було затвердженого нового реєстратора акціонерів –Товариство з обмеженою відповідальністю “Незалежний реєстратор “Аверс”.
Згідно з п.п. 2.1.10 Договору № 7-С від 02.08.2004 емітент зобов’язаний у випадку закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та/або емітента, укласти з реєстратором договір зберігання документів, які були підставою для внесення змін до цих особових рахунків, а також оплатити послуги реєстратора, пов’язані із зберіганням цих документів протягом п’яти років з дня закриття відповідних рахунків.
В п. 6.3 Договору сторони домовились, що припинення дії договору є однією з підстав закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та емітента. В цьому випадку емітент до дати закриття реєстру повинен укласти договір зберігання, оплатити послуги по зберіганню та заборгованість за формування та ведення реєстру, якщо така заборгованість є.
Відповідно до порядку, передбаченого п. 6.3 Договору та Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 60 від 26.05.1998 р., відповідач листом від 14.09.2005 № 320/115 (а.с. 14) повідомив позивача про розірвання договору з направлення двох примірників договору зберігання документів строком на п’ять років.
ТОВ Фірма “Сприяння” не погодилось із запропонованими ТОВ “Система” умовами договору в частині вартості послуг відповідача по зберіганню та обсягом предмету договору і листом № 766 від 28.10.2005 направило відповідачу свій варіант договору зберігання з іншими обсягом предмету договору та вартістю послуг (41280,00 грн. за п’ять років).
Зазначену пропозицію відповідачем було відхилено через неузгодження вартості послуг по зберіганню.
За наведених обставин ТОВ Фірма “Сприяння” звернулася з позовом про зобов’язання ТОВ “Системи” до укладення договору зберігання у запропонованій ним редакції, обґрунтовуючи свої вимоги ч. 2 ст. 649 ЦК України.
Згідно ст. 1 ГПК України до спірного договору зберігання слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і договір № 7-С від 02.08.2004 є господарським договором.
Згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Так, відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Місцевий господарський суд відмовляючи в позові, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно і об’єктивно дослідив обставини справи, правильно встановив і виходив з того, що спірний договір зберігання не укладається за державним замовленням та чинним законодавством не передбачено обов’язковість його укладання; положення договору № 7-С від 02.08.2004 не містять положення про можливість чи обов’язковість укладення договору зберігання за рішенням суду або інші переддоговірні спори за ним.
При цьому господарські суди обґрунтовано зазначають про неможливість віднесення договору № 7-С від 02.08.2004 до попереднього договору у зв’язку з невідповідністю умов даного договору вимогам ст. 182 ГК України, а саме, не зазначенням істотних умов договору зберігання.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України, 180 ЦК України).
Виходячи з вищезазначених положень, господарські суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку, що договір зберігання має укладатись за взаємним волевиявленням сторін, а не за рішенням суду у зв’язку з недосягненням сторонами згоди з усіх істотних умов.
Судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов’язання до укладення договору, є законними та обґрунтованими, оскільки базуються на законодавчому принципі вільного волевиявлення учасників правочину (ст. 203 ЦК України), а тому підстав для їх скасування немає.
Твердження касаційної скарги про те, що господарські суди дійшли невірного висновку про відсутність погодження істотних умов договору з посиланням на п. 5.2 Договору слід залишити поза увагою, оскільки названий пункт стосується спорів, що виникають саме у зв’язку з виконанням договору № 7-С від 02.08.2004, а не договору зберігання.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Сприяння” залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 липня 2006 року у справі № 38/25-06 залишити без змін.
Головуючий: М.І. Хандурін
Судді: І.Ю. Панова
О.В. Яценко