ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 31/70 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Хандуріна М.І. –головуючий,
Панової І.Ю.,
Яценко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровського училища культури на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року у справі № 31/70 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Дніпропетровського училища культури до Приватного виробничого підприємства “Укркожпром” про визнання недійсним договору оренди та звільнення приміщення,
за участю представників сторін:
Дніпропетровського училища культури –не з’явились;
ПВП “Укркожпром” –не з’явились;
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2006 року позивач –Дніпропетровське училище культури пред’явив у господарському суді позов до відповідача - Приватного виробничого підприємства “Укркожпром” визнання недійсним договору оренди з 27.11.2005 і зобов’язання відповідача звільнити орендовані приміщення.
Вказував, що строк дії договору оренди № 25 від 15.05.2003 р., укладеного між сторонами у справі, рішення господарського суду від 08.07.2005 р. було визначено 27.11.2005 р.
Посилаючись на відмову відповідача звільнити орендовані приміщення після отримання його попередження про припинення дії договору у зв’язку зі сплином терміну, який визначено судом, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2006 року (суддя Мороз В.Ф.) зобов’язано ПВП “Укркожпром” звільнити на користь Дніпропетровського училища культури нежитлові приміщення на першому поверсі, загальною площею 40,0 кв.м., розташовані по вул. Софії Ковалевської, 10 у м. Дніпропетровську.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване посиланнями на ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якою визначено обов’язок орендаря повернути орендовані об’єкти орендодавцеві після закінчення терміну дії договору оренди. Оскільки договір оренди припинив свою дію і позивач відмовляється від його продовження, відповідач зобов’язаний повернути орендовані приміщення на умовах договору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року (колегія суддів у складі: Герасименко І.М. - головуючий, Прудніков В.В., Білецька Г.Ю) рішення господарського суду скасовано в частині зобов’язання звільнити ПІП “Укркожпром” нежитлові приміщення.
Постанова мотивована тим, що лист позивача від 05.12.2005 р. не може вважатися заявою про припинення дії договору, оскільки, посилаючись на п. 2 ст. 763 ЦК України, дана заява повинна направлятись до останнього дня строку договору, тобто до 29.11.2005 р., а тому рішення суду першої інстанції в означеній частині підлягає скасуванню.
У касаційній скарзі Дніпропетровське училище культури скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області. В обґрунтування посилається на неправильне застосування норм матеріального права, а саме невідповідність постанови ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з договору оренди № 25 від 15.05.2003, укладеного між сторонами у справі, відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна, Дніпропетровське училище культури (Орендодавець) передає, а ПВП “Укркожпром” (Орендар) приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 40,0 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. С.Ковалевської, 10, 1 поверх службових приміщень.
Термін дії договору закріплено в п. 7.1: “договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до 01 січня 2004 року”.
Згідно з п. 7.6 Договору оренди в разі за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2005 р. у справі № 16/122 між тими ж сторонами, було встановлено, що оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про припинення договору оренди від 15.12.2003, то договір оренди було продовжено до 27.11.2005 р. (а.с. 13-15).
Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача звільнити на користь позивача нежитлові приміщення, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини даної справи, правильно встановив, і виходив з того, що строк дії договору оренди від 15.03.2003 № 65 закінчився 27.11.2005 р., позивач листом № 380 від 05.12.2005р. в установленому чинним законодавством порядку повідомив відповідача про припинення терміну дії договору оренди та просив орендаря звільнити займане приміщення та повернути його за актом (а.с.16-17).
Оскільки відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а відповідач доказів укладення договору оренди на новий строк на спірне приміщення не надав, нові розпорядчі документи (розпорядження) в матеріалах справи відсутні, тобто договір оренди припинив свою дію, а тому у відповідача відсутні підстави для перебування у цьому приміщенні.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України та положень ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається продовженим на строк, який раніше встановлений договором.
Отже, за змістом наведених норм наявність на дату закінчення договору оренди і протягом місяця після закінчення строку його дії заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, такий договір вважається припиненим.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та ко мунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має нази ватися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.
Враховуючи наведене господарським судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору оренди нежилого приміщення 15.05.2003 № 25 та змісту листа орендодавця № 380 від 05.12.2005р. з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення позивачем орендарю заяви про припинення договору оренди у формі листа № 380 від 05.12.2005р. в межах місячного строку, передбаченого ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу вказує, на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення. Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку судових рішень у справах, пов’язаних зі звільненням нежилих приміщень, що належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 у справі № 1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84).
Апеляційний господарський суд, скасовував рішення суду першої інстанції в означеній частині, посилаючись на те, що вищевказаний лист позивача від 05.12.2005 № 38 не може вважатися заявою про припинення дії договору оренди. Крім того, посилаючись на п. 2 ст. 763 ЦК України зазначив, що даний лист повинен направлятися до останнього дня строку дії договору, тобто до 29.11.2005 року включно, а не після цієї дати.
Проте такі висновки є наслідком неправильного застосування ч. 2 ст.763 ЦК України, оскільки вказана норма регулює дію договорів найму, укладених на невизначений строк. В той час як договір оренди, укладений між сторонами, є строковим договором оренди комунального майна, а тому місцевим господарським судом цілком обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Зважаючи на це, висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині звільнення займаних відповідачем нежитлових приміщень є необґрунтованим та таким, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору та чинному законодавству.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова не відповідає нормам чинного законодавства і тому підлягає до скасування, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровського училища культури задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року у справі № 31/70 скасувати.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2006 року у справі № 31/70 залишити без змін.
Головуючий М.І. Хандурін
Судді І.Ю. Панова
О.В. Яценко