У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційними скаргами засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2006 року, яким

                              ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

  ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше судимого:

- 24.01.1994 року за ст.ст. 140 ч. 3, 193 ч. 3 КК України

на 4 роки позбавлення волі;

- 23.06.1999 року за ст.ст. 141 ч. 2, 142 ч. 2 КК України

на 5 років позбавлення волі,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

         За ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_4 і ОСОБА_5 виправдано за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

  ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік 7 місяців позбавлення волі.

         Зараховано ОСОБА_6 в строк відбутого покарання час її попереднього ув'язнення в період з 18 листопада 2003 року по 18 червня 2005 року.  

У зв'язку з фактичним відбуттям призначеного ОСОБА_6 покарання її звільнено від його подальшого відбування.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 5140 грн. 59 коп. та моральної - 100.000 грн.

         Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Дніпропетровської обласної клінічної лікарні за лікування потерпілого ОСОБА_7 по 400 грн. з кожного та з ОСОБА_6 - 162 грн. 02 коп.

         Згідно з вироком, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 14 листопада 2003 року, знаходячись в кафе ІНФОРМАЦІЯ_4 на АДРЕСА_1, розпивали спиртні напої зі своїми знайомими. Потім до них за столик підсів ОСОБА_7, який також вживав спиртні напої.

 Під час вживання спиртних напоїв ОСОБА_4 і ОСОБА_5 побачили у ОСОБА_7 мобільний телефон, яким домовилися заволодіти шляхом застосування до нього фізичного насильства.

         Приблизно о 21-й год. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вийшли за потерпілим із приміщення кафе та напали на нього, нанісши йому удари руками і ногами по голові та іншим частинам тіла, після чого за одяг перетягнули ОСОБА_7  на безлюдну та неосвітлювану ділянку місцевості в бік пустиря, що знаходилася в 30 м від кафе поряд із ринком ІНФОРМАЦІЯ_5, де продовжили побиття потерпілого з метою заволодіння його майном.

          В цей час до них підійшла ОСОБА_6, яка без попередньої змови з ОСОБА_4 і ОСОБА_5, також почала наносити удари ногами ОСОБА_7 по тулубу. Крім того, ОСОБА_4, фрагментом силікатної цеглини наніс йому кілька ударів в область голови. Від засудженими ударів потерпілий втратив свідомість, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заволоділи його майном та одягом на загальну суму 1400 грн., яким розпорядилися на власний розсуд.

В результаті нападу потерпілому ОСОБА_7 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, що потягли тривалий розлад здоров'я.

У касаційному поданні прокурора порушено питання про скасування вироку щодо засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і направлення справи на новий судовий розгляд з посиланням на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яке потягло безпідставне виправдання засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінального закону, а також призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину і їх особам внаслідок м'якості. При цьому будь-яких  доводів щодо скасування вироку стосовно засудженої ОСОБА_6 у касаційному поданні не наведено.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_5 просить вирок щодо нього змінити, його дії перекваліфікувати на ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 122 КК України посилаючись на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. При цьому засуджений вказує на те, що суд дав необ'єктивну оцінку його показанням, показанням потерпілого та іншим доказам, вказує на те, що окремі із них були отримані з порушенням кримінально-процесуального закону Він також вважає, що суд неправильно встановив їх дійсний умисел і причину застосування насильства до потерпілого. В додаткових доводах до своєї скарги ОСОБА_5 вказує, що був позбавлений права оскаржити постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2004 року;

засуджений ОСОБА_4 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії зі ст. 187 ч. 2 на ст. 122 ч. 1 КК України та пом'якшити призначене покарання, посилаючись на те, що під час досудового і судового слідства не здобуто доказів його причетності до вчинення розбійного нападу. При цьому засуджений не заперечує факт побиття потерпілого з особистих мотивів, посилаючись на те, що той був дуже п'яний і ображав ОСОБА_6, але заперечує попередній зговір з ОСОБА_5 на вчинення розбою. Просячи про пом'якшення покарання, засуджений посилається на визнання своєї вини, добровільне відшкодування заподіяної шкоди та інші позитивні дані про його особу.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора та представника потерпілого, які підтримали касаційне подання прокурора, пояснення захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які підтримали касаційні скарги своїх підзахисних і заперечували проти задоволення касаційного подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини вчиненого засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочину, всебічно повно та об'єктивно дослідив усі зібрані у справі докази і дав їм належну оцінку у вироку.

Так, показаннями потерпілого ОСОБА_7 підтверджено, що дійсно ввечері 14 листопада 2003 року він знаходився в кафе ІНФОРМАЦІЯ_4 за одним столиком із засудженими та іншими особами, де вживав спиртні напої, при цьому вимушено, у зв'язку із дзвінком на його телефон, показав усім присутнім свій мобільний телефон. Коли вийшов із кафе, йому було нанесено удар по голові, від якого він втратив свідомість, а коли прийшов до тями, побачив що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 тягнуть його за ринок поблизу кафе, а ОСОБА_6 йде за ними. Потім ОСОБА_5 почав знімати з нього куртку і сказав ОСОБА_4, що він, потерпілий, чинить опір, після чого вони удвох знову почали його бити руками і ногами. Під час побиття на місці події знаходилася також ОСОБА_6, яку він впізнав по одягу. Від побиття засудженими він знову втратив свідомість і прийшов у себе лише в лікарні. Внаслідок побиття  у нього було викрадено мобільний телефон, шкіряну куртку, взуття та спортивні штани на загальну суму 1440 грн.

Підстав для сумніву в правдивості зазначених показань потерпілого у суду не було, оскільки вони є послідовними як під час досудового слідства, так і в усіх судових засіданнях, які відбулися при розгляді справи, включаючи останнє.

Немає таких підстав і у касаційного суду. При цьому колегія суддів виходить як із оцінки показань потерпілого судом першої інстанції, що відповідно до вимог ст. 67 КПК України є виключно його прерогативою, так і того, що показання потерпілого об'єктивно підтверджуються та в деталях узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, висновками судово-медичних експертиз про характер та тяжкість заподіяних йому тілесних ушкоджень, протоколом вилучення з квартири ОСОБА_12 одягу та взуття потерпілого, залишеного в ній ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також показаннями самих засуджених, в тому числі в судовому засіданні, де жоден із них не заперечував факту побиття потерпілого, а ОСОБА_6 прямо вказувала на вчинення побиття потерпілого саме ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та узгодженість їх дій при цьому. В повній мірі це стосується і висновків суду щодо заволодіння засудженими майном ОСОБА_7 під час нападу на нього, оскільки без телефону, одягу та взуття його без свідомості фактично одразу після закінчення злочину було доставлено в лікарню.

Тому доводи засуджених про те, що вони не вчиняли розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 і не заволодівали його майном під час його побиття, а лише із-за образи ОСОБА_9 та ОСОБА_6 побили його, правильно не взяті судом до уваги. Оскільки висновки суду і в цій частині грунтуються на ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, а характер цих дій свідчить про їх цілеспрямованість та узгодженість,  колегія суддів вважає аналогічні доводи касаційних скарг засуджених такими, що суперечать матеріалам справи, дослідженим судом та наведеним у вироку доказам.

         Виходячи із матеріалів справи, сукупності наведених у вироку доказів та їх об'єктивної оцінки судом, колегія суддів вважає, що фактичні обставини вчиненого засудженими злочину судом встановлені правильно, а тому злочинні дії засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, а ОСОБА_6 - з урахуванням зміненого та підтриманого прокурором обвинувачення - за ч. 1 ст. 187 КК України. При цьому будь-яких законних та обгрунтованих підстав для перекваліфікації дій засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 185 КК України, за доводами їх касаційних скарг, колегія суддів не знаходить.

         Доводи касаційного подання прокурора про скасування вироку щодо усіх засуджених колегія суддів також вважає безпідставними, зазначаючи при цьому, що таких доводів стосовно засудженої ОСОБА_6 у ньому взагалі не наведено.

Як видно із вироку та аналізу матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність в діях засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 умислу на вчинення умисного вбивства ОСОБА_7 із корисливих мотивів, яке не було доведено ними до кінця з причин, що не залежало від їх волі, а тому правильно виправдав за обвинуваченням, інкримінованим їм за ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України за відсутністю в їх діях складу цього злочину.

При цьому суд вірно виходив із того, що потерпілому ОСОБА_7 діями засуджених не було заподіяно жодного тілесного ушкодження, яке б свідчило про умисел засуджених на його умисне вбивство. Не свідчать про це і конкретні дії засуджених при вчиненні розбійного нападу на потерпілого. Що ж стосується того, що потерпілого вони роздягли і залишили на вулиці при низькій температурі навколишнього середовища, то як правильно зазначив суд у вироку, ці дії засуджених свідчать лише про неконкретний, невизначений, а тому і їх непрямий умисел, тоді як замах на вчинення злочину, в даному випадку - умисне вбивство потерпілого, має бути тільки прямий. Вивченням матеріалів справи за доводами касаційного подання також встановлено, що об'єктивних доказів того, що під час побиття ОСОБА_4 і ОСОБА_5 діяли з прямим умислом на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_7 у справі немає, про що зазначив і суд у вироку, а тому касаційне подання прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Ретельно перевіривши доводи касаційного подання прокурора та  скарг засуджених за матеріалами справи, колегія суддів не виявила й істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були допущені слідчими органами під час досудового слідства і судом під час розгляду справи по суті та тягнули б зміну або скасування вироку.

Про судове засідання 15 листопада 2004 року ОСОБА_5 та інших засуджених було повідомлено вчасно. Участь у справі брали також захисники підсудних. Після дослідування справа неодноразово розглядалася судами, але ОСОБА_5 ніяких заяв про порушення його права на оскарження цієї постанови не заявляв. З урахуванням неодноразових дослідувань та розглядів справи судами, а також прийняття законного і обгрунтованого рішення апеляційним судом, колегія суддів також не вбачає порушення права засудженого на захист із зазначеної підстави. 

Покарання засудженим ОСОБА_4 і ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості злочину, даних про їх особи та обставин, що пом”якшують та обтяжують покарання, у тому числі й тих, на які є посилання в касаційних скаргах засуджених. Призначене покарання не є суворим, виходячи з тяжкості злочину та його наслідків, а також достатнім з урахуванням даних про особи засуджених та інших вказаних у вироку обставин.

Тому підстав для пом”якшення призначеного покарання за доводами касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційні скарги засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2006 року щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6  - без зміни.

С У Д Д І :

   Міщенко С.М.                       Бунін О.І.                       Паневін В.О.