Справа № 22- Ц-1866    /2006                                                 Головуючий у 1 інстанції      Кабанячий В.А.

Категорія   14                                                                        Доповідач у 2 інстанції       Голуб С.А.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого             Воробйової Н.С.

суддів:                        Голуб С.А.,   Оношко Г.М.

при секретарі             Велицькому О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу „Горбані" про  поновлення     на    роботі,     стягнення     заробітної    плати     за     час  вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

2 березня 2006 року позивачка пред"явила в суді названий позов. В позові посилалась на те, що вона працювала у відповідача з 01.05.1996 року.

Рішенням правління СВК „Горбані" викладеному в протоколі НОМЕР_1    її було звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули.

Про своє звільнення позивачка дізналась лише 30 січня 2006 року.

Позивачка вважає своє звільнення незаконним, оскільки про звільнення вона не була попереджена, від неї не відбирались пояснення, її не було заслухано на засіданні правління, на якому вирішувалось питання про її звільнення, вона є одинокою матір"ю, тому її звільнення мало бути проведено лише за згодою профспілкового органу.

Просила поновити її на посаді вагаря СВК „Горбані", стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21.07.2005 року до дня поновлення на роботі, а також 5000 грн. моральної шкоди.  В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Просить стягнути середній заробіток за 158 робочих днів в розмірі 3449,14 грн. Також підтримала свої позовні вимоги в іншій частині.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 4 квітня 2006 року в позові відмовлено в зв"язку з пропуском позивачкою місячного строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду  ОСОБА_1   оскаржила його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що строк для   звернення до суду з даним позовом не порушила, оскільки позовну заяву подала   1 березня, в останній день строку. В канцелярії суду   позовна заява була зареєстрована лише 2.03.2006 року. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, обговоривши доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі та заперечення позивача вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його висновки не відповідають обставинам справи і недоведені деякі обставини справи, які суд вважав встановленими

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

При пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з"ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов"язки сторін.

Із рішення суду не вбачається, чи перевіряв суд причини пропуску позивачкою строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, не навів мотивів з яких суд визнав за неможливе їх поновити.

Посилання суду на те, що позивачка не заявляла вимог про поновлення строку не ґрунтуються на законі, оскільки ст. 234 КЗпП України не містить вказівки на обов"язкове подання позивачем заяви про поновлення строку.

Судова колегія вважає, що строк на звернення до суду позивачкою не пропущений.

Останній день для подачі до суду позовної заяви був 1 березня 2006 року. Відповідно до штампу на позовній заяві, заява отримана канцелярією Переяслав-Хмельницького  міськрайонного суду 2 березня 2006 року.

Судова колегія вважає встановленим, що позивачка подала заяву в приймальний день середу 1 березня 2006 року, оскільки приймальні дні в Переяслав-Хмельницькому районному суді лише два дні на тиждень по середах та п"ятницях, але зареєстрована заява була лише 2 березня 2006 року

Судом не встановлені обставини справи, не перевірено чи порушені права позивачки звільненням, чи підлягають ці права поновленню.

Судова колегія встановила, що позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах з 1 травня 1996 року.

Рішенням правління СВК „Горбані", викладеному в протоколі  НОМЕР_1 вона була звільнена з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогули.

Про те, що вона звільнена з роботи позивачка дізналась лише 30 січня 2006 року. В цей же день їй була видана трудова книжка.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України звільнення за прогул є видом дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Як встановлено в судовому засіданні від позивачки не відбирались пояснення з приводу її невиходу на роботу, а також її не ознайомлювали з наказом про звільнення.

Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:..4) прогулу без поважних причин.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації членом якої є працівник.

Згоди профспілкового комітету на звільнення позивачки не було.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що звільнення позивачки було проведено з порушенням трудового законодавства і її трудові права підлягають поновленню.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає, Що із відповідача на користь позивачки необхідно стягнути середню заробітну плату за вимушений прогул з 21 липня 2005 року по 21 серпня 2006 року, тобто за 13 місяців, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного не з вини позивачки.

При розрахунку середньої заробітної плати суд виходив з наступного.

Як вбачається із довідки , наданої відповідачем, позивачка останні два місяці до дня звільнення не працювала не зі своєї вини. Як пояснили сторони, позивачку викликали на роботу з настанням такої потреби. При цьому заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалась за ті дні, коли позивачка не виконувала свої службові обов"язки.

Відповідачем на вимогу суду надана довідка про розмір тарифної ставки позивачки. Як вбачається із довідки позивачці виплачувалась заробітна плата 262 грн. в місяць, що становить 0,8 від мінімальної заробітної плати. Розмір посадового окладу позивачки представник відповідача судовій колегії не надав, пояснивши, що відповідно до штатного розпису оклад вагаря тарифна ставка вагаря визначена в розмірі мінімальної заробітної плати.

Позивачка в позовній заяві зазначала, що така заробітна плата виплачувалась їй в порушення вимог трудового законодавства, відповідно до яких кожному працівникові   гарантується     рівень   оплати   праці   не   менше   встановленого законодавством мінімуму.   Судова колегія погоджується з такими доводами апелянта. Відповідно до ст.. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт)..

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов"язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оскільки відповідачем позивачці виплачувалась заробітна плата в меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, судова колегія при прийнятті рішення про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, не може керуватись наданою відповідачем довідкою, а виходить із мінімального розміру заробітної плати, який за період вимушеного прогулу позивачки становив: з 1.07.2005 по 31.08.2005 - 310 грн., з 1.09.2005 по 31.12.2005-332 грн., з 1.01.2006 по 30.06.2006 - 350 грн., з 1.07.2006 по 30.11.2006-375 грн.

На підприємстві у відповідача встановлений шестиденний робочий тиждень.

Середньоденна заробітна плата позивачки у липні та серпні 2005 року становила 12,8 грн. (310 грн. : 24,2 -середньомісячне число робочих днів) 12,8 х (9+26) = 448 грн. (заробітна плата за липень-серпень 2005 року). Середньоденна заробітна Плата позивачки у вересні- грудні 2005 року становила 13,71 грн. Кількість робочих днів становила 105.

13,71 х 105= 1439 грн.

Середньоденна заробітна плата позивачки у січні-червні 2006 року становила 15,40 грн.

14,40 x 146 = 2102 грн.

Середньоденна заробітна плата позивачки і липні- серпні 2006 року становила 15,49 грн.

15,49 x 44=681 грн.

Загальна сума середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки з відповідача становить 4570 грн.

В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судова колегія відмовляє, оскільки позивачкою не наведені докази в її обгрунтування.

З відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 51 грн.

На підставі ст.ст. 43, 147,149, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст.303, 309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити     ОСОБА_1   на     посаді                                                                вагаря  сільськогосподарського виробничого кооперативу „Горбані"  з 21 липня 2005 року.

Стягнути з СВК „Горбані" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4570грн. В задоволенні іншої частині позову відмовити.

 Відповідно до ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 375 грн.

Стягнути з СВК „Горбані" на користь держави   судовий збір в розмірі 51 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України.