13.09.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/10484/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняВершині П.А.
за участю представників сторін:
Від позивача:
Від відповідача:
Крутовських С.В.
Козлюк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів»до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2011р.,-
ВСТАНОВИВ:
19.08.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів»звернулося з адміністративним позовом до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2011р. № 0001582320 та від 18.08.2011р. № 0001572320.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р. валютного та іншого законодавства. За наслідками перевірки було складено акт від 08.08.2011р. за висновками якого встановлено, що позивачем порушено п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4,п.п.5.3.9 пункту 5.3. ст. 5, п.п.8.7.1 п.8.7. ст.8, підпункту 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 236 176 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010р. на суму 236 176 грн. та п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 128 693 грн., у тому числі за липень 2010р. в сумі 84 320 грн., за серпень 2010р. в сумі 10373 грн., за вересень 2010р. в сумі 34000 грн. 18.08.2011р. на підставі вказаного вище акту податковою інспекцією були прийняті два податкові повідомлення-рішення № 0001582320 про визначення сум податкового зобов’язання з податку на додану вартість ( з урахуванням штрафних санкцій) у загальній сумі 160 866 грн. та № 0001572320 про визначення сум податкового зобов’язання з податку на прибуток ( з урахуванням штрафних санкцій) в загальній сумі 295 220 грн. Проте, позивач з наведеними висновками податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс»та ТОВ «Будмонополія»не погоджується та вважає, що вони зроблені без врахування норм діючого податкового законодавства України, дійсних обставин, які мали місце та ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, оскільки господарські правовідносини з зазначеними підприємствами підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, зазначені підприємства –контрагенти позивача станом на момент здійснення господарської операції були зареєстровані платниками податку на додану вартість, знаходилися в Єдиному державному реєстрі. Крім того, позивач в позові зазначає про те, що жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність виникнення у платника права на валові витрати та податковий кредит від дотримання вимог такого законодавства іншим суб’єктом господарювання та вказує на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ чи ліквідація підприємства після укладення правочинів та виписування податкових накладних не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту реєстрації такого платника в якості платника ПДВ та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні і не надає право відповідачу не визнавати податковий кредит позивача. Також, позивач посилається і на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків не покладено обов’язок здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарським правовідносин. За ч.2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому вважає, що якщо контрагенти ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Будмонополія», ТОВ «Алабама», «Тродос Плюс»не виконали своїх зобов’язань щодо сплати податку до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них, тобто позивач, як платник податків не може нести відповідальність за своїх контрагентів в частині своєчасності сплати податків, зборів, обов’язкових платежів та укладення договорів з іншими суб’єктами господарювання. Позивач же в повному обсязі виконав свої зобов’язання як за договорами щодо сплати у складі придбаного товару і податку на додану вартість, а також відобразив ці господарські операції у своєму бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що в акті викладені посилання на обставини здійснення господарської діяльності позивача з ТОВ «Е-Восток-Україна»та ТОВ «Елфра Дисплей», які з позивачем жодними договірними зобов’язаннями не пов’язані та безпосередньо не впливали на формування валових доходів, витрат та податкового кредиту. Позивач посилається і на те, що податкові органи не наділені повноваженнями самостійно визнавати недійсними первинні документи та встановлювати юридичні факти щодо виконаного сторонами правочину, оскільки відповідно до норм Цивільного кодексу України нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, то такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом за ініціативою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи – ч.ч.2,3 ст. 215 ЦК України. При здійсненні оспорюваних операцій, волевиявлення сторін було вільним та відповідало його волі, правочин вчинений у встановленій законодавством формі, спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, про що свідчить повне виконання позивачем та його контрагентами своїх зобов’язань і відповідне відображення цим сум у складі валових доходів, витрат та податкових зобов’язань з ПДВ. Тобто, позивач вказує на те, що приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, відповідач не мав права керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підкріплена жодними належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими, а також умислом посадових осіб, не надано жодного доказу про те, що посадових осіб контрагентів чи позивача було притягнуто до відповідальності та наявний вирок суду, який вступив в законну силу. Вважає, що посилання в акті перевірки стосовно перевірки контрагентів позивача щодо відсутності у них трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інше, є лише припущеннями ДПІ, оскільки останнім перевірка проводилася за даними автоматизованої системи співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту на рівні ДПА України по деклараціях з ПДВ, тобто без дослідження первинних документів. За викладеного, на думку позивача, висновки відповідача в акті перевірки від 08.08.2011р. є необґрунтованими, безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, а тому вважає, що за таких обставин прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.08.2011р. відносно позивача є незаконними, протиправними та такими, що порушують права позивача, а тому підлягають скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що документальною перевіркою платника податків - позивача встановлено наявність господарських взаємовідносин з ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія»за якими не надано договорів купівлі/продажу, однак були досліджені первинні бухгалтерські документи та використані акти перевірок інших податкових інспекцій контрагентів позивача за якими встановлено, що ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс»не мали достатніх трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факти здійснення суб’єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності. За викладеного, відповідач вважає, що оскільки перевірками встановлено, що вищенаведені постачальники - контрагенти позивача не мали достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення діяльності, - оприбутковані ТМЦ на складі позивачем були отримані в інший спосіб, ніж це відображено у наданих до перевірки первинних документів без компенсації їх вартості (безоплатно), у зв’язку з чим донарахування податковою інспекцією позивачу сум податкових зобов’язань з ПДВ є обґрунтованими. Крім того, представник відповідача зазначив, що органами податкової міліції порушено кримінальну справу по факту фіктивного підприємництва відповідно до ч.1 ст. 205 КК України в ході перевірки встановлено, що невідомими особами, з метою покриття незаконної діяльності, шляхом використання паспортних даних підставних осіб, було створено суб’єкти підприємницької діяльності : ТОВ «Будмонополія», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Алабама», ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток-Україна».
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (липень-серпень2010р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість»(чинний в редакції станом на 2010р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у серпні 2011р.
Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход –загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи –це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.) визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість»податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 20.06.2011р. по 01.08.2011р. Новомосковською об’єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «НЗБ та ЕТВ»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р.
За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт від 08.08.2011р. №302/233/00131972 за висновками якого встановлено порушення позивачем:
- пункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 236 176 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року на суму 236 176 грн.;
- підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього у сумі 128 693 грн., у тому числі за липень 2010 року в сумі 84 320 грн., за серпень 2010р. в сумі 10 373 грн., за вересень 2010 року в сумі 34 000 грн. (а.с.14-96 ).
Також в акті перевірки міститься посилання і на те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія»є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655,656 ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб’єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг. (а.с.31-85).
На підставі вищезазначеного акту перевірки, 18.08.2011р. податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0001572320 в якому зазначено про порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та визначено до сплати податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем 236 176 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 59044 грн. ( а.с.111);
- податкове повідомлення-рішення № 0001582320 в якому зазначено про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем 128693 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32173 грн. (а.с.112).
Як вбачається із наданих суду документів, позивач в період з 18.08.2010р. по 30.08.2010р. мав взаємовідносини з ТОВ «Металургійна регіональна мережа»по закупівлі у останнього арматури та проволоки, що підтверджується виписаними видатковими накладними та податковими накладними № 081839 від 18.08.2010р., № 081839 від 18.08.2010р., № 082039 від 20.08.2010р., № 082039 від 20.08.2010р., 083039 від 30.08.2010р., № 083039 від 30.08.2010р.( а.с.179- 184).
Зі змісту видаткових накладних та податкових накладних видно, що умовами здійснення поставки був рахунок на оплату. Як пояснив представник позивача, зазначені відносини були здійснені сторонами без укладення договору поставки чи купівлі-продажу у письмовій формі, а був укладений шляхом обміну рахунками на оплату випискою податкових та видаткових накладних, а також сплатою цих рахунків позивачем, тобто договір був укладений в усній формі у спрощений спосіб у відповідності з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України.
Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ТОВ «Металургійна регіональна мережа»підтверджується банківськими виписками щодо оплати за зазначену продукцію від 20.08.2010р., від 30.08.2010р., від 20.09.2010р., від 27.09.2010р., від 30.09.2010р., від 11.10.2010р. та від 21.10.2010р. ( а.с.185-191).
Станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Металургійна регіональна мережа», останній знаходився в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.
Також, 30.08.2010р. позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Алабама» по закупівлі в останнього профнастілу.
Правовідносини також здійснювалися у порядку та у спосіб, що передбачений ст. 181 ГК України, тобто шляхом виписки видаткових та податкових накладних та їх оплатою, усно у спрощений спосіб, без укладення письмового договору.
Факт реальності здійснення господарської операції позивачем з ТОВ «Алабама»підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною № 1993008 від 30.08.2010р. та податковою накладною № 1993008 від 30.08.2010р., а також банківською випискою щодо оплати позивачем за вказану продукцію(а.с.192-194).
Станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Алабама», останній знаходився в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи. У ТОВ «Алабама»свідоцтво платника ПДВ було анульовано 17.11.2010р., тобто після фактичних операцій.
У період з 02.07.2010р. по 22.07.2010р. позивач також мав взаємовідносини з ТОВ «Тродос Плюс»по закупівлі у останнього суперпластифікатору.
Факт придбання зазначеного товару у ТОВ «Тродос Плюс»підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною № 18 від 02.07.2010р., податковою накладною № 340-02-07 від 02.07.2010р. та банківською випискою про оплату за придбаний товар від 28.07.2010р.(а.с.195-197).
Як вбачається з актів списання від 31.08.2010р., виробничо-технічних норм позивача на виготовлення залізобетонних опор за 2010 рік, витрат сировини та товарної продукції позивача за липень-серпень 2010р., норм витрат позивача за липень-серпень 2010р. вказаний вище товар, який був придбаний у ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс»був використаний позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується наведеними документами (а.с.199-203).
Також, 09.11.2009р. між позивачем та ТОВ «Будмонополія»було укладено договір підряду № 091109/93 на виконання робіт по капітальному ремонту металоформ СВ-10,5 та СВ-9,5 (а.с.170).
Згідно пункту 2.1 зазначеного договору загальна вартість робіт склала 3374953, 90 грн. ( у тому числі ПДВ –562492,32 грн.).
Факт виконання робіт за вищевказаним договором підряду ТОВ «Будмонополія»»підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: довідкою вартості виконаних підрядних робіт за липень 2010р. за формою КБ-3, актом виконаних робіт за липень 2010р.; підсумковою відомістю ресурсів (по факту витрат); податковою накладною від 14.07.2010р.: банківськими виписками по особовому рахунку від 09.08.2010р., від 18.08.2010р., від 27.08.2010р. (а.с.170-178).
Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та продукції у липні-серпні 2010р. від контрагентів – ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Абалама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, банківських виписках на оплату, в акті виконаних робіт за липень 2010р., в довідці про вартість виконаних робіт, які наведені вище, позивачем здійснено за ними оплату на користь зазначених вище контрагентів шляхом перерахування коштів на їх рахунки. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих банківських виписок видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.
Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі інших актів перевірки, які були надані податковій інспекції щодо перевірки контрагентів позивача на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 08.08.2011р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6,19 Конституції України, ст.ст.20,21 Податкового кодексу України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким. Що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін –в разі виконання правочину обома сторонами –в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне –з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, договори на виконання ремонтних робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.
Акт перевірки від 08.08.2011р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 08.08.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представників відповідачів встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), які були укладені між позивачем та ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія»відсутні. Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб як вищезазначених посадових осіб контрагентів, так і посадових осіб позивача.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія», а також ТОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», однак, як встановлено в судовому засіданні позивач не мав будь-яких договірних зобов’язань з ТОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», а договірні відносини позивача з ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія»підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо купівлі-продажу товарів, документами щодо виконання робіт за договором підряду, оплатою проведеною позивачем за них на користь вказаних вище контрагентів у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.
Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.
Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на 2010року та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість»не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов’язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов’язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов’язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов’язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагенти позивача - ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія» не виконали своїх зобов’язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для ним та така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 08.08.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.
Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на липень-вересень 2010р. вищевказані контрагенти позивача не мали права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія».
Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія»на основі наявних договорів, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.
А виходячи з того, що позивачем податковий кредит було сформований правомірно, то останнім не було занижено і податок на прибуток, а тому посилання відповідача в акті перевірки від 08.08.2011р. на порушення позивачем п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами, які досліджені судом та наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, зазначені у акті перевірки від 08.08.2011р. щодо нікчемності правочинів є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті від 08.08.2011р. є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2011р. № 0001582320, №0001572320, прийнятих на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 3 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією №9484.367.1 від 19.08.2011р. (а.с.13), а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 3 грн. 40 коп.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів» до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2011р.– задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2011р. № 0001582320 та від 18.08.2011р. № 0001572320.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів» (52100, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Північна, 5, ЄДРПОУ 00131972, МФО 351005, р/р № 26000034078900 в ПАТ «Укрсиббанк») - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12.09.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список >С.О. Конєва
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >