ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 год. 00 хв.                                                                          м. Одеса

"25" вересня 2006 р.

Справа  № 28-6/2-06-100А

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                                Гуляк Г.І..

при секретарі                                  Стадніченко Н.Л..

За участю представників сторін:

від позивача –                               Курбанов Р.А.- за дорученням;

від відповідача –                           Корой Л.І. –за дорученням;

від третіх осіб

на стороні позивача                       Байдак В.В. –за дорученням;

                                                        Калашников С.В. –за дорученням;

від третіх осіб

на стороні відповідача:                  Панасюк О.Ю.- за дорученням;

                                                         Кравцова Н.І. –за дорученням;

                                                         Юраш В.В. –за дорученням;

                                                                                 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Спільного українсько-американського підприємства „Інтервіндоус” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Одеської обласної ради про визнання пунктів 1 та 3  рішення від 13 липня 1996 року за №122-ХХІІ „Про встановлення межі селища міського типу Теплодар” такими, що не відповідають Конституції України,

    ВСТАНОВИВ:  

Спільне українсько-американське підприємство „Інтервіндоус” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної ради про визнання пунктів 1 та 3 рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року за №122-ХХІІ „Про встановлення межі селища міського типу Теплодар”, такими, що не відповідають Конституції України, посилаючись на положення статей 8, 19, 85, 144 Конституції України, статей 2, 3, 6, 9, 17 та 171 КАС України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.

Пунктом 1 рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року №122-XXII „Про встановлення межі селища міського типу Теплодар” передбачено встановити зовнішню межу селища міського типу Теплодар по суміжності з Біляївським районом з загальною площею території міста 773,7 гектарів, а пунктом 3 передбачено зменшити площу території Біляївської районної ради народних депутатів на 444,9 га в зв’язку з розробленим Інститутом “Укрземпроект” проектом утворення території та встановлення меж Теплодарської селищної ради.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2005 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Спільного українсько-американського підприємства „Інтервіндоус”.

22 грудня 2005 року Одеський апеляційний господарський суд, ухвалу господарського суду Одеської області від 31 жовтня 2005 року –скасував, а матеріали направив до господарського суду Одеської області, для розгляду.

Ухвалою суду від 4 січня 2006 року відкрито провадження у адміністративній справі №6/2-06-100А.

20 січня 2006 року ухвалою  суду залучено до участі у справі №6/2-06-100А у якості третіх осіб без самостійних вимог: Теплодарську міську раду  та Біляївську районну раду.

Провадження у справі №6/2-06-100 було закрито, ухвалою суду від 6 березня 2006 року.

Спільне українсько-американське підприємство „Інтервіндоус” у формі ТОВ не погоджуючись з ухвалою, подало апеляційну скаргу 10.03.2006 року за вхідним №801.

Одеський апеляційний господарський суд скасував ухвалу господарського суду Одеської області від 6 березня 2006 року, а справу направив на розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою суду від 28 квітня 2006 року прийнято справу №6/2-06-100А до провадження та присвоєно справі №28-6/2-06-100А суддею Гуляк Г.І.   

26 липня 2006 року строк розгляду справи продовжено на два місяці до 26 вересня 2006 року, за клопотанням відповідача та третіх осіб.

Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору –Спільне українсько-індійське підприємство „Кораса”, ухвалою від 13 вересня 2006 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримує та просить суд визнати пункти 1 та 3 рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року за №122-ХХІІ „Про встановлення межі селища міського типу Теплодар” такими, що не відповідають Конституції України. Представник позивача вказує, що оскаржуване рішення облради прийняте 13.07.1996р., коли вже діяла норма п.29 ч.1 ст.85 Конституції України, яка набула чинності 28.06.1996р., згідно з якої саме до виключних повноважень Верховної Ради України належало питання про зміну меж районів і міст. Змінивши оскаржуваними пунктами рішення облради межі Біляївського району Одеської області і разом з тим місцезнаходження об’єктів нерухомості позивача, інших юридичних та фізичних осіб, розташованих на спірних 444,9 га території, облрада неправомірно перебрала на себе компетенцію парламенту, чим порушила конституційну норму статті 8 про визнання і дію в Україні принципу верховенства права та принцип законності, закріплений ч.2 ст.19 Конституції України. Крім того, рішення облради, частина якого оскаржується, має нормативно-правовий характер, але офіційно, як визначено законом, не оприлюднювалося і тому за ч.5 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” чинності не набирало. Фактично до 2005 року оскаржуване рішення щодо позивача та інших осіб не застосовувалося, а про існування рішення представник позивача довідався з незавіреної копії цього рішення, з якою ознайомився в суді в листопаді 2004 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Біляївська районна рада Одеської області просить адміністративний позов задовольнити та визнати пункти 1 та 3 рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року №122-XXII «Про встановлення межі селища міського типу Теплодар” такими, що не відповідають Конституції України, виходячи з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов від 24.05.2006р. №175. При цьому третя особа виходить з того, що оскаржуване рішення фактично не застосовувалося і тому не було потреби в її судовому оскарженні. Після 1994 року жодних земельних ділянок за рахунок території Біляївського району Теплодару не передавалося. Станом на 01.01.2004р. територія Біляївського району складала 149 691,01 га, включаючи 444,9 га, про які йдеться в оскаржуваних пунктах рішення облради.

Представник третьої особи Спільне українсько-індійське підприємство „Кораса”, підтримує позов та просять суд задовольнити у повному об’ємі.

Представник відповідача позов не визнає та просять суд відмовити у його задоволенні у зв’язку з необґрунтованістю, про що зазначено у відзиві на позов, посилаючись на те, що у позивача відсутні будь-які правові підстави для звернення з адміністративним позовом по даній справі до господарського суду, у зв’язку з чим відсутні також і підстави для розгляду вказаного спору в порядку, встановленому нормами КАС України.

Представники третіх осіб Теплодарська міська рада  та  Одеське обласне головне управління земельних ресурсів, позов не визнають та просять суд у задоволені позову –відмовити, оскільки оскаржувані пункти рішення облради відповідають нормі ч.3 ст.64 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992р., що діяла станом на 13.07.1996р., а також постанові Верховної Ради України від 17.06.1997р. №353/97-ВР „Про віднесення селища міського типу Теплодар Центрального району міста Одеси Одеської області до категорії міст обласного значення”, яка приймалася, на думку представника третьої особи, з врахуванням того, що площа земель смт Теплодар складала 773,7 гектарів, включаючи 444,9 га, про які йдеться в оскаржуваних пунктах рішення облради. Крім того, з посиланням на ч.1 ст.72 КАС України третя особа просить застосувати як преюдиціальний факт посилання на оскаржуване рішення облради у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. в адміністративній справі №23/233-05-7263А та в адміністративній справі 32/196-06-7220А.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

13 липня 1996 року Одеська обласна рада прийняла рішення №122-ХХП "Про встановлення межі селища міського типу Теплодар", пунктом 1 якого планувалося встановити зовнішню межу селища міського типу Теплодар по суміжності з Біляївським районом з загальною площею території міста 773,7 гектарів; пунктом 3 передбачалось зменшити площу території Біляївської районної ради народних депутатів на 444,9 га в зв'язку з розробленим Інститутом "Укрземпроект" проектом утворення території та встановлення меж Теплодарської селищної ради. Розробка проекту землеустрою філією вказаного інституту за законодавством не визнається правовою підставою для зменшення земель Біляївського району і передачі їх місту Теплодар.

28 червня 1996 року набула чинності Конституція України, згідно з нормою ст.8 якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, за яким зокрема, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до норми п.29 ч.І ст.85 Конституції України питання про "встановлення і зміну меж районів і міст" віднесене до виключних повноважень Верховної Ради України. Рішенням облради від 13.07.1996 року №122-ХХП вирішувалося питання про зміну меж Біляївського району Одеської області (пункт 3) та меж міста Одеси (пункт 2).

Виходячи з зазначених вимог закону, суд вважає, що рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року "Про встановлення межі селища міського типу Теплодар" таким, що не відповідає Конституції України.

Крім того суд зазначає, що у пункті 3 дослідженого рішення облради взагалі не стоїть питання про зменшення площі такої адміністративно-територіальної одиниці як Біляївський район Одеської області, а вирішувалося питання про зменшення території Біляївської районної ради, що з точки зору конституційного та земельного законодавства не коректно.

Після 13.07.96р. жодних заходів щодо врегулювання меж між Біляївським районом та містом Теплодар Одеська обласна рада не здійснювала, належних за законом, згідно ч.І ст.174 Земельного кодексу України, подання до парламенту не вносилися.

Крім того, Біляївська районна рада, як й Біляївська райдержадміністрація до 13 липня 1996 року та після вказаної дати не погоджували зменшення території свого району.

За нормою п.26 ч.І ст.42 Закону України від 21.05.1997р. "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях Біляївської районної ради вирішується питання про прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою у межах та у порядку, визначеному законом.

Земельна ділянка розміром 3,01га, яку займають будівлі та споруди позивача, знаходиться саме на тих 773,7га (чи 444,9га), вказаних в пунктах 1 та 3 рішення облради.

Це визнається сторонами та третіми особами, підтверджується документами: постановою Господарського суду Одеської області від 13.09.05р. в адміністративній справі  №15/243-05-6855 за позовом СП „Інтервіндоус” про визнання незаконним рішення Теплодарської міської ради Одеської області №36-V-XXIV від 21.08.2002р. „Про затвердження результатів грошової оцінки земель Теплодарської міської ради Одеської області” в частині затвердження результатів грошової оцінки земельних ділянок поза існуючими і офіційно визнаними межами міста Теплодар, включаючи земельну ділянку розміром 3,01 га, на якій розташовані будівлі та споруди позивача; поясненнями до позовної заяви Теплодарської міської ради у справі №30/223-04-7892; Технічною документацією з грошової оцінки земель м. Теплодар Одеської області від 2002 року разом зі Схемою м.Теплодар з існуючими та перспективними межами міста, зробленою ДП „Одеський регіональний центр державного земельного кадастру”, апеляційною скаргою Теплодарської міської ради у справі №23/233-05-7263А.

Таким чином суд вважає, що доводи позивача стосовно того, що оскаржувані пункти 1 та 3 рішення облради стосуються його прав, обов’язків та охоронюваних законом інтересів, оскільки саме на цих 773,7га чи 444,9га земель розташовані будівлі та споруди позивача, належні йому за свідоцтвом про право власності позивача на нежитлові будівлі, виданим 16.02.2004р. Біляївською районною державною адміністрацією, технічним паспортом на виробничий будинок, виданий позивачу Біляївським БТІ, розпорядженням Біляївської райдержадміністрації від 11.02.2004р. №72/2004 „Про реєстрацію права власності на об’єкти нерухомості - нежитлові будівлі СУАП „Інтервіндоус”.

Відповідно до положення ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Статтею93 Земельного кодексу України, передбачено право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, згідно частини 1 та згідно частини 5 орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними органи.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про плату за землю” плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Суд вважає, що є правовий зв’язок між частково оскаржуваним позивачем рішенням та передбаченими законом умовами реалізації позивачем своїх законних прав на укладення договору оренди саме з уповноваженим органом влади, який є легітимним орендодавцем земельної ділянки, яка належить до певної форми власності, і на якій розташовані належні позивачу об’єкти нерухомості, а також на сплату за землю до відповідних місцевих бюджетів за ставкою та на підставі результатів грошової оцінки, які визначені Законом України „Про плату за землю”.  У даному випадку ставки земельного податку та грошова оцінка земель промисловості Біляївського району (ст.8 закону про плату за землю) та міста Теплодар (ч.1 ст.7 закону про плату за землю) суттєво різняться не на користь підприємства позивача.

Факт застосування оскаржуваного рішення облради до позивача саме з 2005 року підтверджується документами: податковим повідомленням –рішенням Біляївської ДПІ в Одеській області від 14.04.2005р. та постановою Господарського суду Одеської області в адміністративній справі №23/233-05-7263А, приписом №03961 від 05.10.2005р. Теплодарського міського відділу земельних ресурсів.

Позивач, звернувшись за захистом прав та інтересів з адміністративним позовом  до суду 28 жовтня 2005 року /строк звернення до адміністративного суду/,  встановлений ст.99 КАС України, не порушив, оскільки частково оскаржуване ним рішення безпосередньо до нього не застосовувалося до 2005 року. Саме з моменту застосування оскаржуваного рішення облради до позивач, у позивача виникло право на звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх порушений прав згідно з положеннями ст.104 та ч.2 ст.171 КАС України.

Відповідно до норми ч.5 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

У даному випадку рішення облради, частина якого оскаржується, офіційно не оприлюднювалося, оскільки в матеріалах справи відсутні  докази, що підтверджували оприлюднення. Отже, оскаржуване рішення облради чинності не набуло.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу зазначеної конституційної норми та судової практики Верховного Суду України по застосуванню цієї норми випливає, що акт органу місцевого самоврядування, яким є облрада, повинен бути прийнятий в межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом.

Згідно з нормою п.29 ч.1 ст.85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України належало: утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

Отже, прийняттям оскаржуваного рішення від 13.07.96р. №122-XXII обласна рада перевищила повноваження, які покладенні на Верховну Раду України, що Конституцією та законами України не передбачено.

За змістом ст.144 Конституції України та відповідно до ч.10 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України згідно ч.1 ст.9; суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України згідно ч.2 ст.9; у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу згідно ч.4 ст.9; суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині згідно ч.8 ст.171 КАС України.

Суд не приймає до уваги та відхиляє посилання третьої особи на стороні відповідача на норму ч.3 ст.64 Земельного кодексу України, оскільки в оскаржуваних пунктах рішення облради йдеться не лише про (зміну) збільшення меж селища міського типу Теплодар, а й про зміну (зменшення) меж Біляївського району Одеської області, що за чинною Конституцією України входить до виключної компетенції Верховної Ради України.

Також суд вважає безпідставним посилання третьої особи на стороні відповідача на  постанову Верховної Ради України від 17.06.1997р. №353/97-ВР „Про віднесення селища міського типу Теплодар Центрального району міста Одеси Одеської області до категорії міст обласного значення” як на таку, що встановлює межі міста Теплодар, оскільки наведене зі змісту постанови не випливає.

Частиною 4  статті 70 КАС України, передбачено, що обставини,   які  за  законом  повинні  бути  підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Суд не приймає як належний доказ надану відповідачем копію пояснювальної записки, датованої 10.07.1996р., стосовно питання  „Про віднесення селища міського типу Теплодар Центрального району міста Одеси до категорії міст обласного підпорядкування. Будь-яка пояснювальна записка не є допустимим доказом встановлення чи зміни меж між адміністративно-територіальними утвореннями та відхиляє.

Посилання третьої особи на стороні відповідача на рішення Одеської обласної ради від 17.02.2002р. №21-XXIV «Про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області у комунальну власність територіальної громади міста Теплодар цілісного майнового комплексу обласного комунального підприємства „Одеська теплоелектроцентраль №2” також не може братись до уваги, оскільки у згаданому рішенні не йдеться про передачу земельних ділянок, в тому числі  земельної ділянки позивача, до комунальної власності територіальної громади міста Теплодар.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з цієї норми, суд не приймає як належний доказ постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. у справі №23/233-05-7263А, яка винесена за позовом СП “Інтервіндоус” до ДПІ у Біляївському районі Одеської області за участю 3-ої особи –Теплодарської міської ради, встановлено, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 13.07.1996р. №122-XXII було встановлено межі селища міського типу Теплодар Центрального району міста Одеси Одеської області та постанову господарського суду Одеської області по справі № 32/196-06-7220А, яка винесена за позовом Спільного українсько-швейцарського підприємства „Хільмак” до Одеської обласної ради та за участю третіх осіб – Теплодарської міської ради та Біляївської районної ради.

Спір, що розглядається у даній справі, має первісний за хронологією виникнення та юридичним значенням характер по відношенню до спору з податковим органом у справі №23/233-05-7263А, а постанова по справі №32/196-06-7220А не набрала чинності.

Крім того у справі №23/233-05-7263А  - Одеська обласна рада, Біляївська районна рада, інтересів якої стосується даний спір, не брали участь у розгляді.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Спільного українсько-американського підприємства „Інтервіндоус” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Одеської обласної ради про визнання пунктів 1 та 3 рішення такими, що не відповідають Конституції України –задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати пункти 1 та 3 рішення Одеської обласної ради від 13 липня 1996 року за №122-ХХІІ „Про встановлення межі селища міського типу Теплодар” такими, що не відповідають Конституції України.

Постанова може бути оскаржена в порядку ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили у порядку ст.254  Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Гуляк Г.І.