ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011 року                                    Справа №  Б26/18-10-14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого  Головка В.Г. (доповідач)    

суддів: Логвиненка А.О., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Соловйовій О.І.

за участю представників сторін:

від скаржника: ОСОБА_1, довіреність від 11.01.2011 

від кредитора: не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений

від боржника: ОСОБА_2, довіреність від 01.03.2011

від розпорядника майна: ОСОБА_3, довіреність від 06.09.2011

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “МЕГАБАНК”, м.Харків на ухвалу  господарського суду Дніпропетровської області   від 31.03.2011р . у справі № Б26/18-10-14

за заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини”, м.Жовті Води

до боржника:  товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран”, м. Дніпропетровськ

про визнання грошових вимог

          ВСТАНОВИВ:         

          Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року по справі №Б26/18-10-14 визнано грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини” до товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” на суму 2619396,81грн. з віднесеннях їх до 4 черги задоволення; 169848,17грн. –до 6 черги задоволення, 125грн. –до 1 черги задоволення; зобов’язано  розпорядника майна включити визнані господарським судом вимоги до реєстру вимог кредиторів.

        Не погодившись з зазначеною ухвалою господарського суду, публічне акціонерне товариство “МЕГАБАНК” звернулося з апеляційною скаргою, просило ухвалу суду скасувати, посилаючись на наступне:

- господарським судом порушено вимоги ст.197 ЦК України, ст.5,9 ЗУ” Про національну депозитарну систему  та особливості  електронного  обігу цінних паперів в Україні;

- господарським судом не виконано вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові ВГСУ від 19.01.2011р. по цій справі;

- господарським судом лише на підставі словесних пояснень боржника встановлені повноваження гендиректора на підписання договору, на підставі якого виникли грошові вимоги;

- господарським судом порушено вимоги ст.ст.103, 106 ГПК України, ст.129 Конституції України, тощо.

       У відзиві на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу боржник та конкурсний кредитор просили ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

       Представник розпорядник майна підтримав боржника та кредитора щодо залишення ухвали суду без змін, пославшись на те, що на підприємстві знаходиться необхідне майно для забезпечення виконання кредитних зобов’язань.

        Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

        Вищий господарський суд України  постановою від 27.07.2011р. скасував зазначену постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду з причин неповного з’ясування обставин справи та неналежного виконання вказівок суду касаційної інстанції,  направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

        Представник кредитора після відкладення розгляду справи в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим розглянути скаргу у його відсутність за наявними в матеріалах справи документами.

        Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи  апеляційної скарги та відзивів на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

        Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2010 року прийнято до розгляду заяву публічного акціонерного товариства “МЕГАБАНК” про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” та на підставі статей 7,11,12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” порушено провадження у справі №Б26/18-10 про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран”.

        Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство опубліковано в газеті “Голос України” від 18.05.2010 року №89.

        В межах місячного строку, передбаченого для вимог конкурсних кредиторів ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, товариство з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 789 244, 98грн., з яких 2 400 100грн. основний борг, 169 848, 17грн. пеня, 182 407, 60грн. інфляційні втрати, 36 889, 21грн. 3% річних, а також 125грн. судових витрат, з включенням вказаних вимог до реєстру вимог кредиторів.

        Грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини” до товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” виникли в результаті невиконання боржником умов договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-309-144 (далі- Договір) від 25.08.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини” (продавець), що було представлене товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Сток-Сервіс” (повірений), та товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” (покупець), згідно п.п.1.1,1.2 якого продавець зобов’язувався передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити цінні папери –прості іменні акції, емітент –ВАТ “Борисфен”, форма існування –документарна, код випуску UA 4000053987, номінальною вартістю –0,25грн., кількістю 1 000 000шт. на загальну суму 2 400 100грн.

        Пунктами 1.3, 1.4 договору сторони передбачили, що право власності на цінні папери переходить до покупця з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця у зберігача. Документом, що підтверджує факт здійснення переходу права власності на цінні папери на користь покупця, є виписка з рахунку у цінних паперах покупця у зберігача.

        На виконання умов договору між продавцем, що представлений повіреним, та покупцем 27.08.2009 року складений, підписаний та завірений печатками сторін Акт прийому-передачі цінних паперів по договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-309-144 від 25.08.2009 року про те, що продавець передав, а покупець отримав прості іменні акції, емітент –ВАТ “Борисфен”,  код випуску UA 4000053987, номінальною вартістю –0,25 грн., кількістю 1 000 000шт. на загальну суму 2 400 100грн. (а.с.11 т.1).

        На підтвердження виконання своїх зобов’язань за договором кредитор надав виписку  зберігача –ТОВ “ДФК “Славутич-Капітал” про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах №077113 від 27.08.2009 року (депонент - товариство з обмеженою відповідальністю “Технологічні системи і машини”), з якої вбачається розпорядження на переказ/видачу 1 000 000шт. акцій емітента ВАТ “Борисфен”, код випуску UA 4000053987 на рахунок у цінних паперах контрагента 114000002122000000077317 (а.с.12 т.1).

        Про зарахування вказаних цінних паперів на рахунок у цінних паперах боржника свідчить виписка  зберігача –ТОВ “ДФК “Славутич-Капітал” про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах №077317 від 27.08.2009 року (депонент - товариство з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран”), що свідчить про перехід права власності на цінні папери та не суперечить вимогам ст.5, 13 Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.

        Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що покупець протягом трьох банківських днів з дати підписання цього договору самостійно сплачує продавцю суму договору, визначену в п.1.2 договору, шляхом здійснення переказу на рахунок продавця, зазначений у п.7.1 цього договору.

        Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної сплати коштів, згідно п.2.1 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірів подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен банківський день прострочки.

        Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

        Доказів оплати боргу в сумі 2 400 100грн. боржником не надано, зазначену  заборгованість ним визнано, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги конкурсного кредитора.

        Скаржник - Публічне акціонерне товариство “МЕГАБАНК” вважає договір купівлі–продажу цінних паперів №Б-309-144 від 25 серпня 2009 року недійсним на підставі того, що генеральний директор боржника ОСОБА_4 не підписував вказаний договір, посилаючись на протокол допиту ОСОБА_4, який був складений в рамках розслідування кримінальної справи №10100027 порушеної за ст.190 ч.4 Кримінального кодексу України за фактом заволодіння шахрайським шляхом грошима Акціонерного товариства “Банк “Золоті Ворота”, скоєного службовими особами товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран”.

        Касаційна інстанція наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції, встановлюючи, що договори купівлі-продажу були підписані уповноваженою особою –ОСОБА_4, послався на лист слідчого ОВС СУ ГУМВС України в Харківській області від 30.03.2011 року № 47/5879 та пояснення ОСОБА_4, зареєстровані приватним нотаріусом у реєстрі № 703, однак не надав оцінки іншому листу - начальника  СВ УБОЗ ГУМВС України в Харківській області від 09.08.2010 року № 111/17-0213, з якого вбачається, що допитаний у якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що на посаді генерального директора Боржника він ніколи не перебував та обов'язки генерального директора не виконував, уточнивши, що паспорт громадянина України був ним втрачений у 2008 році. Отже, апеляційний суд надав перевагу одним доказам над іншими, не усунувши протиріччя в згаданих листах.

        Відповідно до довідки з ЄДРПОУ АА №242202 керівником товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” є ОСОБА_4, який був призначений на посаду з 10.08.2009р. на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства (а.с.78-79 т.2).

       Факт перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з ТОВ “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” підтверджується також рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2011р. у справі №2-798/11. Дане рішення набрало законної сили.

       За ст.35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

       Суд касаційної інстанції в постанові від 27.07.2011р. послався на те, що судом апеляційної інстанції не була дана  правова оцінка даній угоді щодо дотримання, зокрема норм ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України.        

       Раніше зазначалось та досліджувалось судом першої інстанції, що договір купівлі-продажу цінних паперів було укладено генеральним директором ОСОБА_4 на виконання рішення власника товариства від 03.07.2009р. з метою продажу акцій за більш високою ціною для погашення банківського кредиту.

       Відсутні підстави вважати, що, укладаючи договір купівлі-продажу цінних паперів, сторони не мали на меті його виконання через відсутність у боржника грошових коштів.

       Посилання боржника на те, що цінні папери придбавались з метою їх подальшого перепродажу та отримання прибутку, банком не спростовано.   

       Отже, правочин було вчинено особою, яка мала необхідні повноваження, волевиявлення учасників правочину було вільним, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені, тобто з дотриманням вимог ст.203 Цивільного кодексу України.

       Крім того, на день прийняття господарським судом ухвали про задоволення вимог конкурсного кредитора договір купівлі-продажу цінних паперів в установленому не оскаржено та не скасовано.

       Судом касаційної інстанції зазначено, що на момент укладання угоди діяла ухвала господарського суду Харківської області від 18 червня 2009 року, якою накладено арешт на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” в розмірі 20059926,16грн. і це перешкоджало вчиняти будь-які дії щодо укладання договору купівлі-продажі.

        Дійсно така ухвала була прийнята господарським судом Харківської області, однак боржник не міг знати про її існування, оскільки не був учасником того спору, а про накладення арешту на грошові кошти та заборону вчиняти будь-які дії дізнався від виконавчої служби лише 28.09.2009р., тобто після укладення угоди, що підтвердив представник боржника в судовому засіданні.

        Цей факт підтверджується також листом Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 15.08.2011р. №30131/08, який долучено до матеріалів справи.

        Колегія суддів враховує також те, що ухвалою господарського суду Харківської області не заборонялось укладання господарських договорів.

        За таких обставин колегія суддів вважає, що господарський суд вірно дійшов до висновку щодо визнання грошових вимог кредитора.

        Доводи апеляційної скарги, у тому числі з посиланням на неповне з’ясування обставин справи, не заслуговують на увагу, оскільки розгляд справи здійснено господарським судом при об’єктивному дослідженні доказів, наданих учасниками судового процесу.

        За наведених обставин не підлягає задоволенню клопотання скаржника щодо зупинення провадження у справі до вирішення судом  іншої справи про визнання угоди недійсною.

        Більш того, вирішення спору у іншій справі не перешкоджає розгляду даної справи та не позбавляє скаржника права на звернення до суду з заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами у разі вирішення спору на його користь.

        Враховуючи викладене, підстав для скасування ухвали суду відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.         

Керуючись ст.99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

       Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року по справі № Б26/18-10-14 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий                                                                             В.Г.Головко

Судді                                                                                          Т.Г.Стрелець

                                                                                                            А.О.Логвиненко