КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2011 № 05-5-39/8592
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Майданевича А.Г.
Жук Г.А.
при секретарі: Марченко Ю.І.
при секретарі судового засіданні – Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.09.2011 року по справі № 05-5-39/8592 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лорант», м. Суми на ухвалу господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року по справі № 05-5-39/8592 (суддя – Гумега О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лорант», м. Суми
до Антимонопольного комітету України, м. Київ
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорант», м. Суми звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Лорант» повернено без розгляду на підставі пунктів 1, 4, 6, 10 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Лорант» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва та направити справу на розгляд до господарського суду міста Києва.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом під час прийняття ухвали порушено вимоги ст. 63 ГПК України щодо наявності підстав для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду та порушено ст. 19 Конституції України щодо ґрунтування правового порядку в Україні. До того ж, скаржник зазначає, що висновок суду про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню не відповідає обставинам справи та є помилковим.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року по справі № 05-5-39/8592 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд ухвали на 20.09.2011 року.
Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею – Яковлєвим М.Л., суддями – Жук Г.А., Майданевичем А.Г.
Представник відповідача не скористався свої правом відповідно до ст. 96 ГПК України щодо подання заперечення на апеляційну скаргу, відсутність якого не перешкоджає перегляду ухвали місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року по справі № 05-5-39/8592 – скасуванню, виходячи з наступного.
Як визначає ст. 106 ГПК України, окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема ухвала про повернення позовної заяви (п. 2 ч. 1 ст. 106 ГПК України).
Апеляційні скарги на ухвали місцевого суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення господарського суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як зазначено в п.1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України, позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.
Згідно ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Частина 3 ст. 28 ГПК України передбачає, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява підписана представником позивача ТОВ «Лорант» ОСОБА_1, про що зазначено в позовній заяві. На підтвердження своїх повноважень, зокрема щодо подання та підписання позовної заяви, представником позивача до матеріалів позовної заяви долучено довіреність б/н від 08.12.2009 року, яка підписана директором ТОВ «Лорант» ОСОБА_2 та діє до 31.12. 2011 року. Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що особа, яка підписала позовну заяву, вчинила дану дію на підставі довіреності. З приводу відсутності зразка підпису на довіреності особи, якій вона була видана, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство визначаючи форму довіреності, не вказує на обов’язковість такого елементу, як зразок підпису, а відтак, якщо у суду виникла сумніви щодо підписання позовної заяви уповноваженою особою, він має право витребувати додаткові підтвердження цього факту.
Щодо відсутності доказів на підтвердження повноважень директора ТОВ «Лорант» ОСОБА_2., то, по-перше, процесуальне законодавство не вимагає подавати відповідні докази до позовної заяви, та, по-друге, відповідно до п. 3.3 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями), якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК, у цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача. Тобто, якщо у суду є сумніви щодо належності повноважень директора організації, товариства, останній може витребувати необхідні докази у сторони в процесі розгляду спору.
Так, судом апеляційної інстанції на виконання рекомендацій ВГСУ було витребувано довідку з ЄДРПОУ, відповідно до якої керівником підприємства позивача є ОСОБА_2, що спростовує твердження суду першої інстанції.
Таким чином, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, який підписав позовну заяву.
З ухвали про повернення позовної заяви вбачається, що місцевий господарський суд повернув позовну заяву також з підстав, встановлених пунктів 4, 10 ст. 63 ГПК України, в зв’язку з тим, що до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановленому порядку.
При винесенні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції керується «Інструкцією про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті» затвердженій постановою Правління НБУ від 17.3.2004 року № 110, яка втратила чинність згідно з Постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 року № 320.
Поняття термінів першого та другого підписів посадових осіб визначено в розділі ІІ «Інструкції про міжбанківський переказ коштів в України в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 року № 320. Зазначеною нормою встановлено, що право першого підпису належить керівнику банку (філії) та уповноваженим службовим особам; право другого підпису належить головному бухгалтеру банку ( філії) та службовим особам, уповноваженим керівником банку.
На зворотньому боці платіжного доручення від 22.07.2011 року № 4 в якості другого підпису стоїть підпис фін. менеджеру ОСОБА_3
Судом першої інстанції встановлено, що підпис на зворотньому боці платіжного доручення від 22.07.2011 року № 4 вчинено не уповноваженою на це особою, тобто до позовної заяви не додано документів, що підтверджує, що другий підпис вчинено повноваженою особою, а в зв’язку з цим дане платіжне доручення від 22.07.2011 року № 4 не може вважатися документом, який підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку та є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
Однак з таким висновком суду погодитися не можна.
Так дійсно, відповідно до р. ІІ п. 7 «Інструкції про міжбанківський переказ коштів в України в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 року № 320, право другого підпису належить головному бухгалтеру банку (філії) та службовим особам, уповноваженим керівником банку.
Відповідно до загальноприйнятої термінології, службова особа - особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади або займає на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
Тобто, другий підпис на звороті платіжного доручення міг бути проставлений, як того вимагає Інструкція, іншою службовою особою, уповноваженою керівником банку. З матеріалів справи не вбачається, що судом першої інстанції проведено перевірку на наявність чи відсутність повноважень службової особи, а саме фін. менеджера, яким було проставлено підпис, а відтак, суд не має права робити висновки щодо відсутності повноважень у останнього права підпису, до того ж закон не зобов’язує підтверджувати даний факт саме стороною, яка звернулася з позовом.
Навпаки, у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету суд може і повинен витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за невиявленими обставинами (Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.2007 року).
З матеріалів справи вбачається, що позивач додав до позовної заяви оригінал платіжного доручення № 4 від 22.07.2011 року, в якому зазначені всі необхідні реквізити та відмітки банку, а також на зворотній стороні має установлений відповідно до пункту 14 Інструкції напис кредитної установи щодо зарахування державного мита до бюджету.
Більш того, п 4 ст. 63 ГПК України регламентовано, що повернення позовної заяви можливе лише при відсутності доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі.
При поверненні позовної заяви, суд першої інстанції посилається на п. 10 ст. 63 ГПК України. Пунктом 10 ст. 63 ГПК України регламентовано, що повернення позовної заяви можливе у разі не подання доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто лише при відсутності доказів сплати витрат у встановлених порядку та розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач додав до позовної заяви оригінал платіжного доручення № 5 від 22.07.2011 року, в якому зазначені всі необхідні реквізити та відмітки банку щодо сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Крім того, як вже зазначалося, у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд може і повинен витребувати від позивача або особи, що подала позовну заяву, апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому витрати перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження (Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.2007 року).
Відповідно до п. 3.3 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), у вирішенні питання про наслідки порушення позивачем вимог статті 57 слід виходити з того, що підставою для повернення позовної заяви є тільки відсутність доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Іншою підставою, що потягло за собою повернення позовної заяви, є посилання суду першої інстанції на невиконання позивачем обов’язку передбаченого ст. 56 ГПК України щодо направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів іншій стороні.
Відповідно до п. 2 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додається документ, який підтверджує відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
До зазначеної позовної заяви, як встановлено місцевим господарським судом, додано поштову квитанцію, в якій зазначено, що позовну заяву відправлено замість адреси відповідача 0-3068, м. Київ, вул. Урицього, 45 на іншу адресу, а саме: 01000, м. Київ.
Однак, колегія апеляційного суду зазначає, що зазначення іншого індексу ще не встановлює факт відправлення на іншу адресу, до того ж, позивачем додано опис вкладення у цінний лист із зазначення вірної адреси відповідача та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачем підтверджено факт отримання позовної заяви від позивача.
Відповідно до Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами), розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Якщо ж у господарського суду з тих чи інших причин виникнуть сумніви у достовірності направлення позовної заяви відповідачу, він не позбавлений права і можливості у порядку підготовки до розгляду справи або у процесі її розгляду витребувати у позивача належні докази відправлення копії позовної заяви відповідачу, за необхідності - відповідну довідку підприємства зв’язку тощо.
Крім того, п. 6 ст. 63 ГПК України передбачає повернення позовної заяви лише у випадку відсутності доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Інших підстав для повернення позовної заяви законом не передбачено.
Отже, колегія апеляційного господарського суду вважає безпідставним повернення позовної заяви місцевим господарським судом.
Вказаний у ч. 1 ст. 63 ГПК України перелік підстав повернення позовної заяви є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ч. 7 ст. 106 ГПК України, у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвали про повернення позовної заяви у справі справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у справі № 05-5-394/8592 – підлягає скасуванню з наступним направленням справи до місцевого господарського суду для подальшого розгляду.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 28, 54, 56, 57, 63, 99, 101-105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лорант», м. Суми на ухвалу господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у справі № 05-5-39/8592 задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у справі № 05-5-39/8592 скасувати.
3. Матеріали справи № 05-5-39/8592 направити до господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Майданевич А.Г.
Жук Г.А.
22.09.11 (відправлено)