Справа № 11- 188\2008 р. Головуючий у І інстанції - Іващенко А.І.
Категорія - ст. 187 ч. 2 КК України. Доповідач - Демченко О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
6 березня 2008 р.
Апеляційний суд Чернігівської області в складі :
головуючого судді - Широян Т.А.
суддів - Демченка О.В., Григор'євої В.Ф.,
з участю прокурора - Євхименка В.В.,
засудженого - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями старшого прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції та засудженого ОСОБА_1 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 січня 2008 року, -
в с т а н о в и в :
Цим вироком:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з неповною-середньою освітою, одружений, не працюючий, раніше судимий:
1) 04 лютого 1999 року Н-Сіверським районним судом за ст.ст. 140 ч. 3, 142 ч. 3, 44, 17 ч. 2, 141 ч. 3, 145 ч. 1, 42 КК України (в ред.1960 р.) до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, постановою Шосткінського районного суду Сумської області 14 серпня 2001 року звільнений на підставі ст. 6 Закону України „Про амністію” від 05 липня 2001 року, невідбуту частину покарання замінено на умовний з випробувальним строком 2 роки 3 місяці;
2) 25 травня 2005 року Семенівським районним судом Чернігівської області за ст.ст. 121 ч. 1, 69 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2006 року, замінена невідбута частина покарання більш м'яким-і на виправні роботи на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 27 днів, з відрахуванням 10 % заробітної плати на користь держави, судимість не знята та непогашена в установленому законом порядку,
засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України до 7 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком ОСОБА_1приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком частково - у вигляді 1 місяця позбавлення волі, і остаточно до відбування йому покарання призначено 7 років 1 місяць позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Стягнуто з ОСОБА_1 31 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь фінансового відділу Н-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області за лікування потерпілої ОСОБА_2.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2. 625 грн. 95 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 грн. моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 4 жовтня 2007 року, біля 20 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, переслідуючи мету відкритого заволодіння чужим майном, знаходячись на вул. Ушинського в м. Новгород - Сіверський, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я ОСОБА_2., завдав останній декілька ударів кулаком по голові та ногами по тулубу, заподіявши, згідно висновку судово-медичної експертизи № 282 від 16 листопада 2007 року, легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, та заволодів її грошима в сумі 224 грн., чим спричинив останній матеріальну шкоду.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор, який брав участь при розгляді справи в суді першої інстанції, подав апеляцію в якій, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1, просить його змінити в частині вирішення цивільного позову та стягнути із засудженого решту заявлених позовних вимог на користь Н-Сіверської ЦРЛ, оскільки понесені витрати за лікування потерпілої ОСОБА_2. підтверджені матеріалами даної кримінальної справи.
В апеляції засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію його дій, просить вирок суду змінити та пом'якшити призначене покарання застосувавши ст. 69 КК України, оскільки вважає його занадто суворим. Звертає увагу на свої пом'якшуючі обставини, як - щире каяття, позитивна характеристика з місця проживання та те, що на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина. Також, на його думку розмір відшкодування моральної шкоди завищений, а тому просить зменшити.
Оскільки в апеляції прокурора ставилось питання про погіршення становища засудженого, він був викликаний до апеляційного суду. в засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 просив задовольнити його апеляцію, вважаючи призначене йому покарання занадто суворим і не відповідаючим тяжкості скоєного ним злочину. Прокурор заперечував проти апеляції засудженого, одночасно просив задовольнити апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції. Свою позицію мотивував положеннями Постанови Пленуму Верховного суду України „Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи”, та Постановою Кабінету Міністрів України № 545 за 1993 р.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, засудженого , дослідивши матеріали справи в повному обсязі та обговоривши доводи викладені в апеляціях, апеляційних суд приходить до висновку, що апеляція прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції підлягає повному задоволенню, апеляція засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Винність ОСОБА_1 в скоєнні інкримінованого йому діяння у повному обсязі підтверджена наявними в справі і ретельно дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема: показаннями самого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2., свідка ОСОБА_3, висновком судово-медичної експертизи. Покладені в обґрунтування вироку докази, правильність кваліфікації дій засудженого судом, учасниками процесу не оспорюються.
Новгород-Сіверською центральною районною лікарнею було надано довідку про час перебування потерпілої ОСОБА_2 на лікуванні в цій лікарні та затрати, понесені лікарнею у зв'язку з цим лікуванням. Вони складають: затрати на продукти харчування - 31 грн. 50 коп., заробітна плата медичних працівників - 233 грн.41 коп. (а.с. 31). Прокурором Новгород-Сіверського району було заявлено позов про стягнення цих сум з засудженого (а.с.99).
Постановляючи вирок, суд частково задовольнив цивільний позов прокурора, мотивуючи це тим, що заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілій ніяким чином не пов'язується з витратами лікувального закладу на заробітну плату медпрацівників.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні цивільного позову, місцевий суд неправильно витлумачив і застосував норми права.
Загальні підстави відповідальності за завдану матеріальну шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 7 липня 1995 р. „Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат”, питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 545 від 16 липня 1993 року. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
У відповідності до „Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. N 545, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
Апеляційний суд вважає неможливим стаціонарне лікування потерпілої в лікувальному закладі без участі в цьому лікарів та інших медичних працівників, праця яких по відновленню здоров'я потерпілої відповідним чином оплачувалась. Ці кошти були витрачені на лікування потерпілої.
Таким чином, місцевий суд зобов'язаний був стягнути на користь Новгород-Сіверської районної державної адміністрації 264 грн. 91 коп., тобто, усі витрати лікарні на лікування потерпілої. Цей недолік вироку може бути виправлений апеляційним судом в даній ухвалі.
Крім того, суд припустився помилки при призначенні покарання ОСОБА_1.
Санкція ч. 2 ст. 187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення воли з конфіскацією майна засудженого. Призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі, суд не призначив додаткового покарання, ніяким чином це рішення не мотивувавши. Додаткове покарання - конфіскацію майна, було призначене судом за сукупністю вироків. Таке застосування кримінального закону суперечить роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року N 7. Виправити цей недолік можна шляхом зміни вироку, що охоплюється межами апеляції засудженого. З урахуванням того, що грошова сума, якою заволодів ОСОБА_1 в ході розбійного нападу, в цілому є незначною, а сам він не має майна, яке б підлягало конфіскації, апеляційний суд вважає за можливе застосувати ст. 69 КК України до призначення ОСОБА_1додаткового покарання - конфіскації майна.
Місцевий суд при постановленні вироку безпідставно послався у вступній його частині на притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності в 1997 році, коли кримінальна справа відносно нього була закрита за ст. 7 КПК (а.с. 144). Цей факт не має значення для вирішення справи, оскільки не утворює повторності або рецидиву злочинів. Це посилання слід виключити з вироку.
Щодо призначеного ОСОБА_1покарання, то воно відповідає ступеню тяжкості злочину, даним про особу засудженого, який раніше двічі засуджувався за скоєння умисних злочинів, але на шлях виправлення не став і знову скоїв тяжкий умисний злочин. При цьому покарання ОСОБА_1 призначене у мінімальних межах, передбачених законом за даний злочин. Підстав для застосування ст. 69 до основного покарання апеляційний суд не вбачає.
При розгляді справи судом першої інстанції не було допущено таких порушень кримінально-процесуального законодавства, які б були безумовною підставою для скасування вироку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 371, 373 379 КПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції задовольнити у повному обсязі.
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 січня 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити.
ОСОБА_1 вважати засудженим за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання, призначеного судом, без конфіскації майна. За ст. 71 КК України за сукупністю вироків вважати його засудженим до 7 років і 1 місяця позбавлення волі без конфіскації майна.
Виключити із вступної частини вироку посилання на притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності в 1997 році.
Збільшити розмір стягнення з засудженого ОСОБА_1 на користь Новгород-Сіверської районної державної адміністрації за лікування в лікарні потерпілої ОСОБА_2. з 31 грн. 50 коп. до 264 грн. 91 коп.
В іншій частині цей же вирок залишити без змін.
Судді:
О.В. Демченко Т.А. Широян В.Ф. Григор'єва