КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2011 № 9/47
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів:
при секретарі:
від прокуратури: не з’явились
від позивача: не з’явились
від відповідача : не з’явились
від третьої особи: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва
на рішення
Господарського суду
міста Києва
від 20.04.2010 року
у справі № 9/47 (суддя: Бондаренко Г.П.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
третя особа Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна
про визнання права власності
В судовому засіданні 08.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі № 9/47 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі – відповідач) про визнання права власності задоволено повністю. Визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на об’єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення загальною площею 601 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва звернувся до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що матеріалами справи не встановлений законний власник (користувач) земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. До того ж, у Голосіївському районі міста Києва відсутня реєстрація на нежитлове приміщення загальною площею 601 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог є таким, що не відповідає фактичним обставинам.
Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 11.07.2011 року було поновлено строк подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.07.2011 року.
14.07.2011 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
20.07.2011 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з перебуванням останнього на лікуванні.
Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 21.07.2011 року задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 08.09.2011 року.
01.09.2011 року від представника позивача надійшли докази перебування позивача в період з 20.07.2011 року по 29.07.2011року на стаціонарному лікуванні, що стало причиною нез’явлення в судове засідання 21.07.2011 року.
07.09.2011 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із знаходження останнього на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні лікарні та неможливістю направлення в судове засідання свого представника.
08.09.2011 року від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні представника прокуратури району, оскільки працівники прокуратури Голосіївського району міста Києва, які забезпечують представництво інтересів держави в суді, а саме, помічники прокурора району Пилипенко Т.А., Діброва В.С. на даний час знаходяться у відпустці, помічник прокурора району Одуденко В.В. проходить стажування в прокуратурі м. Києва відповідно до плану роботи прокуратури м. Києва на ІІ півріччя 2011 року.
В судове засідання 08.09.2011 року представники сторін та третьої особи не з'явились.
Розглянувши клопотання позивача та прокуратури, враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної і обґрунтованої постанови, а явка сторін обов’язковою не визнавалася, а також з урахуванням закінчення 11.09.2011 року, встановленого ГПК України строку для перегляду рішень в апеляційному порядку, та відсутності клопотань жодної з сторін про його продовження, колегія суддів, порадившись, відмовила в задоволенні зазначених клопотань.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання права власності за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на об’єкт нерухомого майна –нежитлове приміщення площею 601,00 кв.м., що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 листопада 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду на виконання повного комплексу загально-будівельних та оздоблювальних робіт з виготовлення торгівельного магазину за адресою: АДРЕСА_1 № 20/11-01 (далі по тексту Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Позивач доручає, а Відповідач, приймає на себе повний комплекс загально-будівельних та оздоблювальних робіт на об’єкті за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 2.2 даного Договору, вартість робіт доручених Відповідачу, складає: 360367 (триста шістдесят сім тисяч) грн. 00 копійок.
Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що після підписання даного Договору, Позивач перераховує Відповідачу передплату в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Позивач проводить щомісячні проміжні виплати за фактично виконані роботи Відповідача на підставі оформлених підписами та печатками Позивача і Відповідача Актів приймання виконаних робіт по формі № КБ-2в. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 5 (п’яти) банківських днів після дати підписання Акту виконаних робіт, шляхом перерахування коштів на рахунок Відповідача або внесення коштів до каси Відповідача. Акт приймання виконаних підрядних робіт готує Відповідач, підписує та оформляє в установленому порядку. Вартість фактично виконаних обсягів робіт по етапу визначається на підставі цін по Договірній ціні (Додаток № 1). Відповідач, несе відповідальність за достовірність вартісних показників при обрахуванні вартості фактично виконаних обсягів робіт етапу.
Відповідно до п. 3.1 Договору, цей Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками та діє до повного виконання зобов’язань згідно п. 1.1 даного Договору.
Пунктами 3.2 та 3.3 Договору передбачено, що початком виконання робіт є листопад 2009 року та закінченням виконання робіт є лютий 2010 року.
Згідно з п 3.7 Договору, прийом повністю виконаних робіт здійснюється шляхом складання акту приймання-передачі виконаних робіт.
20.11.2009 року Позивачем на виконання п. 2.2.1 Договору внесено до каси Відповідача 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп., на підтвердження чого Позивачем додано до позовної заяви належним чином завірену копію ордеру №1 від 20.11.2009р.
За твердженням Позивача на час подання позову до суду, будівництво спірного об’єкту нерухомого майна закінчене, але об’єкт не введений в експлуатацію з вини Відповідача.
Як зазначав Позивача, неодноразові звернення до Відповідача щодо передачі приміщення та укладення Акту прийому-передачі залишені без відповіді.
Факт завершення будівництва спірного об’єкту нерухомого майна підтверджується висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 11990 від 11 січня 2010 року, проведеного за заявою Позивача Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (03068, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
Відповідно до висновку ОСОБА_1 науково-дослідного інституту судових експертиз:
- об’єкт за своїми технічними характеристиками та конструктивними вирішеннями, є нерухомим майном – матеріальним об’єктом, що належить до земельних поліпшень, розташований у межах земельної ділянки, переміщення якого є неможливим без його руйнування;
- об’єкт фактично є павільйоном, який відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, відноситься до нежитлових торговельних будівель;
- об’єкт, що розташований на земельній ділянці за адресою : АДРЕСА_1, є об’єктом нерухомого майна, що за своїми характеристиками та конструктивним вирішенням можливо віднести до будівель 2 групи капітальності;
- площа побудованої нежитлової будівлі 601,00 (шістсот один) кв.м. з яких 573,5 м. кв. основна площа та 27,5 м.кв. допоміжна площа.
05.02.2010 року Позивачем на виконання п. 2.2.1 Договору, внесено до каси Відповідача 160 367 (сто шістдесят тисяч триста шістдесят сім) грн. 00 коп., на підтвердження чого Позивачем додано до позовної заяви належним чином завірену копію ордеру №1 від 05.02.2010р.
За твердженням Позивача, порушуючи вимоги п. 3.7 Договору, Відповідач відмовляється від виконання обов’язків, які спрямовані на підписання Акту прийому передачі виконаних робіт та передачі нерухомого майна загальною площею 601,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, таким чином вчиняючи дії, що перешкоджають Позивачу самостійно здійснити реєстрацію права власності.
Відповідач у заяві до суду від 19.04.2010р. не заперечував проти обґрунтувань та доказів наведених Позивачем у позовній заяві.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Позивач є власником побудованого нерухомого майна, а саме будівлі загальною площею 601,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв’язку з чим визнав за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на об’єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення загальною площею 601 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
При цьому, зазначене рішення мотивовано тим, що позивач, як замовник, відповідно до ст. 876 ЦК України, є власником об’єкта будівництва, а отже, згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, останній придбав право власності на новостворене нерухоме майно з моменту завершення будівництва (створення майна). При цьому, місцевий суд визнав встановленим та доведеним факт ухилення відповідача від підписання акту прийому-передачі спірного об’єкту нерухомого майна, у зв’язку з чим погодився з доводами позивача, що такі дії відповідача перешкоджають позивачеві самостійно здійснити реєстрацію права власності.
Однак, як свідчать матеріали справи, такі висновки суду не відповідають дійсності, не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та є помилковими з огляду на наступне.
Підставою пред’явлення позову позивач зазначає наступні обставини:
- 20.11.2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір підряду на виконання повного комплексу загально-будівельних та оздоблювальних робіт з виготовлення торгівельного магазину (АДРЕСА_1);
- позивачем оплачені повністю виконані відповідачем роботи;
- будівництво спірного торгового магазину завершене, що підтверджується висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 11990 від 11 січня 2010 року, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз;
- відповідачем залишено без відповіді звернення позивача щодо укладення та підписання акту прийому-передачі спірного приміщення;
- зазначені обставини є підставою для визнання за позивачем права власності на спірний об’єкт на підставі ст. 392 ЦК України.
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення прав власності, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільного права та інтересу.
У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Як вбачається зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється відповідно до ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV та «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. за N 7/5 (далі - Положення).
Відповідно до п.п. 1.4., 1.5. Положення обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.
Державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку (п.1.6.). Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт (п.1.7.). До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи, серед яким, між іншим, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування.
Згідно з п.8.1.Положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування - фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Відповідно до Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1227 від 27жовтня 2009 року Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності на об’єкти нежитлового фонду усіх форм власності (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): на збудовані, перебудовані (переплановані), реконструйовані, реставровані нежитлові будівлі, їх частини (приміщення), споруди (пп.4.1.2. пп.4.1. п.4).
Для оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності до Головного управління комунальної власності м. Києва, між іншим, надаються: на збудовані, перебудовані (переплановані), реконструйовані, реставровані нежитлові будівлі, їх частини (приміщення), споруди: а) документи, що підтверджують право власності на об’єкт нерухомого майна на момент початку перебудови (перепланування), реконструкції, перепланування або реставрації; б) документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт (за винятком випадків оформлення права власності на приміщення); в) дозвіл на виконання будівельних робіт; г) документи щодо прийняття об’єкта в експлуатацію (свідоцтво про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та акт готовності об’єкта до експлуатації (акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта)); д) перелік інвесторів, які брали участь в будівництві, перебудові, реконструкції чи реставрації, затверджений замовником (забудовником) будівництва; е) документи про передачу функцій замовника (у відповідних випадках); є) документи, що підтверджують фінансування будівництва, перебудови (перепланування) або реконструкції об’єкта (платіжні доручення або інші документи); ж) рішення відповідного органу про присвоєння поштової адреси; з) документи, що підтверджують сплату пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва; і) письмова згода співвласників (власників) об’єкта (його частин) про оформлення права власності з видачею свідоцтв про право власності на об’єкти, що перебувають у спільній сумісній власності чи спільній частковій власності (пп.8.1. п.8).
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2009р. між позивачем та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради «Київське інвестиційне агентство» (виконавець) укладено договір №01-0173, за умов якого виконавець зобов’язався надати послуги по розробці та погодженню паспорта прив’язки тимчасової споруди на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова.
Позивачем було отримано дозвіл на розміщення тимчасової споруди Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №01-0173 на тимчасове розміщення торговельного павільйону (до 300 кв.м.) з терміном дії дозволу – з 01.09.2009р. по 28.02.2010р.
Відповідно до Положення про розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2008 р. N 657/657, підставою для проведення робіт щодо монтажу тимчасової споруди є дозвіл (ордер) на право тимчасового порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з виконанням робіт, виданий Головним управлінням контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Дозвіл на розміщення тимчасової споруди (в тому числі тимчасовий) - це документ, обмеженого терміну дії, виданий Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який дає право на розміщення тимчасової споруди. Тимчасова споруда - споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
Відповідно до п.13.2.4. «Правил забудови м. Києва», затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005р. №11/2587, за габаритами та експлуатаційними характеристиками тимчасові споруди розділяються на малі архітектурні форми площею до 20 кв.м., збірно-розбірні комплекси і павільйони з площею від 20 до 300 кв.м.
20.11.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду на виконання повного комплексу загально-будівельних та оздоблювальних робіт з виготовлення торгівельного магазину за адресою: АДРЕСА_1 № 20/11-01.
Відповідно до п. 1.1 Договору, Позивач доручає, а Відповідач, приймає на себе повний комплекс загально-будівельних та оздоблювальних робіт на об’єкті за адресою: АДРЕСА_1.
За твердженням позивача відповідачем на виконання умов договору здійснено повний комплекс загально-будівельних та оздоблювальних робіт на об’єкті за адресою: м. Київ, вул. Глушкова,6, наслідком чого є будівництво нежитлової будівлі площею 601,00 кв.м., з яких 573,5 кв.м. основна площа та 27,5 кв.м. допоміжна площа, і яка не передана відповідачем позивачеві по акту приймання-передачі.
Відповідно до висновку ОСОБА_1 НДІ судових експертиз № 11990 від 11 січня 2010 року:
- за результатами дослідження наданої документації та натурного обстеження встановлено, що об’єкт, який розміщено на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 являє собою окремо розташовану двоповерхову будівлю в плані забудови прямокутної форми;
- об’єкт – нежитлова будівля (торговий павільйон), що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, за своїми технічними характеристиками та конструктивним вирішенням є:
*по-перше – збудований не на період будівництва основної будівлі;
*по-друге – не є декоративно-технологічним, що зведений під час благоустрою території;
*по-третє – при будівництві об’єкта виконані будівельно-монтажні роботи зі зведення і влаштування конструкцій та елементів (заглиблений фундамент з цегляним цоколем, в який заведені і жорстко закріплені стійки металевого каркасу будівлі, монолітна бетонна підготовка під підлоги першого поверху), які не можуть бути легко демонтовані та передислоковані на інше місце без руйнування цих конструкцій та елементів;
- об’єкт, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, є об’єктом нерухомого майна, що за своїми технічними характеристиками та конструктивним вирішенням можливо віднести до будівель ІІ групи капільності.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме, з листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 22.06.2011р. № 03-480/174/4: - за даними автоматизованої системи ПК «Кадастр» земельна ділянка по вул. Академіка Глушкова рахується, як газон без дерев; - рішення щодо відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_2 Київська міська рада не приймала; - Головне управління не має можливості погодити технічну документацію по встановленню зовнішніх меж зазначеної земельної ділянки.
За приписами частин 1 - 3 статті 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що будівництво спірного майна здійснювалося за відсутності на це належного дозволу та належно затвердженого проекту, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, отже зазначене будівництво відповідно до ст.376 ЦК України є самочинним.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності, місцевий господарський суд посилався на приписи статті 331 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
В той же час, колегія суддів відзначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 20.05.2009 № 534 (яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 138.04.2011 р. № 461) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Свідоцтво - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Акт готовності об'єкта до експлуатації підлягає за письмовим зверненням замовника погодженню протягом 10 робочих днів виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, або місцевою державною адміністрацією та органами, до повноважень яких згідно із законом належить участь у прийнятті закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію.
За таких обставин, оскільки місцевий господарський суд залишив поза увагою викладені вище законодавчі приписи, та не з'ясував усіх питань, необхідних для правильного вирішення спору у даній справі, колегія суддів вважає помилковим та безпідставним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 331 ЦК України.
В той же час, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, позивач, вказуючи на порушення відповідачем його права щодо повноцінного користування, володіння та розпорядження нерухомим майном внаслідок не підписання останнім акту прийому-передачі, посилався на ст. ст. 391, 392 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб передбачений законом або договором.
Так, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З вказаної норми випливає, що звертатись до суду з позовом про визнання права власності має право власник цього майна.
В розумінні норм даної статті позов про визнання права власності, зокрема, на нерухоме майно, може бути заявлений до особи, яка не визнає або оспорює таке право позивача. Разом з тим, право власності такої особи повинно підтверджуватись відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у встановлених законом випадках проводиться реєстрація права власності.
Позивачем до господарського суду подано позов про захист права власності шляхом його визнання. Разом з тим, право власності повинно підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами, а позивачем в порядку ст.ст. 32, 34 ГПК України відповідних доказів наявності документів, на підставі яких останній міг би стверджувати своє право власності на спірне майно, не надано.
Крім того, колегія суддів відзначає, що з огляду на ст.ст. 1, 32, 34 ГПК України та ст. 15 ЦК України, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення відповідачем його прав та інтересів, оскільки не підписання відповідачем акту прийому-передачі приміщення, не оспорює прав позивача на спірне майно.
Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем, в порушення наведених вище статтей, не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а саме, те, що спірне майно є його власністю та оспорювання чи невизнання з боку відповідача права позивача на спірне майно, що у відповідності з підставами позовних вимог надавало б йому право на визнання за ним права власності на таке майно і що, в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, з огляду на викладене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи прокуратури, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі № 9/47 задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі № 9/47 скасувати, та прийняти нове, яким в позові відмовити.
3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ІПН: НОМЕР_1; р/р НОМЕР_2 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) до Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 26077968; № рахунку: 31110095700011; банк: ГУ УДК у м. Києві; отримувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва; МФО 820019; код ЄДРПОУ 26077968) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 42, 50 грн.
4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5.Матеріали справи № 9/47 направити Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді