КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2011 № 12/5026/634/2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);
від відповідача: Мельничук П.І. (директор), ОСОБА_2 (за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС - 2000»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р.
у справі № 12/5026/634/2011 (суддя – Грачов В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домантівське»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС - 2000»
про стягнення 515 805,63 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р. у справі №12/5026/634/2011 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС - 2000» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Домантівське» – 508705, 38 грн. - основного боргу, 7 100, 25 грн. - 3% річних та судові витрати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р. у справі №12/5026/634/2011 скасувати повністю та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку позову.
Також, відповідач вказує на те, що станом на 31.03.2011р. позивач надсилав акт звірки взаєморозрахунків згідно якого загальна заборгованість (сальдо) відповідача складає 451 455, 38 грн.
Крім того, апелянт стверджує, що судом не прийнято до уваги докази, що були подані відповідачем, а також не з’ясовано точної суми заборгованості та порядку розрахунків між сторонами.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач не надав.
Ухвалою від 12.08.2011р.апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд призначено на 07.09.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011р. №01-23/1/12 до складу колегії суддів введено замість судді Коршун Н.М. суддю Кондес Л.О.
Представники сторін в судове засідання з’явилися, представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги, представник позивача пояснив свої заперечення щодо апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р. – без змін.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Домантівське» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС - 2000» (покупець) існувала усна домовленість, відповідно до якої продавець зобов’язався поставити товар, а покупець зобов’язався отримати та оплатити даний товар.
Так, позивач на виконання даної домовленості поставив відповідачу товар на загальну суму 536 705, 38 грн. грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000051 від 17.05.2010 року і №РН-0000054 від 25.05.2010 року, довіреностями від 17.05.2010 року і №49 від 25.05.2010 року.
Письмова вимога позивача від 30.09.2010 року №206 про сплату заборгованості за поставлений товар в розмірі 536 705, 38 грн. була отримана відповідачем, проте виконана частково в сумі 28 000 грн.
Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар станом на день подачі позову складає 508 705, 38 грн.
Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов’язання виникають, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Як передбачено ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Тобто, зважаючи на вищезазначені норми чинного законодавства, між сторонами виник правочин, а саме, позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар, і, отже, відповідач взяв на себе обов’язок розрахуватись за нього.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а також провочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. (ст. 206 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, із вищенаведеного вбачається, що між сторонами виникли зобов’язання, засновані на фактичній поставці і використанні товару без укладання письмового договору.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
В зв’язку з вищезазначеним, вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 536 705, 38 грн. основного боргу, слід визнати обгрунтованою та такою, що доведена матеріалами справи.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7 100, 25 грн., то колегія зазначає наступне.
Так, позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу №206 від 30.09.2010 року про погашення суми заборгованості за поставлений товар, яка на дату вимоги становила 536 705, 38 грн., і була отримана відповідачем та виконана частково в сумі 28000грн.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання обов’язку боржником не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7100,25грн. обґрунтовано задоволено судом першої інстанції, за наведеним позивачем розрахунком, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано зобов’язання в повному обсязі та вчасно.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія критично оцінює доводи, викладені в апеляційній скарзі, та вважає їх формальними, оскільки висновки суду першої інстанції грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгяді всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 43 ГПК України).
Водночас відповідач жодних документальних доказів, в порядку ст.ст. 32,33 ГПК України, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом викласти докази, що обгрунтовують відхилення позовних вимог (повне чи часткове), а також надати всі документи, які б підтверджували заперечення проти позову.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р. у справі №12/5026/634/2011 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2011р. у справі №12/5026/634/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС - 2000» - без задоволення.
2.Матеріали справи №12/5026/634/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області.
3. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
13.09.11 (відправлено)