КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2011 № 11/047-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 – представник за дов.№6/11 від 01.02.2011р.;
від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 – представник за дов. б/н від 29.08.2011р.;
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
на рішення Господарського суду
Київської області
від 22.06.2011р.
справа № 11/047-11 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Кампус Коттон клаб”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
про стягнення 650109,87 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Кампус Коттон клаб”
про визнання договору поставки недійсним
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Кампус Коттон клаб” (далі – позивач) в квітні 2011р року звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” (далі –відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 607277,84 грн. основного боргу, 32142,76 грн. пені, 10689,27 грн. 3% річних, 6501,10 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
22.06.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Кампус Коттон клаб” про визнання договору поставки №8 від 02.01.20004р. недійсним.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2011р. у справі №11/047-11 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім «Кампус Коттон клаб” 607277,84 грн. основного боргу, 32142,76 грн. пені, 10689,27 грн. 3% річних, 6501,10 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову –відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2011р. у справі №11/047-11 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “Кампус Коттон клаб” відмовити та задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції приймаючи рішення не врахував обставини, що мають істотне значення для вирішення справи по суті та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі №11/047-11 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 05.09.2011р. “Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №11/047-11 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Сотніков С.В., Дзюбко П.О.
06.09.2011р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач за первісним позовом письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, крім того в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 08.09.2011р. позивач за первісним позовом заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2011р. по справі №11/047-11 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи 02.01.2004р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №8 (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов’язання продавця продати, а покупця купити медичну продукцію, в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід’ємною частиною цього договору.
Приписами п. 5.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар не пізніше строків вказаних у видаткових накладних, складених продавцем.
Згідно п.п. 5.2 договору оплата вартості товару проводиться в національній валюті шляхом перерахування покупцем сум на розрахунковий рахунок продавця.
Відповідно до п. 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками двох сторін і діє до 31.12.2008р.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи між сторонами було укладено ряд додаткових угод до спірного договору, а саме: 02.01.2004р. додаткову угоду №1 відповідно до умов якої сторони погодили строк оплати, знижку, якість та умови повернення товару; 02.01.2004р. додаткову угоду № 2 відповідно до умов якої сторони внесли зміни в п. 2.1, доповнили п.3 та п. 6.5 договору купівлі-продажу, та викладено реквізити сторін у новій редакції; 10.10.2007р. додаткову угоду № 3 відповідно до умов якої сторони внесли зміни в 10 розділ Договору в частині реквізитів покупця; 09.10.2008р. додаткову угоду № 4 відповідно до умов якої сторони виклали в новій редакції адреси та реквізити продавця; 03.12.2008р. додаткову угоду № 5 відповідно до умов якої сторони виклали в новій редакції п. 9.1. щодо набрання договором чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками двох сторін, і діє до 31 грудня 2013р.; 20.02.2009р. додаткову угоду № 6 відповідно до умов якої п. 3 додатку № 1 до договору внесено зміни щодо розміру знижки на товар шляхом оформлення акту зменшення дебіторської заборгованості та коригувальної накладної до кожної поставки товару; 20.11.2009р. додаткову угоду № 7 відповідно до умов якої в додаток № 6 до договору внесено зміни щодо знижки на товар у розмірі 10 % від оптових цін продавця, крім масок та порядок надання даної знижки.
Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).
Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України №99 від 16.05.96р. “Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей” (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. N 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що довіреності від 04.01.10р. № 8010, від 13.01.10р. № 8103, від 18.01.10р. № 8170, від 15.03.10р. № 9555, від 02.04.2010р. № 10208, від 26.05.2010р. № 11553, від 01.06.2010р. № 11684, від 07.06.2010р. № 11798, від 13.08.2010р. № 13498, від 20.08.2010р. № 13639, від 23.09.2010р. № 14347, від 04.10.2010р. № 14599, від 11.10.2010р. № 14726, від 18.10.2010р. № 14925, від 25.10.2010р. № 15050, які видані відповідачем (при цьому скріплені його печаткою) на отримання матеріальних цінностей від позивача за первісним позовом є неналежними доказами, оскільки останні є первинними документами та відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Так, факт отримання відповідачем за первісним позовом товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних: РКв2-1 від 04.01.2010р. на суму 9 079,00 грн., РКв2-2 від 04.01.2010р. на суму 10 929,40 грн., РКв2-7 від 13.01.2010р. на суму 11 358, 60 грн., РКв2-8 від 13.01.2010р. на суму 48 799,78 грн., РКв2-19 від 18.01.2010р. на суму 29 528,50 грн., РКв2-20 від 18.01.2010р. на суму 19 203,58 грн., РКв2-21 від 18.01.2010р. на суму 60 000 грн., РКв2-80 від 15.03.2010р. на суму 15 835 грн., РКв2-81 від 15.03.2010р. на суму 33 987, 18 грн., РКв2-108 від 02.04.2010р. на суму 11 385 грн., РКв2-109 від 02.04.2010р. на суму 20 664,74 грн., РКв2-175 від 26.05.2010р. на суму 14 740 грн., РКв2-176 від 26.05.2010р. на суму 24 170,20 грн., РКв2-189 від 01.06.2010р. на суму 1 053,82 грн., РКв2-202 від 07.06.2010р. на суму 6 310 грн., РКв2-203 від 07.06.2010р. на суму 12 658,66 грн., РКв2-286 від 13.08.2010р. на суму 18 972 грн., РКв2-287 від 13.08.2010р. на суму 31 568,60 грн., РКв2-299 від 20.08.2010р. на суму 4 134 грн., РКв2-300 від 20.08.2010р. на суму 31 950,96 грн., РКв2-357 від 23.09.2010р. на суму 82 264,90 грн., РКв2-359 від 24.09.2010р. на суму 37 032,74 грн., РКв2-368 від 04.10.2010р. на суму 155 385,90 грн., РКв2-391 від 11.10.2010р. на суму 104 019,22 грн., РКв2-405 від 18.10.2010р. на суму 77 698,60 грн., РКв2-410 від 25.10.2010р. на суму 182 479,28 грн., всього на 1 055 209,66 грн., які містять відтиск штампа відповідача в графі "одержав" та копіями довіреностей від 04.01.10р. № 8010, від 13.01.10р. № 8103, від 18.01.10р. № 8170, від 15.03.10р. № 9555, від 02.04.2010р. № 10208, від 26.05.2010р. № 11553, від 01.06.2010р. № 11684, від 07.06.2010р. № 11798, від 13.08.2010р. № 13498, від 20.08.2010р. № 13639, від 23.09.2010р. № 14347, від 04.10.2010р. № 14599, від 11.10.2010р. № 14726, від 18.10.2010р. № 14925, від 25.10.2010р. № 15050, які видані відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача.
В період з 01.01.2010р. по 31.08.2010р. позивачем за первісним позовом було надано відповідачу за первісним позовом знижку в сумі 99 761,46 грн. ,відповідачем була здійснена часткова оплата по зазначеним накладним на суму 721 500,92 грн.
Враховуючи наявну суму заборгованості на 01.01.2010р. в розмірі 373 330,56 грн., (про що свідчить акт звірки розрахунків на 01.01.2010р. підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками) та часткову проплату зі знижкою Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача становить - 607 277,84 грн.
З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача позивачем було направлено претензійну вимогу від 19.01.2011 р. № 1/004 та досудове попередження № 1/004/2 від 04.03.2011р. з пропозицією про погашення в 7-денний термін заборгованості за товар. Відповідачем відповідь не була надана, кошти не сплачені.
Проте, відповідач в порушення своїх договірних зобов’язань (п.п. 5.1 договору) не оплатив вартість поставленого товару повністю.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 607 277,84 грн. –заборгованості за поставлений товар.
Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.4 договору встановлено, що у випадку невиконання відповідачем 1 своїх зобов’язань передбачених п. п. 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9 договору він сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тоді як, розмір пені, встановлений договором, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який повинна сплачуватися пеня.
Згідно п. 7.1 договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.
Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, погоджується з висновком суду першої інстанції, що пеня підлягає стягненню в сумі 32142,76 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму 3% річних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення 3% річних підлягає задоволенню в сумі 10689,27 грн.
Крім того, Київський апеляційний господарський суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю, з огляду на наступне.
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою, шостою статті 203 ЦК України.
02.01.2004р. між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним було укладено договір купівлі-продажу №8, предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов’язання продавця продати, а покупця купити медичну продукцію, в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід’ємною частиною цього договору. Вказаний договір був підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень покупця, в замовленні вказується найменування, кількість, ціна товару за одиницю в гривнях, строки поставки, номер договору, номер та дата замовлення.
Згідно п.п. 9.2 Договору, всі зміни та доповнення до даного Договору оформлюються в письмовій формі та підписуються уповноваженими представниками двох сторін.
Підпунктом 9.1 Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками двох сторін і діє до 31.12.08р.
Так, спірним договором від 02.01.04р. № 8 було чітко визначено його предмет, а саме: зазначено, що продавець продає, а покупець купує продукцію, відповідно до замовлень на покупку, визначено вартість товару та визначено порядок розрахунків, і, відповідно, доводи позивача за зустрічним позовом щодо не погодження сторонами у належній формі предмета даного договору господарський суд вважає безпідставними та надуманими.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що замовлення та видаткові накладні, які фактично є специфікаціями до Договору не було підписано уповноваженими представниками сторін, додатки до Договору не було укладено, і відповідно зазначає, що істотні умови договору не було погоджено сторонами.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта про порушення судом першої інстанції процесуального права відповідача, а саме ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, судове засідання відбулося 17.02.2008, тоді як директор ТОВ “ОКА ЕНЕРЖІ” ОСОБА_3 проходив обстеження у судинного хірурга в інституті хірургії трансплантології АМН України – 16.12.2008, що не може свідчити про поважність неявки в судове засідання господарського суду міста Києва 17.12.2008, крім того, ОСОБА_3 не надано будь-яких підтверджуючих документів про поважність неявки в судове засідання саме 17.12.2008.
Крім того, відповідач відповідно до ст. 28 ГПК України не був позбавлений права направити в судове засідання іншого представника.
Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тому підстав для відкладення розгляду справи в розумінні ч. 1 ст. 77 ГПК України у суду першої інстанції 17.12.2008 не було, строк розгляду даного спору сплинув.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”, залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2011р. у справі №11/047-11 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 11/047-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді