ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 40/361 | 12.09.06 р. |
За позовом | Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування», м.Дніпропетровськ |
до | Української державної інноваційної компанії, м. Київ |
про | спонукання до вчинення дій |
Суддя Смірнова Л.Г.
Представники: |
Від позивача: | Крят Л.Б., представник за довіреністю №50 від 30.12.2005 |
Від відповідача: | Тулюк Т.В., представник за довіреністю №210 від 13.02.2006 |
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У червні 2006 позивач звернувся з позовом про спонукання відповідача виконати дії, передбачені пунктами 2.1.1 та 2.1.2 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 та календарним планом, оформленим додатком №2 до зазначеного Інноваційного договору, а саме: зобов’язати відповідача надати позивачеві для реалізації інноваційного проекту «Створення першого українського пасажирського електровозу типу ДЕ2»цільову безвідсоткову позику в розмірі 5430000,00грн., перерахувавши вищезазначену суму на спеціальний рахунок №26045306980201 у Дніпропетровській філії АБ „Брокбізнесбанк”, МФО 305578.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на часткове невиконання відповідачем зобов’язання, передбаченого пунктами 2.1.1, 2.1.2 Інноваційного договору від 12.11.1998 №98-07, та неправомірну відмову Української державної інноваційної компанії у наданні решти суми безвідсоткової цільової позики у розмірі 5430000,00грн. для реалізації проекту створення першого українського пасажирського електровозу типу ДЕ2.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись у відзиві від 26.06.2006 на позовну заяву ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»на наступне:
- Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999 №1573/99 Державний інноваційний фонд України, який виступив інвестором за Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998, ліквідовано;
- Законом України „Про Державний бюджет України на 2000 рік” та Законом України „Про Державний бюджет України на 2001 рік” не передбачалося надання коштів Українській державній інноваційній компанії для фінансування інноваційних та інвестиційних проектів;
- позивачем в порушення Положення про кредитування та фінансування інноваційних проектів, затвердженого постановою правління Української державної інноваційної компанії 17.08.2000 №18, не надано документів з метою проведення аудиту фінансово-господарської діяльності позичальника, перевірки цільового використання позикових коштів, надання висновків незалежних експертів та проведення відповідачем власної експертизи, оскільки це мало передувати вирішенню питання про дофінансування відповідачем інноваційного проекту;
- причиною невиконання зобов’язань відповідача по завершенню фінансування інноваційного проекту на суму 5430000,00грн. стало порушення позивачем зобов’язань, передбачених пунктах 2.2.4, 2.2.7, 2.2.8 Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998;
- строк позовної давності, перебіг якого розпочався у березні 2002 року, закінчився до звернення позивача у Господарського суду м. Києва з даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2006 було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.06.2006.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2006 з метою витребування додаткових доказів розгляд справи на підставі п.3 ч.1 ст. 77 ГПК України відкладався на 31.08.2006.
31.08.2006 у судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.09.2006 для підготовки повного тексту рішення Господарського суду міста Києва.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, господарський суд –
В С Т А Н О В И В:
Позивачем є Державне підприємство „Дніпропетровський науково-виробничий комплекс „Електровозобудування”, яке створене шляхом реорганізації (злиття) державних підприємств –Дніпропетровського електровозобудівного заводу (ДЕВЗ) та Українського науково-дослідного проектно-конструкторського та технологічного інституту електровозобудування (УЕНДІ) і є правонаступником майнових прав і обов’язків Дніпропетровського науково-виробничого об`єднання електровозобудування. Статут ДП „НВК „Електровозобудування” затверджено наказом Міністерства промислової політики України від 29.05.2003 №210 та зареєстровано виконкомом Дніпропетровської міської ради від 09.07.2003, реєстраційна справа № 04052092Ю0030822.
З метою реалізації інноваційного проекту „Створення першого українського пасажирського електровозу типу ДЕ2” (далі –проект) 12.11.1998 між Держаним інноваційним фондом України в особі його Дніпропетровського регіонального відділення та Науково-виробничим об’єднанням електровозобудування НВО „ДЕВЗ”, правонаступником якого є позивач, було укладено Інноваційний договір №98-07.
Відповідно до пунктів 1.4.1, 2.1 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 Держаний інноваційний фонд України зобов’язався надати позивачу для реалізації проекту цільову безвідсоткову позику в розмірі 7430 000,00грн., перерахувавши позивачу кошти в строки, обумовлені у календарному плані, оформленому додатком №2 до договору.
Позивач відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.3 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 зобов’язався реалізувати проект згідно з календарним планом (додаток №2) та кошторисом витрат (додаток №3), використовувати надані Держаним інноваційним фондом України кошти безвідсоткової позики виключно на виконання проекту згідно з календарним планом робіт та кошторисом витрат.
Відповідно до виписки Філії Акціонерного банку „Брокбізнесбанк” м.Дніпропетровськ від 09.06.1999 Держаний інноваційний фонд України на виконання Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 перерахував позивачу на спеціальний рахунок №26045302780201 частину суми цільової безвідсоткової позики у розмірі 2000000,00грн.
У подальшому Держаним інноваційним фондом України та, після його ліквідації, відповідачем фінансування проекту шляхом надання цільової безвідсоткової позики у розмірі та умовах, передбачених 1.4.1, 2.1 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998, не продовжувалося. Залишок невикористаних позивачем коштів цільової безвідсоткової позики у розмірі 315 961,60грн. згідно з листом Голови Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії Сухотеплого В.Т. від 22.01.2001 №35 зафіксовано на вказаному спеціальному рахунку №26045302780201 у Філії АБ „Брокбізнесбанк” м.Дніпропетровськ та на час розгляду справи позивачем не використано.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені у судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.
Державний інноваційний фонд України, з яким позивач 11.12.1998 уклав Інноваційний договір №98-07, був створений постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1992 №77 на виконання Закону України від 13.12.1991 №1977-ХІІ „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки на Україні.
Відповідно до затвердженої статтею 2 Указу Президента України від 13.03.1999 року №250/99 схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади Державний інноваційний фонд мав статус центрального органу виконавчої влади України.
Указом Президента України від 15.12.1999 року №1573/99 „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” Державний інноваційний фонд України ліквідовано. Цим же Указом Кабінету Міністрів України доручено вирішити питання щодо створення державної небанківської фінансово-кредитної установи на базі ліквідованого Державного інноваційного фонду України, підпорядкувавши її Міністерству освіти і науки України. На виконання зазначеного Указу постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2000 року №654 „Про утворення Української державної інноваційної компанії” на базі Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, що ліквідуються, утворено Українську державну інноваційну компанію як небанківську фінансово-кредитну установу, підпорядковану Міністерству освіти і науки України.
Згідно з п. 1.2 Статуту Української державної інноваційної компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000 №979, компанія є наступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.
Відповідач, посилаючись на факт ліквідації Державного інноваційного фонду, не врахував, що сфера застосування інституту правонаступництва у цивільних відносинах не обмежувалася чинним на той час законодавством лише реорганізацією юридичної особи. Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством України. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 223 цього Кодексу законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу. Саме це передбачено пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 року №654, яким встановлено, що Українська державна інноваційна компанія є правонаступником Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень в частині майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик.
Відповідно до листа відповідача від 12.06.2000 №21-18/1 Українська державна інноваційна компанія підтвердила своє правонаступництво майнових прав і обов’язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.
За таких обставин посилання відповідача на ліквідацію Державного інноваційного фонду України та неможливість переходу до Української державної інноваційною компанії зобов’язань Державного інноваційного фонду за Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998 є юридично не спроможним (З аналогічної позиції виходив Верховний Суд України у постановах від 11.03.2002 по справі №24/680А та від 25.02.2002 по справі №14/691).
Відповідно до статті 3 Закону України „Про інвестиційну діяльність” інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність” суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Як вказано в статті 9 цього ж Закону, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
В силу ст. 18 Закону України „Про інвестиційну діяльність” державою гарантовано стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів, а також збереження чинності умов договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.
Згідно з п. 6.1 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 дія цього договору припиняється після виконання сторонами усіх умов договору або за взаємною згодою сторін.
Статтею 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність” передбачено право інвестора прийняти рішення про зупинення або припинення інвестиційної діяльності за умови відшкодування збитків учасникам інвестиційної діяльності.
Як вбачається з пояснень представника відповідача та встановлено Верховним Судом України у постанові від 14.12.2004 по справі №14/277 за позовом Дніпропетровського науково-виробничого об’єднання електровозобудування до Української державної інноваційної компанії про стягнення 2360222,00грн., рішення про припинення Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 відповідач як інвестор не приймав.
Крім того, відповідно до п. 6.3 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 дострокове припинення дії договору на вимогу однієї сторони у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами положень інноваційного договору можливе лише за угодою сторін.
За таких обставин суд приходить до висновку про чинність на час вирішення спору Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 та зобов’язань його сторін.
Відповідно до абзацу другого п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та абзацу другого п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського та Цивільного кодексів України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Враховуючи те, що станом на 01.01.2004 передбачене пунктами 1.4.1, 2.1.1 –2.1.2 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 зобов’язання відповідача надати цільову безвідсоткову позику у розмірі 7430000,00грн., а також встановлене пунктами 2.2.2 договору зобов’язання позивача по реалізації проекту, виконані не були, суд застосовує до оцінки існуючих прав і обов’язків сторін Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 також норми Господарського та Цивільного кодексів України.
Згідно з ст. 151 Цивільного кодексу УРСР, ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України в силу господарського зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої (управненої) сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 10 Закону України „Про інвестиційну діяльність” інвестиційна діяльність здійснюється за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.
Відповідно до пункту 3.2 Статуту Української державної інноваційної компанії, пунктів 3 –8 Положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2001 №593, формування та використання коштів УДІК здійснюється принципом фінансування інноваційних та інвестиційних проектів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Статтею 19 Закону України „Про інноваційну діяльність” передбачено, що кошти державної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються як за рахунок коштів Державного бюджету України, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, так і залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України. Кошти Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, що формуються за рахунок добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України, можуть витрачатися нею як на всі перераховані у статті 17 цього Закону види інвестування інноваційної діяльності, так і на інші види інвестування, передбачені положенням (статутом).
Згідно з пунктами 4, 7 Положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії кошти Української державної інноваційної компанії складаються з власних і залучених коштів, бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування становлять кошти, передбачувані в державному бюджеті для фінансування інноваційних та інвестиційних проектів
Суд враховує, що згідно з пунктом 8 Положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії, кошти відповідача незалежно від джерел надходжень спрямовуються на фінансування витрат пов’язаних, зокрема, з виконанням і фінансуванням інноваційних та інвестиційних проектів.
Пунктом 4.5 Статуту Української державної інноваційної компанії передбачено, що відповідач діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язань перед бюджетами і партнерами.
Згідно з п. 4.7 Статуту Української державної інноваційної компанії компанія відповідає за своїми зобов'язаннями в межах належного їй майна. Компанія не відповідає за зобов'язаннями держави, держава не відповідає за зобов'язаннями Компанії.
Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування інноваційних та інвестиційних програм згідно з Законами України „Про Державний бюджет України на 2000 рік”, „Про Державний бюджет України на 2001 рік” в обґрунтування причин односторонньої відмови відповідача від виконання зобов’язань по внесенню інвестиції у повному розмірі згідно з Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998.
Відповідно до п. 2.2.7 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 позивач зобов’язаний надавати відповідачу до 20 числа місяця нового кварталу технічний і фінансовий звіти про використання позикових коштів з розшифровкою усіх проведених витрат; у випадку необхідності, за вимогою відповідача, надавати йому баланс, звіт про фінансово-майновий стан позивача та іншу інформацію про результати реалізації проекту. У разі ненадання позивачем звітних документів у визначені строки, або відмови надати відповідачу звітні документи та технічний звіт про виконання проекту, відповідач буде вважати, що його інноваційна позика була використана на цілі, що не були передбачені у проекті та має в односторонньому порядку припинити дію договору. Крім того, позивач згідно з п. 2.2.8 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 зобов’язаний надавати на вимогу відповідача або уповноважених ним осіб іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, яка стосується реалізації проекту та умов цього договору.
З матеріалів справи, зокрема, з Акту Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 19.08.2005 вбачається, що позивачем за цільовим призначенням –на виконання проекту –станом на 01.01.2001 фактично використано інноваційні кошти на суму 1684 038,40грн. з 2000000,00грн., отриманих від Державного інноваційного фонду України в якості безвідсоткової цільової позики, що також підтверджується випискою банку від 09.06.1999. Роботи, придбання комплектуючих та обладнання за проектом у період належного фінансування проводилися позивачем згідно з календарним планом робіт у 2000 році.
Згідно з Актом Державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську від 05.02.2002 №008550 тематичної перевірки НВО „Електровозобудування” з питання ефективності використання кредитів, наданих Дніпропетровським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії, витрачання позивачем частини цільової безвідсоткової позики здійснювалося у відповідності з календарним планом та кошторисом витрат. Станом на 01.01.2002 позика не повернута, оскільки Українською державною інноваційною компанією не виконані умови проекту. НВО „Електровозобудування” третій рік не отримує кошти на виконання інноваційного проекту, що ставить під загрозу його виконання.
Відповідно до Аудиторського висновку аудиторської фірми „ТОВ „Лінкост” від 30.12.2000 №33 витрачання коштів позивачем здійснювалося у відповідності з календарним планом та кошторисом витрат. Вказаною аудиторською перевіркою встановлено, що станом на 30.12.2000 залишок коштів по першому етапу фінансування складає станом на 20.12.2000 315 961,60грн.
За наслідками аудиторської перевірки основних показників ліквідності позивача встановлено, що підприємство фінансово стійке, ліквідне та готове до продовження реалізації основної теми проекту.
Зазначений Аудиторський висновок аудиторської фірми „ТОВ „Лінкост” від 30.12.2000 №33 було направлено 17.01.2001 на адресу Дніпропетровського відділення Української державної інноваційної компанії, що підтверджується наданим позивачем описом вкладення у цінний лист.
Судом встановлено, що з грудня 2000 року до моменту розгляду даної справи кошти цільової безвідсоткової позики у розмірі 315 961,60грн. для реалізації проекту позивачем не використані у зв’язку з листом голови Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії Сухотеплого В.Т. від 22.01.2001 №35 про заборону подальшого використання коштів інноваційної позики без погодження з ним, та про фіксацію залишку коштів на спеціальному рахунку у Дніпропетровській філії АБ „Брокбізнесбанк” у сумі 315961,60грн.
Як вбачається з повідомлення Державного Дніпропетровського науково-виробничого об’єднання „Електровозобудування” від 19.02.2002 №31-19 на адресу Голови Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії Рудвольге А.П., у зв’язку з відсутністю фінансування проекту технічний звіт позивача за ІІІ –ІV квартали 2001 року відповідачу не надавався. Стан виконання етапів календарного плану на 01.01.2002 відповідає технічному звіту станом на 01.01.2001.
Таким чином, доказів нецільового використання позивачем частини інноваційної позики, перерахованої відповідачем, суду не надано. Матеріалами аудиторської перевірки та ревізії контрольно-ревізійної служби, податкової служби підтверджувався стійкий фінансово-господарський стан позивача, цільове використання коштів інноваційної позики на суму 1684038,40грн.
Крім того, як встановлено судом вище, відповідач не звертався до позивача на підставі п. 2.2.7 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 про припинення в односторонньому порядку договору. Також угода про розірвання договору на вимогу відповідача згідно з 6.3 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 сторонами не укладалась.
Враховуючи, що згідно з вимогою голови Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії Сухотеплого В.Т. від 22.01.2001 №35 подальше використання коштів частини інноваційної позики у сумі 315961,60грн. припинено і на сьогодні не відновлено, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання відповідача на неподання позивачем фінансового звіту за наступні періоди, невнесення власних інвестицій позивача у проект в якості підстави відмови відповідача від продовження виконання зобов’язання по внесенню інвестиційної позики для реалізації проекту.
Статтею 4, ч. 2 ст. 151 ЦК УРСР передбачалося, що цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Відповідно до п. 7.3 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 питання, не врегульовані даним договором, регламентуються чинним законодавством України.
Згідно з ст. 9 Закону України „Про інвестиційну діяльність” укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.
Постанова правління Української державної інноваційної компанії №18 від 17.08.2000 не є нормативним актом та на підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України не приймається судом для визначення прав та обов’язків сторін Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998.
Таким чином, внутрішнє Положення про кредитування та фінансування інноваційних проектів, затверджене постановою правління Української державної інноваційної компанії 17.08.2000 №18, не є підставою для виникнення зобов’язань позивача, не породжує юридичних наслідків для позивача як сторони інноваційної угоди, укладеної задовго до прийняття відповідачем вказаного положення.
Судом встановлено, що Інноваційний договір №98-07 від 12.11.1998 не передбачає обов’язку позивача надавати відповідачу після укладення договору документи, передбачені Положенням про кредитування та фінансування інноваційних проектів, включаючи висновок науково-технічної експертизи про інноваційність проекту, для вирішення в односторонньому порядку відповідачем питання про продовження виконання зобов’язань по фінансуванню проекту.
Викладена у листі від 06.03.2002 №15-362 В.о. голови правління Української державної інноваційної компанії Марголича І.І. пропозиція довести інноваційність проекту виходить за межі обов’язків позивача, передбачених Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998. До того ж сам факт укладення інноваційного договору зі сторони відповідача підтверджує згоду останнього з інноваційним характером проекту, що не потребує додаткового узгодження. Крім того, згідно з пунктами 2.2.7, 2.28 інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 позивач зобов’язаний надавати на вимогу інвестора відповідну інформацію про результати реалізації виконуваного позивачем проекту, але ніяк не доводити його інноваційність, що повинно передувати укладенню договору. Тим більше, що обізнаність відповідача з інноваційністю проекту підтверджується додатком №1 до інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998.
Враховуючи недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання і односторонньої зміни умов договору, крім випадків передбачених законом (ст. 162 ЦК УРСР, ст. 525 ЦК України), суд відхиляє як необґрунтоване посилання відповідача на необхідність фактично повторного подання документів та проведення науково-технічної експертизи інноваційності проекту згідно з листом Української державної інноваційної компанії від 06.03.2002 №15-362 як підстави припинення виконання зобов’язання по внесенню інвестиції.
Не приймається судом посилання відповідача на пункт 11.5 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998, згідно з яким відповідач не несе відповідальності за затримку (що є тотожним простроченню) перерахування коштів позивачу, так як зазначений пункт договору не відповідає вимогам ч. 1 ст. 213 ЦК УРСР та ч. 2 ст. 612 ЦК України.
Суд відхиляє твердження відповідача про невиконання позивачем зобов’язань, передбачених п. 2.2.4 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 щодо обов’язку частково профінансувати проект за рахунок власних коштів позивача у розмірі 503400,00грн. та (або) залучених коштів інших інвесторів на суму 2000000,00грн., в обґрунтування порушення відповідачем зобов’язання по внесенню інноваційної позики, оскільки згідно з ст. 212 ЦК УРСР, ст. 625 ЦК України боржник у будь-якому випадку не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Судом встановлено, що Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998 та додатком №2 до нього не визначено термінів надання позивачу цільової безвідсоткової позики у розмірі 7430000,00грн.
Крім того, сторони встановили, що у разі затримки перерахування платежів відповідачем термін виконання проекту продовжується на термін затримки (п. 11.6 договору).
Під виконанням проекту згідно з п. 1.4 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 сторони визначили, зокрема, об’єднання їх фінансового, виробничого та наукового потенціалу шляхом надання відповідачем як інвестором коштів на умовах цільової зворотної безвідсоткової позики для реалізації проекту; створення позивачем умов та проведення необхідного матеріально-технічного забезпечення виконання проекту за рахунок одержаних від відповідача коштів.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2004 листом №1-юр-15 позивач звернувся з вимогою про перерахування відповідачем решти коштів цільової безвідсоткової позики за Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998.
Листом від 16.02.2004 №01-256 Українська державна інноваційна компанія повідомила позивача (вхідний №1 від 19.02.2004) про відмову у наданні цільової безвідсоткової позики за Інноваційним договором №98-07 від 12.11.1998 з мотивів відсутності передбачених державним бюджетом України коштів, виділених для відповідача на даний проект. Крім того, відповідач поставив вимогу про повернення коштів наданих позивачу, обґрунтовуючи це відсутністю прямих договірних відносин з позивачем.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що перебіг строку позовної даності за вимогами позивача про зобов’язання відповідача надати для реалізації інноваційного проекту цільову безвідсоткову позику в розмірі 5430000,00грн. розпочався з 19.02.2004.
Таким чином, враховуючи ст. 257 ЦК України, позовні вимоги Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»заявлені в межах строку позовної давності.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 82 –85 ГПК України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов’язати Українську державну інноваційну компанію (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 65-б, р/№26003012819142 в ВАТ «Укрексімбанк», м.Київ, МФО 322319, код 00041467) виконати дії передбачені пунктами 2.1.1 та 2.1.2 Інноваційного договору №98-07 від 12.11.1998 та календарним планом, оформленим додатком №2 до зазначеного Інноваційного договору, а саме: надати Державному підприємству «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»(49068, м.Дніпропетровськ, вул.Орбітальна, 13 р/р№2600430130023 в Ленінському відділенні УАК Промінвестбанку, МФО 305329, код 32495626) для реалізації інноваційного проекту «Створення першого українського пасажирського електровозу типу ДЕ2»цільову безвідсоткову позику в розмірі 5430000(п’ять мільйонів чотириста тридцять)грн.00коп., перерахувавши вищезазначену суму на спеціальний рахунок №26045306980201 у Дніпропетровській філії АБ „Брокбізнесбанк”, МФО 305578.
3. Стягнути з Української державної інноваційної компанії (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 65-б, р/№26003012819142 в ВАТ «Укрексімбанк», м.Київ, МФО 322319, код 00041467, а у випадку відсутності коштів, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 85(вісімдесят п’ять)грн.00коп.-державного мита та 118(сто вісімнадцять)грн.00коп.-витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4.Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Смірнова Л.Г.