УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                       Головуючого, судді:                             Чистякової Т.І.

 Суддів: Любобратцевої Н.І., Філатової Є.В.

              При секретарі: Савенко М.С.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5  до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання здійснити перерахунок недоплаченої державної соціальної допомоги, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим на постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2010 року  

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом до УПФУ в Джанкойському районі АРК (далі Управління) про зобов’язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за період з 01.10.2008 і за весь 2009 рік.

Постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2010 року позов ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про визнанні дій протиправними і зобов’язання здійснити певні дії задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача  щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги позивачу як дитині війни з 01.02.2009 року по 31.12.2009 року. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги 01.02.2009 року по 31.12.2009 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на 2009 рік, з урахуванням виплачених сум у 2009 році. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить  постанову суду  скасувати  та ухвалити нову про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені в межах встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до суду.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.

У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.                

Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України  «Про соціальний захист дітей війни».  

Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 Закону.    

Статтею 6 Закону України  від 18 листопада 2004 р.  «Про соціальний захист дітей війни»  (далі Закон  № 2195-ІУ)  передбачено,  що  дітям  війни  пенсії  або  щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані  неконституційними.  

Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обчислюватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.  

Судовою колегією враховується, що відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.

           Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть  бути прийняті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

           Що стосується доводів апелянта про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни тільки за 2008 рік. То відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В силу вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадову особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не  передбачена можливість ненадання  цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі  для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії,  а  відсутність коштів  не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.  

Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.

Відсутність у відповідача  бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.

Керуючись статтями 99, 100, 197, 198, 200, 205,  206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Джанкойського  міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від  17 травня 2010 року   залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців.  

Судді