У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Макарчук Л.В.
Суддів Курської А.Г.
Горбань В.В.
при секретарі Савенко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про збільшення частки у праві спільної часткової власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 березня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
06 лютого 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування від 20 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_13, йому належить 18/100 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель. Співвласниками зазначеного будинку є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_14, яким належить по 6/100 частки кожному, що у сукупності становить 18/100 часток, та ОСОБА_11, якому належить 64/100 частки.
Позивач просив збільшити розмір його частки в праві спільної часткової власності, змінивши частки інших співвласників на тій підставі, що він отримав в дар від ОСОБА_13 18/100 часток житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель в АДРЕСА_1 та отримав приміщення кухні 1-2 площею 5,7 кв.м., коридор 1-1, площею 2,2 кв.м. і підвал літ. «а», які ОСОБА_13 отримав від ОСОБА_14 за мировою угодою, затвердженою ухвалою Київського рійсуду м.Сімферополя від 02.10.2007 року.
17 грудня 2008 року позивач доповнив позовні вимоги, та просив стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн. яка була йому завдана неправомірними позовами з боку відповідачів та постійно затягування розгляду справи. Крім того, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку судові витрати за проведення судової експертизи (а.с.95,122).
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 березня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду, з ухваленням нового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити врахувавши висновок №2155 судової будівельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2009 року. Вважає, що суд не врахував усі обставини, що мають значення для справи. Вказує про те, що суд не врахував, що до частки 18/100, яку ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_13 в 1997 році, а потім, в 2007 році ОСОБА_13 подарував цю частку ОСОБА_5, повинна приплюсуватися та частка ОСОБА_14, яку вони продали ОСОБА_13 за мировою угодою в 2007 році. Крім того, вважає, що здійснена в 1997 році прибудова літ. «а3», яку здійснила ОСОБА_15 та яка належить на даний час ОСОБА_5, також збільшує частку ОСОБА_5
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_6 вказують, що ОСОБА_5 в 2007 році придбав частку домоволодіння і сарай, який згодом перебудував у кухню, вони своєї згоди на здійснення перебудови сараю на кухню, ОСОБА_5 не давали. Зазначають, що з висновками експертизи не згодні, оскільки експерт включив у вартість часток і самовільно побудоване майно, а також вказав ціни, які не відповідають дійсності. Вважають, що рішення суду є законним та просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.
В ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_14 померла і її правонаступниками є ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_7.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності по зміну часток шляхом збільшення своєї частки у спільній частковій власності. При цьому визнав встановленим, що позивачем не надано доказів того, що він, як учасник спільної власності, збільшив за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.ст. 10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пленум Верховного Суду України в п.12 постанови від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 (зі змінами) роз’яснив, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконавчого комітету місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності.
Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів, тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.
А крім того, відповідно до ст. 119 ЦК УРСР (який діяв на час здійснення прибудови) коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщенням в ньому підлягають відповідній зміні.
Аналогічна норма міститься й у ст. 357 ЦК України (який набрав чинності 01.01.2004 року).
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Разом із тим частиною четвертою цієї статті передбачено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Таким чином збільшення частки співвласника у праві спільної часткової власності можливе лише за сукупності певних умов, а саме в тому разі, якщо один із співвласників зробив поліпшення майна власним коштом, такі поліпшення не можна відокремити, й вони зроблені за згодою всіх співвласників.
При цьому з огляду на положення частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, який із додержанням установленого законом порядку та за власний кошт зробив добудову (прибудову) до будинку, але без згоди інших співвласників цього будинку, не має права на зміну розміру часток.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_5 його позовні вимоги зводяться до того, що його частка в домоволодінні АДРЕСА_1 в розмірі 18/100 підлягає збільшенню на тій підставі, що йому у власність від попереднього власника його частки ОСОБА_13, перейшли і інші будівлі: кухня 1-2, коридор 1-1 та підвал літ. «а», які той в свою чергу отримав у власність за мировою угодою від ОСОБА_8. При цьому розмір часток інших співвласників, на його думку, підлягає зменшенню.
В своєму відгуку на позов відповідачі ОСОБА_17, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 заперечували проти позову та вказували, що та мирова угода на яку посилається позивач як на підставу збільшення його частки, фактично є передачею права володіння і користування приміщеннями кухні 1- 2 площею 5,7 кв.м., коридору 1-1 площею 2,2 кв.м. та підвалу літ. «а» за відповідну матеріальну компенсацію. Вказують, що в частині формулювання про право власності, викладеного в мировій угоді, малася на увазі передача у володіння та користування цих приміщень, а не їх відчуження. Порядок відчуження приміщень у всіх випадках передбачає виділ приміщень в окрему частку, що не було зроблено, а тому відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України це не тягне збільшення або зміну розміру часток домоволодіння. (а.с.58-59).
Судова колегія визнає ці заперечення відповідачів обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.1962 року між ОСОБА_18 та ОСОБА_19 було укладено нотаріально посвідчений договір про порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 між співвласниками, за умовами якого в користування ОСОБА_18 переходить 64/100 часток в жилому будинку під літ. «А» кімнати 1-4, 1-5, 2/3 тамбура літ «а», два сараї літ. «В», «Б». В користування ОСОБА_19 переходить 36/100 часток в жилому будинку під літ. «А» кімнати №1-3, 1-2, 1/3 частка тамбура з підвалом літ. «а». (а.с.178).
14.11.1979 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_20, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, власником 64/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 став ОСОБА_11. Спадкове майно належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на долю в спільному майні подружжя (ОСОБА_20 та ОСОБА_18), виданих державною нотаріальною конторою 06.05.1975 року під реєстровим №3-442 та 3-443, та зареєстрованих в БТІ м.Сімферополя 07.05.1975 року №4028. (а.с.112-113).
А із свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.03.1988 року вбачається, що ОСОБА_16, як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину після смерті ОСОБА_19, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18/100 часток домоволодіння. ОСОБА_16 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і його спадкоємцями на 18/100 часток домоволодіння є дружина –ОСОБА_14, син ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 в рівних частках. Спадкове майно складається з 18/100 часток будинку з відповідною долею надвірних будов. На земельній ділянці площею 623 кв.м. розташований один кам’яний будинок літ. «А» - жилою площею 50,3 кв.м., сарай «Б», тамбур «а», уборна «З», підвал «в», козирок та споруди. (а.с.111).
Тобто, з усього будинку літ «А» площею 50,3 кв.м., частка в 36/100 в домоволодінні, яка належала ОСОБА_19, перейшли у спадок її дітям: синові ОСОБА_16 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і його спадкоємцями є ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7) 18/100 часток, та дочці ОСОБА_21 18/100 часток.
Як вбачається з рішення Київського районного суду м.Сімферополя від 22.06.1988 року ОСОБА_21 звернулася з позовом до ОСОБА_14 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення порядку користування спадковим майном. Судом було встановлено, що ОСОБА_21 належить спадщина 18/100 часток, а відповідачам по 1/6 частці (на трьох 18/100 часток) домоволодіння по АДРЕСА_1.
За зазначеним позовом ОСОБА_21 Київським райсудом м.Сімферополя було ухвалено рішення від 22.06.1988 року, згідно якого ОСОБА_21 було виділено на 18/100 часток у користування жилу кімнату 1-3 площею 11,7 кв.м., а ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на 18/100 часток будинку жилу кімнату 1-4 площею 11 кв.м. У загальному користуванні було залишено – кухню 1-2, площею 5,2 кв.м., коридор 1-1 площею 2,2 кв.м. та підвал літ. «а». (а.с.61).
З досліджених матеріалів справи вбачається, що з частки ОСОБА_19 36/100, яка складалася в 1962 році з двох жилих кімнат №1-3, 1-2, 1/3 частки тамбура з підвалом літ. «а», за рішенням суду в 1988 році була виділена в користування ОСОБА_21 кімната 1-3 площею 11,7 кв.м., а ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - кімната 1-4 площею 11 кв.м.
За цим же рішенням Київського райсуду м.Сімферополя від 22.06.1988 року приміщення кухні 1-2, коридору 1-1 та підвалу літ. «а» були залишені в загальному користуванні, ці приміщення до складу часток жодної із сторін не включалися.
Зважаючи на те, що ні будинок у цілому, ні відокремлені 36/100 часток між співвласниками не було реально поділено на 18/100 +18/100, то не можна говорити і про правові підстави для переходу права власності на окремі приміщення господарського призначення, які відповідно до ст.186 ЦК України є приналежністю до жилої площі, як головної речі.
Судовою колегією було оглянуто матеріали цивільної справи №2-4868/07 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 до ОСОБА_13 про припинення права власності на частку в спільному майні з якої вбачається, що позивачі не можуть користуватися приміщеннями – кухні 1-2, площею 5,2 кв.м., коридору 1-1 площею 2,2 кв.м. та підвалу літ. «а», які знаходяться в загальному користуванні між співвласниками, оскільки відповідач перекрив доступ до цих приміщень.
Згодом, розгляд справи №2-4868/07 завершився укладанням мирової угоди між сторонами від 02.10.2007 року, за умовами якої ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 погодилися передати власнику ОСОБА_13, в цілому у його користування кухню 1-2 площею 5,2 кв.м., коридор 1-1 площею 2,2 кв.м., підвал літ. «а», які до цього знаходилися у їх спільному користуванні, як співвласників 36/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2. За це, по мировій угоді ОСОБА_13 передає їм суму 4000 дол. США, що еквівалентно 20000 грн.(а.с.7).
Таким чином, ОСОБА_14 передавши за мировою угодою ОСОБА_13, кухню, коридор та підвал, фактично передали йому своє право на половину кухні, коридору та підвалу, які були у їх користуванні на підставі рішення Київського райсуду м.Сімферополя від 22.06.1988 року, оскільки право на спільне користування іншою половиною цих приміщень у ОСОБА_13 було і до укладання мирової угоди.
Що стосується посилання позивача на те, що ОСОБА_13 купив для себе особисто зазначені приміщення і вони стали його особистою власністю, то вони не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки в даному випадку мова йде про договір купівлі – продажу, який підлягає укладенню в нотаріальній конторі за формою та змістом, відповідно до статті 334 частини 3 ЦК України.
До того ж, із зазначених матеріалів справи вбачається, що частка 64/100, яка належить ОСОБА_11 не мінялася, ніяких угод відносно своєї частки ОСОБА_11 ні з ОСОБА_19, ні з ОСОБА_5 не укладав, а тому його частка не може підлягати змінам у бік її зменшення у такий спосіб, як зазначено в позові ОСОБА_5
Крім того як вбачається із схематичного плану на домоволодіння, у кожного із співвласників часток (64/100,18/100 та 18/100) є окремий вхід у будинок.
Також в матеріалах дослідженої справи №2-4868/07 містяться докази про те, що за договором дарування ОСОБА_13 отримав в дар від ОСОБА_22 (яка в свою чергу отримала це майно в дар від ОСОБА_21 за нотаріально посвідченим договором дарування від 07.05.1993 року) 18/100 часток жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних споруд.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що оскільки ОСОБА_19 передали у власнику ОСОБА_13 ті приміщення, які були у загальному користуванні, а не у їх особистій власності і ці приміщення - кухня 1-2 площею 5,2 кв.м., коридор 1-1 площею 2,2 кв.м., підвал літ. «а», фактично входили до складу 36/100 часток, а в 2007 році (на час укладення мирової угоди) належала чотирьом особам, то підстав для зміни розміру часток сторін у спільній частковій власності немає. Незважаючи на те, що зазначені споруди знаходяться у користуванні одного власника 18/100 часток ОСОБА_5, достатніх правових підстав для збільшення розміру його ідеальної частки за рахунок цих приміщень, немає.
В зв’язку з цим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність врахування судом висновків судової будівельно – технічної експертизи для зміни розміру часток співвласників у домоволодінні та безпідставність неврахування цих висновків судом першої інстанції за таких підстав.
Згідно зі ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першої цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Як вбачається з висновку №2155 судової будівельно – технічної експертизи від 30.09.2009 року на дослідження експерта судом були поставлені питання чи змінилися частки співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 (ОСОБА_14,
ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (ОСОБА_13) після сплати вартості кухні площею 5,7 кв.м., коридору площею 2,2 кв.м. та підвалу літ. «а», також визначити реальні частки в домоволодінні співвласників ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 після укладення мирової угоди.
Експерт у своїх висновках зазначив про те, що частки співвласників ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7 після виплати вартості кухні площею 5,7 кв.м., коридору площею 2,2 кв.м. та підвалу літ. «а» та прийняття в експлуатацію нежилої будівлі літ. «а3» змінилися на 7/100 та 18/100 відповідно. Також у висновках вказав, що фактично частки співвласників на час огляду складають: ОСОБА_5 – 36/100 часток; ОСОБА_11 – 53/100 часток та ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7 -11/100 часток. (а.с.88,100-104).
Таким чином, з цієї експертизи вбачається, що експерт, при проведенні експертних досліджень вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_5 зазначивши про зміну розміру часток через введення в експлуатацію будівлі літ. «а3», яка не була предметом позову та за межі питань, поставлених судом. А саме, вказавши про зміну частки ОСОБА_11, експерт не врахував, що таке питання перед експертом не ставилося та вказав про розмір фактичних часток тоді, як питання було поставлено про визначення реальних часток за рахунок мирової угоди.
Суд першої інстанції, відповідно до ст.212 ЦПК України належним чином оцінив зазначений висновок експертизи як доказ, і обґрунтовано не прийняв його до уваги з урахуванням меж позовної заяви.
Дослідивши висновки судової будівельно – технічної експертизи №2155 від 30.09.2009 року, судова колегія не може прийняти їх до уваги з тих підстав, що вони виходять за межі позовних вимог та за межі питань, поставлених судом першої інстанції в ухвалі від 28.08.2009 року (а.с.88).
З цих же підстав судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність врахувати висновки експертизи.
Доводи апеляційної скарги про те, що до 18/100 часток ОСОБА_5 повинна бути додана (приплюсована) та частка ОСОБА_7, яку вони продали ОСОБА_13 за мировою угодою в 2007 році та на цій підставі повинна збільшитися частка ОСОБА_5, судова колегія відхиляє, оскільки вважає, що вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.
Довід апеляційної скарги про те, що здійснена в 1997 році прибудова літ. «а3», яку здійснила ОСОБА_15 та яка належить на даний час ОСОБА_5, також збільшує частку ОСОБА_5, судова колегія відхиляє, оскільки ці доводи не були предметом позову і розгляду судом першої інстанції, а тому не може бути предметом апеляційного перегляду.
Доказів того, що попередні власники 18/100 часток, яка належить на даний час ОСОБА_5, здійснювали надбудови, прибудови або перебудови з дозволу виконавчого комітету місцевої ради та за згодою решти учасників спільної власності, у матеріалах справи не міститься. А крім того, попередні власники, які здійснювали такі прибудови на той час, коли були власниками цієї частки, не ставили питання про збільшення своєї частки у спільній частковій власності.
Таким чином, судова колегія вважає, що збільшення частки ОСОБА_5 у спільній частковій власності за рахунок кухні 1-2, коридору 1-1 та підвалу літ. «а» є неможливим, оскільки ці приміщення були у загальному користуванні попередніх співвласників, з таким порядком користування цими приміщеннями вони погоджувалися.
Зважаючи на вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, п. 1 ч.1 ст.307, 308, 313, 315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді