Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Макарчук Л.В.
Суддів Курської А.Г.
Горбань В.В.
при секретарі Савенко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 16 березня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
14 лютого 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вони з 01 березня 2011 року припинили шлюбні відносини, оскільки в сім’ї часто виникали сварки, оскільки відповідач зловживав спиртними напоями та принижував її в присутності дітей.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 16 березня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Вважає рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржене рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою визначених у позовній заяві обставин щодо неможливості зберігання шлюбу і протиріччя інтересам подружжя майбутнього спільного життя.
Проте такого висновку суд дійшов всупереч вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 24 Сімейного кодексу (далі-СК) України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3 та 4 статті 56 вказаного Кодексу передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом .
За змістом статті 112 СК України с уд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу , якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них , інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як слідує з роз’яснень у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу , визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року , проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішені позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя , вживати заходів до примирення подружжя у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу.
Отже, враховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об’єктивну недоступність для оточуючих, покладення судом першої інстанції в ухваленому рішенні обов’язку збереження сім’ї на одного із подружжя при наявності на це його категоричного заперечення не можна визнати законним та обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам вказаних статей СК України.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що сторони з 2008 року знаходяться в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей доньку ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ІНФОРМАЦІЯ_2.
З вересня 2010 року сімейні стосунки між подружжям фактично припинилися оскільки в сім’ї часто виникали сварки, оскільки відповідач зловживав спиртними напоями та принижував її в присутності дітей.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка наполягала на розірванні шлюбу, ніяких спроб для зберігання сім’ї ніхто з подружжя під час окремого проживання не робив, інтересу до подальшого спільного життя у шлюбі сторони не мають.
В судовому засіданні Апеляційного суду АР Крим позивачка пояснила, що з 01 березня 2011 року відповідач проживає окремо, знімає квартиру за іншою адресою, а шлюбні відносини між ними остаточно припинені ще в січні 2011 року після того як він застосував до неї фізичне приниження. На теперішній час в неї є інший чоловік, з яким вона має намір с творити сім’ю.
За таких обставин судова колегія вважає, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки відповідають дійсній волі дружини та чоловіка.
Однак місцевий суд при вирішенні справи не звернув увагу на ці обставини і всупереч вимогам наведених норм матеріального закону дійшов висновку щодо можливості примирення сторін і збереження сім’ї, поклавши тим самим на позивачку такий обов’язок при наявності на це її категоричного заперечення.
З огляду на наведене оскаржене рішення не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України .
На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 16 березня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований 20 червня 2008 року виконавчим комітетом Гаспринської селищної ради м. Ялти АР Крим, актовий запис №24 – розірвати. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_5 – залишити ОСОБА_5.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: