АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2011 року м. Сімферополь
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді: Дралла І.Г.,
суддів: Пономаренко А.В., Павловської І.Г.,
при секретарі: Таранець О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим, за апеляційною скаргою ПАТ «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим. Заявник вказує, що 30 березня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 був направлений на примусове виконання до Київського відділу ДВС, але 7 червня 2010 року виконавчий лист був направлений до ВДВС Сімферопольського районного управління юстиції АРК і 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 10.11.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 1 232 025 гривень 95 копійок та судові витрати 1950 гривень.
21 квітня 2011 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника немає майна на яке може бути звернуто стягнення. Із зазначеною постановою ПАТ «Ерсте Банк» не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернено стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, стягувачем було авансовано витрати пов’язані з проведенням оцінки майна в розмірі 1200 гривень і ця сума була зарахована на рахунок виконавчої служби. На підставі листа ВДВС банком було опубліковано оголошення в газеті про вартість арештованого майна. Таким чином, державний виконавець провів заходи для примусового стягнення на користь банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документу. Заявник просить суд визнати дії виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця від 21.04.2011 року та зобов’язати державну виконавчу службу Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим звернути стягнення на садовий будинок, що належить ОСОБА_1
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року скарга залишена без задоволення, у зв’язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.
В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити по справі нову ухвалу, якою скаргу задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, які відомості зазначаються у рішенні суду, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку».
В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову.
Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором положень ст. ст. 52, 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо реалізації заставленого майна, на думку колегії суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказана норма права, так як і Закон України «Про заставу» не регулює правовідносини, пов’язані з окремим видом застави - іпотекою.
Постановою державного виконавця від 21.04..2011 року виконавчий документ повернено з підстав п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Державний виконавець правомірно виходив з того, що у боржника ОСОБА_1 немає майна на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду.
Садовий будинок, який є у власності ОСОБА_1 є предметом іпотеки та на нього накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 Державний виконавець не може самостійно зняти заборону на відчуження майна накладену нотаріусом та реалізувати предмет іпотеки. Для цього потрібно відповідне рішення суду, якого на теперішній час немає, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця відповідають вимогам закону.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції зробив правильні висновки та правильно застосував правові норми та постановив ухвалу, підстав для скасування якої колегія суддів за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
У даному випадку ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що є правовою підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312 ч.1 п.1, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити.
Ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції в порядку визначеному статтями 323-325 ЦПК України.
Судді : Дралло І.Г. Пономаренко А.В. Павловська І.Г.