АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 серпня 2011 року м. Сімферополь
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді: Дралла І.Г.,
суддів: Пономаренко А.В, Павловської І.Г,
при секретарі: Таранець О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою Сакського міжрайонного прокурора АР Крим на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 лютого 2008 року, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
Вимоги мотивовані тим, що 9 грудня 2007 року вона домовилася з відповідачем про купівлю у нього спірної земельної ділянки. Досягнувши домовленості щодо усіх істотних умов договору, позивач та відповідач уклали між собою письмовий договір купівлі-продажу від 9 грудня 2007 року. Позивач повністю розрахувалася за придбану земельну ділянку. Відповідач у забезпечення виконання договору передав позивачці правоустановчи документи та саму земельну ділянку, зобов’язавшись посвідчити договір нотаріально до 9 січня 2008 року. Однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 лютого 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.
Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 Сакського району АР Крим площею 0,1007 га, укладений 9 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 Сакського району АР Крим площею. 0,1007 га, цільове призначення якої будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Не погодившись з вказаним рішенням суду Сакський міжрайонний прокурор АР Крим подав апеляційну скаргу в інтересах Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнаючи дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Оскільки сторони виконали всі умови договору, але не посвідчили зазначений договір купівлі-продажу нотаріально, суд першої інстанції на підставі статті 220 ЦК України визнав даний договір дійсним.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів апеляційної інстанції.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним.
Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, у сенсі ч.2 ст.16 ЦК України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (п.п. 1-10 ч.2 ст. 16 ЦК України) може бути обраний судом лише за умови його обов’язкового встановлення договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Тому законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Проте, як вбачається з конкретного змісту ч.2 ст.220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
З огляду на вказане, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації - відсутнє.
В той же час, відповідно до положень ч.2 ст.55 Закону України «Про нотаріат», ч.2 ст.182 ЦК України, правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Стаття 657 ЦК України визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст..19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене, виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключає правову можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Суд першої інстанції вказані обставини безпідставно не врахував і тому прийняв рішення з порушенням матеріального закону.
Крім того, слід враховувати таке.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У сенсі положень ч.2 ст. 215, ч.1 ст. 216 ЦК України вказаний правочин після його укладення взагалі не створював жодного юридичного наслідку.
Також слід врахувати, що відповідач ОСОБА_3 визнав позов, що свідчить про те, що відсутня така умова, як ухилення від нотаріального посвідчення договору.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання в тому, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, що в силу правил статті 309 ч.1 п.4 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Сакського міжрайонного прокурора АР Крим задовольнити.
Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 лютого 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на земельну ділянку відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді : Дралло І.Г. Пономаренко А.В. Павловська І.Г.