АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

              Справа № 22-ц/0191/580/2011 Го         Головуючий суду першої інстанції              Лісовська В.В.  

             Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції              Авраміді Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого – судді         Авраміді Т.С.,

                           суддів         Моісеєнко Т.І.,

                                               Іщенка В.І.,

при секретарі             Джан Е.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом   ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Судацької міської ради АР Крим, ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,  за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 12 березня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади в особі Судацької міської ради АР Крим, ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом .

    Позовні вимоги мотивовані тим, що на праві спільної часткової власності батькам позивачки: ОСОБА_6, ОСОБА_7 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1.

    ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивачки ОСОБА_6, який за свого життя склав заповіт, в якому заповів все своє майно, зокрема, 1/2 частку вищевказаної квартири, ОСОБА_4

    Позивачка у встановлений законом строк не подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори, однак  прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

    За тих підстав, що позивач не має на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті батька письмових документів, нотаріус відмови у оформленні спадщини.

    Посилаючись на те, що вона після смерті батька фактично прийняла спадщину, до складу якої входила частина спірної квартири: зробила в квартирі ремонт, розпорядилася іншим майном, що належало батьку, ОСОБА_4 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини, яка відкрилася після смерті батька ОСОБА_6та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на  1/2 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала до дня смерті її батькові.  

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 12 березня 2011 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновку суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В якості доводів апелянт посилається на необґрунтованість висновків суду  першої інстанції про те, що дії, які здійснила позивачка розпорядилася належним йому  майном в спірній квартирі, зробила ремонт в цій квартирі, не свідчать про вступ в управління та володіння спадковим майном, оскільки вони суперечать положенням  ч. 1 ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, представників сторін, допитавши свідка ОСОБА_8, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, колегія судів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були дослідженими в судовому засіданні.

    Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. 

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин того, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, оскільки після смерті батька, в спірній квартирі ОСОБА_4 не проживала, а доказів  вступу в управління чи володіння спадковим майном, що передбачені п. 113 Наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» суду не надала.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження батьками позивачки є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.19).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 25 жовтня 1994 року квартира АДРЕСА_1  в рівних частках належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько ОСОБА_4 – ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.12).

За життя  ОСОБА_6 склав заповіт, в якому заповів все своє майно, зокрема, зазначену квартиру ОСОБА_4, якій не змінений та не скасований (а.с.11).

 До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини остання у встановлений законом строк не зверталась.

Відповідно листа завідуючий Судацької Державної нотаріальної контори від 11.02.2011 року  ОСОБА_4, в 2009 році, звернувшись з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7, одночасно представила  заповіт від імені ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однак документально  не підтвердила  факт прийняття спадщини, у зв’язку  з чим спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена не була (а.с.51).

    Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, зокрема, діти померлого.

Статтею 537 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше.  

Згідно положень статей 548, 549, 554 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Отже прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Із змісту позовної заяви, пояснень ОСОБА_4 в судових засіданнях вбачається, що позивачка  посилається на те, що після смерті батька ОСОБА_6, вона в шестимісячний строк фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, приводила  у спірній квартирі ремонт, забезпечувала збереження та схоронність спадкового мана, забрала собі належні батьку  частину речей домашньої обстановки та вжитку, меблі, інструмент, інше майно.

Вказані обставини підтверджені показаннями  свідка ОСОБА_9, яка була допитана судом першої інстанції у якості свідка, з яких випливає, що ОСОБА_4 після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 у шестимісячний строк приїхала до квартири, де він проживав разом з матір’ю (квартира АДРЕСА_1) та забрала певні речі, що належали спадкодавцю.

Таким чином, ОСОБА_4 отримала певні речі зі спадкової маси ОСОБА_6

Крім того, з показів свідків вбачається, що ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 виконувала обов’язки, яки покладаються на власника квартири ст. 151 ЖК України по забезпеченню схоронності квартири, а саме здійснювала поточний ремонт квартири.

Аналогічні пояснення дала допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_8

Вказані обставини відповідачем не спростовані і останній не заперечував, що вказане майно входило до спадкової маси.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачка не вчинила жодних дій, спрямованих на прийняття спадщини. В суді апеляційної інстанції представник відповідача не оспорював вчинення вказаних дій позивачкою, але зазначила, що вказані дії вчинені позивачкою на допомогу матері, а тому не свідчать про  її вступ  в управління та розпорядження майном.

    Оскільки прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить від його власного волевиявлення, а дії позивачки свідчать про фактичне управління та володіння спадковим майном, що знайшло підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає вказані заперечення необґрунтованими.

Таким чином, позивачем до закінчення  шестимісячного строку  з часу відкриття спадщини були вчинені відповідні дії,  які свідчать про його вступ в управління і  володіння спадковим майном, що відповідно до  положень ст. 549 ЦК України ( 1963 року ) є підставою  для визнання його таким, що прийняв спадщину.

Проте всупереч ст. 60 ЦПК України суд належним чином цих пояснень позивачки не перевірив; належної правової оцінки зібраним у справі доказам не дав.  

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач не надав доказів про вступ в управління чи володіння спадковим майном, які передбачені п. 113 Наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» є порушенням ст. 212 ЦПК України відповідно до якого суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перелік доказів визначений п. 113 Наведеної Інструкції є обов’язковим лише для нотаріусів при здійсненні ними нотаріальних дій, суд вказаним переліком доказів при вирішенні цивільної справи не обмежується.

Згідно положень ст. 57 ЦПК України  доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин,  що обґрунтовують  вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема показань свідків.

Враховуючи наведені обставини, показання свідків ОСОБА_8 ОСОБА_9, які є належними та допустимими доказами по справі, матеріали справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених позивачем вимог.

 Також є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка не є такою, що прийняла спадщину, оскільки після її відкриття не проживала у спірній квартирі, що випливає з відомостей про її реєстрацію за адресою та підтверджено  допитаними в судовому  засіданні свідками  ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12,  оскільки сам лише факт не проживання у спірній квартирі не свідчить про відмову спадкоємця від спадщини.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції  не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалене  у супереч нормам матеріального   та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до вимог п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового.

Як вбачається з матеріалів справи, до часу відкриття спадщини після смерті матері позивачки  ОСОБА_5, яка померла 10 квітня 2009 року,  відповідач на частку спірної квартири, яка належала батьку,  не претендував, звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 02.10.2009 року, а тому  з урахуванням положень ст.76 ЦК України в редакції 1963 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності позивачкою не пропущений.

    Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

    Якщо у передбачений ст. 549 ЦК Української РСР строк  спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, але у шестимісячний строк не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Враховуючи, що ОСОБА_4 прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, який за життя склав заповіт, в якому заповів все своє майно, зокрема, 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, який не скасований, за відсутністю спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку,  та відмову нотаріуса в її оформленні, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини  та визнання права власності на ? частку спірної квартири, яка за життя належала спадкодавцю ОСОБА_6,  підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА :

       Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

       Рішення Судацького міського суду АР Крим від 12 березня 2011 року скасувати.

    Ухвалити по справі нове рішення, яким позов   ОСОБА_4 задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_4    спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлого  17 грудня 2001 року.

Визнати  за ОСОБА_4    право власності на 1\2 частку  квартири АДРЕСА_1, АР Крим в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_6 від 30.09.1997 року, посвідченим державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори за реєстром №1-3614.

             Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржено до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді :

Т.С. Авраміді Т.І.Моісеєнко В.І. Іщенко

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з того, що позивач не зробив жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

З такими висновками суду не можна безспірно погодитися, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Із змісту позовної заяви, пояснень позивача в судових засіданнях вбачається, що він посилався на те, що після смерті матері в шестимісячний строк фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, приводив в порядок спадковий будинок та присадибну територію, забрав собі належні матері частину речей домашньої обстановки та вжитку, меблі, верстати, столярний інструмент, інше майно.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не вирішив питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції правомірно зазначив, що судом неправильно застосовані норми матеріального права. Проте ухвалюючи нове рішення апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд  першої інстанції неправильно застосовуючи норму матеріального права не вирішував питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, чим фактично заявлені позовні вимоги не розглянув.

Установивши, що після смерті батька ОСОБА_1. вступив у фактичне управління та володіння частиною спадкового майна - особистими речами спадкодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спадкодавець, який прийняв частину майна, вважається таким, що прийняв спадкове майно загалом, і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги  ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/3 частину спірного житлового будинку.

Як посилалась позивачка, перед смертю батько віддав їй ощадні книжки, які вона прийняла, а тому за приписом ст. 549 ЦК УРСР фактично прийняла спадщину.

Після смерті ОСОБА_5. позивачка отримала державний акт на право приватної   власності на зазначену земельну ділянку площею 0,3939 га, виданий Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 5 березня 1998 року на ім'я спадкодавця, та поставила свій підпис у книзі записів державної реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Вказана обставина згідно п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої  наказом Міністерства юстиції України від 14 червня  1994 року №18/5 і чинної на момент відкриття спадщини, є доказом вступу  в  управління  чи  володіння спадковим майном.

якщо у передбачений ст. 549 ЦК Української РСР строк  спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, але у шестимісячний строк не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно,  звернення до нотаріуса та отримання відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину для визнання судом порушеним права  на спадкове майно закон не вимагав.

 Установивши, що 10 липня 1990 року, тобто в межах шестимісячного строку, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4, а саме: на автомобіль та грошовий вклад, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину  і має право власності на спадщину за законом на  ? частину спірного житлового будинку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_6 посилалася на те, що відразу після смерті своєї матері ІНФОРМАЦІЯ_1 року  вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном: забрала швейну машину, одяг, постільну білизну спадкодавця; користувалася будинком та надвірними будовами, іноді жила в будинку матері, обробляла землю, збирала врожай, зберігала в погребі продукти харчування; користувалася автомобілем ЗАЗ-968, номерний знак НОМЕР_1. Зазначене підтверджується й поясненнями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17   

Проте всупереч ст. 60 ЦПК України суд належним чином цих пояснень позивачки не перевірив; належної правової оцінки зібраним у справі доказам не дав, чому не прийняв їх до уваги, у рішенні не зазначив та не навів    доказів, що спростовують зазначені обставини,    хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору    .   

Крім того, не можна погодитися й з висновком суду в частині початку перебігу позовної давності - з моменту, коли позивачці стало відомо про укладення заповіту.   

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.   

Позивачка зазначала, що її право  на обов’язкову частку в спадщині порушене відповідачкою, з якою існувала домовленість про виплату вартості її частки. Про порушене право їй стало відомо в листопаді 2007 року, коли    ОСОБА_7 продала земельну ділянку та суттєво змінила ставлення до неї.   

Проте належним чином цих доводів позивачки суд не перевірив.   

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.   

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 не можна визнати законними та обґрунтованими й вони в цій частині підлягають скасуванню, а справа  - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.