АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/577/2011 Го Головуючий суду першої інстанції Українець Л.І.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.,
суддів Іщенка В.І.,
Моісеєнко Т.І.,
при секретарі Джан Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Батальненської сільської ради, Батальненської сільської ради Ленінського району АР Крим, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування розпорядження щодо приватизації житла та рішення про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсними свідоцтва про право власності на будинок та державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку і земельної ділянки, за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 4 жовтня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2009 року ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Батальненської сільської ради, Батальненської сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому з урахуванням уточнень та доповнень позовних вимог просить: визнати незаконними та скасувати розпорядження Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим № 14 від 7 грудня 2001 року про приватизації жилого будинку АДРЕСА_1 та рішення Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим від 28 листопада 2005 року про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1; визнати недійсними свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, видане Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 та державний акт ЯБ 532737 від 9 серпня 2006 року про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 та договори купівлі-продажу вказаних жилого будинку і земельної ділянки, укладені 13 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Вимоги мотивовані тим, що з 25 липня 1997 року він проживав у будинку АДРЕСА_1. У 2009 році позивач вирішив приватизувати вказаний будинок, з наступною приватизацією земельної ділянки. Однак з’ясувалось, що ОСОБА_5, вже приватизував зазначений будинок земельну ділянку та відчужив їх ОСОБА_6
Позивач вважає, що приватизація будинку, земельної ділянки та наступні правочини є незаконними, оскільки ОСОБА_5 у спірному будинку зареєстрований не був, а тому право приватизації не мав. Оскільки позивач був зареєстрований у вказаному будинку, лише він мав право на приватизацію житла, а тому вважає свої права порушеними.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 4 жовтня 2010 року позов задоволено частково: визнані незаконними та скасовані розпорядження Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим № 14 від 7 грудня 2001 року про приватизацію жилого будинку АДРЕСА_1 та рішення Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим від 28 листопада 2005 року про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, визнані недійсними свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, видане Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 та державний акт ЯБ 532737 від 9 серпня 2006 року про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 01 лютого 2011 року відмовлено у визнанні недійсними договорів купівлі-продажу вказаних жилого будинку і земельної ділянки, укладених 13 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, надання неналежної оцінки доказам, просять рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.
В апеляційній скарзі апелянти вказують, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 не мав права оспорювати акти приватизації будинку та земельної ділянки, а також договорів купівлі-продажу, оскільки відповідно до закону не мав право на приватизацію житла.
Також апелянти вказують на пропуск позивачем строку позовної давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, з 25 липня 1997 року ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1
У 2000 році вказаний будинок був прийнятий на баланс Батальненської сільської ради Ленінського району АР Крим.
Відповідно до погосподарський книги Батальненської сільської ради Ленінського району за 1996-2000 рік в особовому рахунку №НОМЕР_1 на вказаний будинок, відкритий на ім’я ОСОБА_8, до графи членів господарства внесені відомості щодо ОСОБА_4 (а.с.71).
З погосподарської книги за 2001-2006 роки ОСОБА_4 по вказаному будинку АДРЕСА_1 не значиться (а.с.67,68).
З 25 вересня 2001 року у вказаному будинку зареєстрований та проживав до 23.04.2009 року ОСОБА_5.(а.с.67-70,105-108).
7 грудня 2001 року органом приватизації Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим видано розпорядження № 14 про приватизацію жилого будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5, на підставі якого останньому було видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с.77).
Рішенням Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим від 28 листопада 2005 року ОСОБА_5 була передана в порядку приватизації у приватну власність земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку. 9 серпня 2006 року на ім’я ОСОБА_5 Батальненською сільською радою виданий державний акт ЯБ 532737 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
13 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладені договори купівлі-продажу вказаних жилого будинку і земельної ділянки, які посвідчені нотаріально за реєстровими номерами 640,641 (а.с.78,79).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання незаконними розпорядження виконавчого комітету щодо приватизації будинку АДРЕСА_1 та рішення про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, а також визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та державного акту на землю, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача на приватизацію житла та користування земельною ділянкою порушені та підлягають захисту, оскільки на час приватизації житла - грудень 2001 року право користування спірним будинком мав ОСОБА_4, проте у супереч ст. 8 ЗУ «Про приватизації державного житлового фонду» будинок переданий у власність ОСОБА_5 в порядку приватизації, відносно якого відсутні відомості про надання спірного житла у встановленому законом порядку. Суд також дійшов висновку, що незаконність приватизації тягне за собою недійсність всіх наступних правочинів, оскільки підставою для визнання їх недійсними позивачем зазначено укладення їх внаслідок помилки, суд відмовив у визнанні їх недійсними.
З таким висновком повністю не може погодитись колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статями 3 ЦПК України та 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог (ст. 11 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, умовою задоволення позовних вимог ОСОБА_4 – захисту прав позивача, є встановлення факту наявності в нього на момент приватизації відповідачем спірного будинку, права на його приватизацію.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 звертається за захистом права на приватизацію будинку АДРЕСА_1, та як наслідок - земельної ділянки, оскільки на час винесення розпорядження про передачу відповідачу у власність житла, він був зареєстрований в ньому.
Згідно ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» п ередача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).
Виходячи з аналізу змісту ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднані з нормами ст.ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію житла.
За таких обставин при вирішенні зазначеного спору, пов’язаного з наявністю чи відсутністю у позивача, права на приватизацію спірного жилого приміщення в момент реалізації відповідачем цього права, та наявності у зв’язку з цим підстав для визнання незаконним розпорядження щодо приватизації житла, суд відповідно до вимог ст.ст.213-215 ЦПК України повинен був установити, чи було на той момент спірне житло місцем постійного проживання ОСОБА_4 або на яке за ним відповідно до ст. 71 ЖК України зберігалися права, передбачені ст. 64 ЖК України та ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
Між тим, як вбачається з матеріалів справи: показань допитаних у встановленому порядку свідків, зокрема ОСОБА_9, ОСОБА_10, погосподарських книг Батальненської сільської ради АР Крим, відомостей про сплату комунальних послуг, ОСОБА_4 у спірному будинку з 2000 року не проживає, тобто відсутній більш ніж шість місяців.
Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Наявність обставин, які зумовлюють зберігання за тимчасово відсутнім понад шість місяців, не встановлено.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що на час приватизації відповідачем житла – грудень 2001 року, за позивачем відповідно до ст.71 ЖК України зберігалося право на користування цим приміщенням. Посилання позивача на виїзд його у зв’язку з працевлаштуванням є необґрунтованими, оскільки як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_4 з 1995 року до 2008 року не працював (а.с.139-143).
Отже ОСОБА_4 на момент приватизації відповідачем будинку по АДРЕСА_1 не входив до коло осіб, які відповідно до закону мали право на приватизацію зазначеного будинку.
Однак, усупереч зазначеним нормам суд, ухвалюючи рішення, пов’язав право позивача на користування будинком та як наслідок на приватизацію спірного житла не з фактом проживання останнього в ньому, а з фактом наявності відомостей про ОСОБА_4 у по господарський книзі за 1995-2000 рік та реєстрації позивача у спірному будинку, яка є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_4 не мав право на приватизацію спірного будинку, що виключає задоволення заявлених ним вимог, заслуговують на увагу.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 “ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим № 14 від 7 грудня 2001 року про приватизацію жилого будинку АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, видане Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 відсутні.
Крім того, суд першої інстанції вирішуючи спір, не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 оспорюючи розпорядження Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим № 14 від 7 грудня 2001 року про передачу у власність ОСОБА_5 житла в порядку приватизації, звернувся до суду лише у квітні 2009 року, пропустивши строк позовної давності.
Оскільки вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Батальненської сільської ради, Ленінського району АР Крим від 28 листопада 2005 року про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, визнання недійсним державного акту ЯБ 532737 від 9 серпня 2006 року про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 виданий Батальненською сільською радою, Ленінського району АР Крим на ім’я ОСОБА_5 та договір купівлі-продажу вказаних жилого будинку і земельної ділянки, укладених 13 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, є похідними від вимог про визнання незаконним розпорядження про приватизацію житла і за відсутністю підстав для задоволення останніх, задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що висновок суду про порушення прав позивача є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування заочного рішення та додаткового рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 4 жовтня 2010 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АР Крим 01 лютого 2011 року – скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до виконавчого комітету Батальненської сільської ради, Батальненської сільської ради Ленінського району АР Крим, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування розпорядження щодо приватизації житла та рішення про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсними свідоцтва про право власності на будинок та державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку і земельної ділянки – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді :
Т.С. Авраміді Т.І.Моісеєнко В.І. Іщенко