АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/702/2011 Го Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.,
суддів Іщенка В.І.,
Моісеєнко Т.І.,
при секретарі Джан Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою СПД ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року СПД ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди.
В ході розгляду справи позивач надала заяву про зміну предмету позову та просила захистити її право власності, стягнувши з відповідачки у відшкодування матеріальної шкоди суму недостачі в розмірі 3080,20 грн., суми штрафу, сплаченого позивачем в розмірі 12500 гривень.
Вимоги мотивовані тим, що з 1.12.2008 року по 22.01.2009 року ОСОБА_5 працювала у позивачці по трудовій угоді, предметом якої є виконання останньою роботи продавця споживчих товарів. Одночасно з цим договором був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який відповідачка знищила. 22.01.2009 року була проведена ревізія ТМЦ, в результаті якої була встановлена нестача в розмірі 9240,60грн. На час виявлення нестачі в магазині працювали три продавця, тому позивач вважає, що ОСОБА_5 повинна відшкодувати 1/3 частку нестачі в сумі 3080,20грн. Крім того, оскільки ОСОБА_5, при укладенні трудової угоди приховала, що є громадянкою Російської Федерації, у зв’язку з чим ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 12500грн., тому позивач вважає, що ця сума повинна бути стягнена з ОСОБА_5 оскільки порушення сталося саме з її вини.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що висновок суду про те, що встановлення суми нестачі можливе на підставі первинних документів, які підприємець зобов’язаний вести, необґрунтований, оскільки звіт придбаних товарів та валових затрат ведеться фізичною особою підприємцем у вільній формі, оскільки вимоги Закону України «Про бухгалтерський звіт та фінансову звітність в Україні» не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які здійснюють свою діяльність з використанням загальної системи оподаткування, дані про яку відображені в деклараціях, які кожен квартал надаються податковим органам. Суд не надав належної оцінки доказам наданим позивачем, а саме деклараціям, ведення яких неможливо за відсутності первинних документів та наданим позивачкою накладним. Також суд, дійшовши висновку, що вина позивачки у порушення вимог трудового законодавства щодо працевлаштування іноземки визнана судом, тому вона законно притягнена до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 12500 грн., проте не надав правової оцінки тому факту, що ОСОБА_5 також була притягнута до адміністративної відповідальності за це порушення та їй було винесено попередження. Крім того, апелянт вважає, що розмір штрафу, стягнений з неї, не є адекватним скоєному нею правопорушенню.
Будучи повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з’явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач є суб’єктом підприємницької діяльності і працює на загальній системі оподаткування. З 1 грудня 2008 року по 22 січня 2009 року ОСОБА_5 працювала у СПД ОСОБА_4 і виконувала роботу продавця споживчих товарів у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1
Відмовляючи у задоволені позову про стягнення суми недостачі, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог.
З таким висновком погоджуються колегія суддів, виходячи з такого.
Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників встановлені ст. 130 КЗпП України, відповідно до положень якої Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.10 передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених законом.
Такими чином, з урахування вимог КЗпП України у справах відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недостачі, саме роботодавець повинен довести факт недостачі та наявність винних протиправних дій (бездіяльності) з боку робітника, що спричинили вказану шкоду.
Однак, матеріали справи не містять безперечних доказів на підтвердження вказаних фактів.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не було надано первинних документів, ведення яких передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 108 «Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення», Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 року N 185 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами» та документів встановленої форми (документи по РРО) що відображають дохід, сукупність яких свідчила б про недостачу.
Не містять матеріали справи і належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі товарно-матеріальних цінностей відповідачці. Представлені копії товарно-транспортних накладних на ЧП ОСОБА_4 про це не свідчать, оскільки в них відсутній запис про прийняття товару відповідачем.
ОСОБА_4 не надала суду будь-яких фактичних даних, на підставі яких можливо було б встановити винні протиправні дії ОСОБА_5, що спричинили недостачу.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що суд при розгляді справи не врахував результати інвентаризації, за наслідками якої встановлений факт недостачі в сумі 9240,54 гривень, оскільки наданий позивачем в якості результатів інвентаризації, опис товарів, який містить запис про суму за зошитом обліку – 50581,79 гривень, фактичні залишки – 41341,22 гривень, безперечно не підтверджують розмір недостачі та винні дії відповідачки. Крім того, позивачем не надані суду документи на підтвердження передачі відповідачу товарно-матеріальних цінностей на вказану суму 50581,79 гривень.
Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, не заслуговують уваги, оскільки суд першої інстанції норми вказаного закону не застосовував.
Не можна визнати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги щодо факту крадіжки відповідачем трудового договору та договору про повну матеріальну відповідальність, оскільки матеріали справи на підтвердження цього доказів не містять.
Також є правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог СПД ОСОБА_4 про відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок стягнення штрафу у розмірі 12500грн.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 03.07.2009 року ОСОБА_4 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 204 КУпАП України, встановлено працевлаштування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 громадянки Російської Федерації ОСОБА_5 без належного дозволу державної служби зайнятості, чим порушено вимоги ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення».
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 5 травня 2010 року з СПД ОСОБА_4 у якості штрафу за порушення останньою Закону України «Про зайнятість населення» стягнуто 12500грн.
Отже вина ОСОБА_5 у вказаних витратах позивача відсутня.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 26 червня 2009 року була встановлена вина ОСОБА_5 у скоєні правопорушення ч. 1 ст. 203 КУоАП щодо порушення правил перебування іноземців в України, підстав для скасування оскаржуваного рішення не містять, оскільки сам по собі факт працевлаштування ОСОБА_5 без відповідного дозволу, не впливає на винність ОСОБА_4 у порушенні ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення», яка встановлює право роботодавця на використання праці іноземців лише за наявності відповідного дозволу і покладає на нього відповідальність за порушення вказаних правил у вигляді штрафу.
Доводи про те, що сума штрафу в розмірі 12500 гривень не є адекватною скоєному правопорушенню не беруться колегією суддів до уваги, оскільки зводяться до незгоди з постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 5 травня 2010 року, яка не є предметом перегляду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, фактичні обставини, належно оцінив докази, надані сторонами та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні, що згідно положень ч.1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.
Судді :
Т.С. Авраміді В.І. Іщенко Т.І. Моісеєнко