АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/673/2011 Го Головуючий суду першої інстанції Хожаінова О.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.,
суддів Іщенка В.І.,
Моісеєнко Т.І.,
при секретарі Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування витрат, стягнення авансу та моральної шкоди, за апеляційного скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому з урахуванням доповнення та збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути на її користь з відповідача витрати на проведення ремонтних робіт з урахуванням індексу інфляції в сумі 81008,91 грн., а також переданий відповідачки аванс за будинок, розмір якого з урахуванням індексу інфляції становить 45725 грн., моральну шкоду у сумі 1750 грн., всього 128483,91 грн.
Вимоги мотивовані тим, що між сторонами, в усній формі у квітні 2006 року був укладений договір купівлі-продажу частини домоволодіння по АДРЕСА_1 яке належало ОСОБА_5 на праві приватної власності. У виконання вказаного договору ОСОБА_4 передала відповідачу аванс у розмірі 5000 доларів США. Крім того, з дозволу власника, на підставі вказаного договору ОСОБА_4 здійснила ремонт частини домоволодіння, яке повинно було відчужуватися. Вартість будівельних матеріалів та робіт з урахуванням індексу інфляції складає 81008,91 грн. Однак, відповідач відмовилась укласти договір у встановленому порядку, продала частину домоволодіння іншій особі, тому ОСОБА_4 вважає, що поліпшення домоволодіння здійсненні нею та аванс відповідач набула безпідставно і в порушення її прав відмовляється повертати грошові кошти.
ОСОБА_4 також зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідачки у неї погіршився стан здоров’я, вона зазнала моральної шкоди, розмір компенсації якої вона оцінює у 1750 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, суд першої інстанції не звернув уваги, на те, що представник відповідача у судовому засіданні 11 січня 2008 року визнав факт отримання відповідачем від неї грошових коштів у розмірі 5000 доларів США, у зв’язку з чим суд неправомірно відмовив у задоволенні вимог про їх повернення.
Також апелянт зазначає, що у наслідок надання неналежної оцінки доказам, суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про недоведеність позивачем факту здійснення будівельних робіт та витрат на будівництво.
Крім того, на думку апелянта суд безпідставно відмовив у стягненні компенсації моральної шкоди, якої зазнала позивачка.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Феодосійською державною нотаріальною конторою 21 червня 1991 року належало домоволодіння по АДРЕСА_1
Сторонами не оспорюється той факт, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 2006 році мали наміри щодо укладення договору-купівлі продажу частини належного позивачці домоволодіння і проведення в ній позивачем ремонтних робіт.
У встановленому порядку договір щодо відчуження частини зазначеного домоволодіння на користь позивача укладений не був.
26 липня 2007 року ОСОБА_5 продала ? частку вказаного домоволодіння ОСОБА_6 (а.с.92).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позивачем вимог, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.
З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Правовідносини, що виникли між сторонами, з приводу яких ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги про стягнення вартості будівельних матеріалів та робіт з урахуванням індексу інфляції у розмірі 81008,91 грн. регулюються положеннями ч. 4 ст. 390 ЦК України.
Відповідно до наведеної норми закону добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, що перебувало у нього у володінні без відповідної правової підстави, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Отже законодавець передбачає певний спосіб захисту прав особи, що володіла майном і здійснила певні поліпшення.
Такий спосіб полягає у: залишенні особою, здійснених нею поліпшень майна собі, або у відшкодуванні здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідачки заперечувався факт проведення позивачкою робіт з реконструкції приміщень та вартості понесених нею витрат.
Встановлення суми на яку збільшилася вартість домоволодіння по АДРЕСА_1 внаслідок здійснених позивачем поліпшень, потребує спеціальних знань.
Однак, ОСОБА_4 з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи до суду не зверталась, а надані позивачем квитанції про придбання певних будівельних матеріалів та показання свідків про проведення ремонтних робіт про це не свідчать, а тому суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано не взяв їх до уваги і відмовив у задоволенні вимог про стягнення вартості будівельних матеріалів та робіт з урахуванням індексу інфляції у розмірі 81008,91 грн.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про надання неналежної оцінки доказам, які позивачем були наданні на підтвердження факту здійснення будівельних робіт та їх вартості.
Також не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не стягнув з відповідачки суму авансу, оскільки факт передачі грошових коштів визнавався представником відповідача в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно технічного запису судового засідання від 11 січня 2008 року представник ОСОБА_5 визнавав факт отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_4 5000 доларів США, при цьому пояснював, що вказані грошові кошті були передані за договором позики.
Вказані пояснення узгоджуються з матеріалами цивільної справи № 2-1422/10, за результатом розгляду якої рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 28 жовтня 2010 року на користь ОСОБА_4 було стягнуто за договором позики суму 5000 доларів США.
Оскільки сторона не визнавала обставин передачі позивачем грошових коштів в сумі 5000 доларів США в якості авансу - в рахунок майбутніх платежів за часку домоволодіння, які просила стягнути ОСОБА_4 з відповідачки, ці обставини підлягали доказуванню у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
За змістом наведеної норми заборона для суду обґрунтовувати своє рішення свідченням свідків стосується випадків недодержання сторонами письмової форми правочину.
Оскільки між сторонами договір купівлі-продажу частини домоволодіння у встановленому законом порядку укладений не був, належних та допустимих доказів передачі грошових коштів в якості авансу за будинок позивачка не надала, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги показання свідків про передачу грошових коштів, що відповідає положенням ст. 59 ЦПК України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно вважав недоведеними обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення суми авансу.
Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо незаконності відмови судом у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Однак обставин, які б свідчили, що ОСОБА_5 своїми винними неправомірними діями завдала позивачу моральної шкоди, не встановлено, відомості про звернення позивачки до лікарів та перебування останній на лікуванні про це не свідчать.
Аналіз зібраних по справі доказів, які повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та підстав для його скасування не містять, що згідно положень ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 1 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді :
Т.С. Авраміді Т.І.Моісеєнко В.І. Іщенко