АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/686/2011 Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.
суддів Кустової І.В.,
Притуленко О.В.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 8701,77 доларів США.
Вимоги позову мотивовані тим, що 10 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № МЕ-151/08, за яким відповідачу був наданий кредит у сумі 10000 доларів США строком до 10 вересня 2010 року зі сплатою 25 % річних за користування кредитом.
Проте ОСОБА_4 свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів неналежним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, у вищенаведеному розмірі, суму якої позивач і просить стягнути.
ОСОБА_4 з позовними вимогами не погодилась та звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просить вищезазначений кредитний договір визнати недійсним, посилаючись на відсутність у Банку ліцензії на здійснення безготівкових валютних операцій.
Рішенням Феодосійського міського суду від 22 березня 2011 року позовні вимоги Банку задоволені: стягнено з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 8701,77 доларів США, що еквівалентно 69155,90 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що Банк не має індивідуальної валютної ліцензії, що позбавляє Банка права на видачу кредиту в іноземній валюті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, відповідачки, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № МЕ-151/08, за яким відповідачу був наданий кредит у сумі 10000 доларів США строком до 10 вересня 2010 року зі сплатою 25 % річних за користування кредитом. ОСОБА_4 зобов’язалася погашати кредит та сплачувати проценти щомісяця відповідно до графіку погашення кредиту, який є додатком до договору (п. 2.2.2, п. 2.2.3 Договору). Розділом 5 Договору виконання зобов’язання забезпечене неустойкою.
ОСОБА_4 свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконує, що нею не заперечується, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 8701,77 доларів США, яка складається з 2783,73 дол. США – заборгованість за кредитним договором, 2668,96 дол. США – заборгованість за процентами за користування кредитом, 3249,48 дол. США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань. Розмір заборгованості відповідачкою не оспорюється.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення кредитного договору, Банк, маючи ліцензію на здійснення банківської діяльності та письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, з додержанням вимог закону надав відповідачці кредит у іноземній валюті, яка належним чином зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконує, що стало підставою для відмови у задоволенні позову про визнання кредиту недійсним та задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором..
З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).
Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету N 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію № 22 від 29 липня 2009 року та письмовий дозвіл № 22-2 від 23 липня 2003 року на здійснення операцій визначених пп. 1 - 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність».
Пункт 1 ч. 2 ст. 47 наведеного закону передбачає здійснення операцій з валютними цінностями.
З урахуванням наявності у Банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, отриманих в установленому законом порядку та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування на здійснення операції з надання кредитів в іноземній валюті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що здійснення позивачем кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на надання кредиту в іноземній валюті та помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено ОСОБА_4 свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконує, що нею не заперечується.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення всієї суми заборгованості, включаючи суму неустойки, оскільки така відповідальність встановлена розділом 5 кредитного договору та узгоджується з вимогами ст.ст. 549-552 ЦК України.
Сума заборгованості ОСОБА_4 не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідачки суми заборгованості в іноземній валюті не можна визнати обґрунтованими, виходячи з такого.
Згідно абз. З п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі"суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.
Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд першої інстанції правильно стягнув й проценти за кредитним договором (статті 1054, 1061 ЦК України) в іноземній валюті, оскільки такий процент є платою за користування грошима.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та підстав для його скасування не містять, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2011 року – відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді :
Т.С. Авраміді І.В. Кустова В.О. Притуленко