АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/824/2011 Го Головуючий суду першої інстанції Лісовська В.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.,
суддів Кустової І.В.,
Притуленко О.В.,
при секретарі Воронович К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ квартири АДРЕСА_3, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вимоги мотивовані тим, що позивач з 1989 року перебував з ОСОБА_5 у шлюбі. Під час шлюбу у 1992 році ними була придбана вищезазначена квартира. Згоди щодо поділу вказаної квартири сторони не дійшли, тому просить поділити вказану квартиру у судовому порядку, визнавши право власності на ? частку спірної квартири за кожним.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2011 року позов задоволено частково: визнано за кожним право власності на ? частку спірної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку спірної квартири.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що за позивачем підлягає визнанню право власності на ? частку квартири і не взяв до уваги, що спірна квартира була отримана сторонами у користування при обміні жилих приміщень, позивач передав однокімнатну квартиру, а ОСОБА_5 двокімнатну квартиру у наслідок чого, вони отримали трьохкімнатну спірну квартиру. Згодом спірна квартира була викуплена за особисті грошові кошти відповідачки. На думку апелянта вказані обставини мають істотне значення, тому суд повинен був відступити від засади рівності часток подружжя.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що вказана квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та виходячи з рівності часток подружжя, підлягає поділу шляхом визнання за сторонами права власності на ? частку за кожним.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони з 12 серпня 1989 року по 29 березня 2011 року перебували у шлюбі.
За договором купівлі-продажу, укладеного між Судацьким виконкомом та ОСОБА_5, посвідченого 2 червня 1992 року нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори, в період шлюбу ОСОБА_5 придбала трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3. Грошові кошти у вказаній в договорі сумі внесені ОСОБА_5 за час шлюбу (а.с.46-49).
Згідно із ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, чинного на час придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільної сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію). Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
При цьому, як передбачено в ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що саме ОСОБА_5 за договором придбала спірну квартиру не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.
Квитанція про внесення грошових коштів за спірну квартиру від імені ОСОБА_5 (а.с.49) підтверджує лише факт внесення покупцем оплати за придбане житло і не свідчить про придбання відповідачкою спірної квартири за особисті кошти, як і не свідчать про це надані копії ощадних книжок на ім’я ОСОБА_5
Отже відповідно до наведеної норми закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).
Отже відповідно до наведеної норми закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і їх частки є рівними.
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
У п. 23 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи наведене, неможливість поділу спірної квартири в натурі, відсутності згоди обох з подружжя на отримання компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності, суд першої інстанції правильно визначив ідеальні частки подружжя і визнав за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на ? частку квартири за кожним.
Оскаржуючи рішення суду в частині визначення часток у праві спільної сумісної власності, ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про їх рівність. Апелянт зазначила, що вона та ОСОБА_4 отримали квартиру АДРЕСА_3 у наслідок обміну її двохкімнатної квартири та його однокімнатної, вказані обставини апелянта вважає істотними та такими що надають підстави для відступу від рівності часток подружжя, зокрема для неї - 2/3 частку спірної квартири.
Вищенаведені доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду, виходячи з такого.
Майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто є власністю кожного з них. Тому, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблені вкладення для придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України та п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України»).
Як правильно встановлено, спірна квартира була придбана подружжям на підставі договору купівлі-продажу укладеного між Судацьким виконкомом та ОСОБА_5, 2 червня 1992 року.
До цього моменту вказана квартира була надана сторонам у користування в порядку, передбаченому ЖК України внаслідок обміну житлових приміщень державного житлового фонду, до якого входила зокрема двокімнатна квартира АДРЕСА_2, на яку посилається апелянт та однокімнатна квартира, яка перебувала у користуванні позивача.
Отже підстави вважати, що ОСОБА_5 зроблений вклад за рахунок особистого майна у придбанні спірної квартири відсутні, оскільки квартира АДРЕСА_2 не перебувала у власності у ОСОБА_5 і за її рахунок було лише придбано право користування спірною квартирою, між тим у вищенаведених нормах закону йдеться про набуття подружжям права власності на майно.
Також не спростовують висновків суду посилання апелянта на те, що за час шлюбу позивач всупереч інтересам родини відчужив земельну ділянку, оскільки відповідно до довідки ОК «Орарій» земельна ділянка знаходилася у користуванні ОСОБА_4
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та підстав для його скасування не містять, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2011 року – відхилити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді :
Т.С. Авраміді І.В. Кустова В.О. Притуленко