АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/987/2011 Головуючий суду першої інстанції Микитюк О.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Полянська В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Полянської В.О.,
суддів Іщенка В.І.,
Приходченко А.П.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 в свої інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Феодосійської КЕЧ району, за участю третіх осіб – органу опіки та піклування виконкому Феодосійської міської ради, Міністерства оборони України, ОСОБА_7, про визнання права користування житловою площею гуртожитку, визнання основним наймачем кімнати, визнання таким, що втратив право користування, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 травня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року ОСОБА_4 в свої інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, Феодосійської КЕЧ району та просила визнати за нею та неповнолітнім ОСОБА_5 право користування житловою площею у кімнаті АДРЕСА_1 визнати її основним наймачем вказаної кімнати та зобов’язати Феодосійську КЕЧ району не чинити перешкод в реєстрації місця проживання її та дитини за вказаною адресою, а, також, просила визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування спірною кімнатою.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі, у шлюбі народила дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та як дружина відповідача вселилася до займаної ним кімнати АДРЕСА_1 У 2005 році чоловік пішов з сім’ї, а 05 грудня 2006 року їх шлюб було розірвано. Тривалий час вона з дитиною проживає в кімнаті сама, ОСОБА_6 у кімнаті не з’являється, витрат по утриманню кімнати не несе, у зв’язку з чим вважає, що відповідач втратив право користування зазначеним жилим приміщенням, а вона стала його основним наймачем.
Проте, Феодосійська КЕЧ району, на балансі якої перебуває гуртожиток, не визнає за позивачкою та її неповнолітньою дитиною права користування вищевказаним жилим приміщенням, чинить їм перешкоди у продовженні реєстрації за вказаною адресою, термін якої скінчився 4 жовтня 2009 року, що вимусило її звернутися за захистом своїх прав та прав неповнолітньої дитини до суду.
У березні 2010 року ОСОБА_8, як 3-тя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, звернулася до суду із самостійним позовом до ОСОБА_4 про виселення.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є основним наймачем кімнати АДРЕСА_1 ОСОБА_6 є її сином. Після одруження ОСОБА_6 з ОСОБА_4, Феодосійська КЕЧ району надала дозвіл на тимчасову реєстрацію останньої у гуртожитку. Однак, наразі їх шлюб розірваний і термін реєстрації ОСОБА_4 у гуртожитку вийшов, відповідачка створює неможливі умови для спільного проживання та веде аморальний спосіб життя, що на думку ОСОБА_8 є підставою для її виселення із займаного жилого приміщення у гуртожитку АДРЕСА_1
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 19 травня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_4 в свої інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 відмовлено, у задоволені позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4, також, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила змінити рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 травня 2011 року, позов ОСОБА_4. в свої інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.
На думку апелянта, рішення суду не відповідає положенням ст.ст. 64, 65 ЖК УРСР, на підставі яких, як вважає ОСОБА_4, вона як дружина ОСОБА_6 набула право користування спірним житловим приміщенням нарівні з іншими членами сім’ї наймача. При цьому посилання суду на її тимчасову реєстрацію у гуртожитку, на думку апелянта, не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки на підставі наведених норм закону у позивачки виникло право постійного користування спірним жилим приміщенням.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 про виселення ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому відповідно до вимог наведеної норми перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що фактично позивач ставить питання про визнання за нею права постійного користування кімнатою АДРЕСА_2 яка ані їй, ані ОСОБА_6, ані ОСОБА_8 в установленому порядку не надавалася, тобто зайнята самоправно. Крім того, суд першої інстанції вважав, що адміністрація Феодосійської КЕЧ району не надавала згоди на постійне вселення ОСОБА_4 до гуртожитку, тому із закінченням строку реєстрації вона проживає у гуртожитку без правових підстав.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Судом першої інстанції установлено, що гуртожиток по АДРЕСА_1 є власністю держави в особі МО України і знаходиться в оперативному віданні Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району (а.с. 43).
Порядок надання жилої площі в гуртожитках і користування нею визначається главою 4 ЖК УРСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради міністрів УРСР 3 червня 1986 року N 208, відповідно до яких приміщення гуртожитків є тимчасовим житлом, передбаченим для забезпечення місцем проживання робітників, які не мають жилої площі, на період їх роботи на підприємстві.
Тобто законом визначений особливий правовий режим гуртожитків, обумовлений їх функціональним призначенням, і тому норми глави другої, яка визначає правила користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, зокрема про договір найму жилого приміщення на них не поширюється.
Згідно зі ст. 128, 129 ЖК УРСР жила площа у гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і на його підставі громадянинові видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до п. 17 Примірного положення про гуртожитки громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадянина, які проживають разом з ним.
Як випливає з позовної заяви та пояснень сторін у судовому засіданні під час розгляду справи у суді першої інстанції, фактично ОСОБА_4 ставить питання про набуття нею права користування кімнатою АДРЕСА_2 в яку вона вселилася до свого чоловіка ОСОБА_6
Проте, як правильно установлено судом першої інстанції і це не заперечувалось сторонами, спірна кімната ОСОБА_6 в установленому порядку не надавалася, ордеру на неї він не має. Вказана кімната раніше була кухнею, згодом переобладнана у житлову, згідно довідки Феодосійської КЕЧ району (а.с. 35) її займає ОСОБА_8 (мати ОСОБА_6.), проте ордер на вказану кімнату ОСОБА_8 теж не видавався.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що кімната №23а у гуртожитку по вул. Чернишевського, 4, м. Феодосії була зайнята позивачем безпідставно, тому права користування цією кімнатою у неї не має.
Крім того, як правильно установлено судом, адміністрацією Феодосійської КЕЧ району була надана згода на тимчасове вселення ОСОБА_4 до кімнати №НОМЕР_1 гуртожитку, що підтверджується карткою її реєстрації за вказаною адресою (а.с. 35 - зареєстрована тимчасово до 4 жовтня 2009 року). Зазначена кімната в установленому законом порядку була надана ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (а.с. 32), згодом з дозволу адміністрації в ній також прописані члени сім’ї ОСОБА_8, зокрема й чоловік позивачки ОСОБА_6
Наведені обставини, відповідно до п. 17 Примірного положення про гуртожитки, свідчать про те, що позивачка як член сім’ї ОСОБА_6 мала тимчасове право користування кімнатою №НОМЕР_1 у гуртожитку, яке обмежено, зокрема дозволом адміністрації на продовження її реєстрації за вказаною адресою.
Твердження апелянта про те, що вона оселилася у гуртожитку, як член сім’ї ОСОБА_6, тому на підставі ст.ст. 64, 65 ЖК УРСР набула рівного з іншими членами його родини права користування кімнатою №НОМЕР_2є неспроможними, оскільки по-перше, як вказано вище норми глави 2 ЖК УРСР не регулюють відносин щодо користування жилою площею у гуртожитках, а по-друге ані ОСОБА_8 ані ОСОБА_6 в установленому законом порядку права користування кімнатою №НОМЕР_2 не набули.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не містять.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 травня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді:
В.О. Полянська В.І. Іщенко А.П. Приходченко