АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/1026/2011 Головуючий суду першої інстанції Шофаренко Ю.Ф.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Полянська В.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Полянської В.О.,
суддів Приходченко А.П.,
Іщенко В.І.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 26 травня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та просив стягнути з відповідача 12 000 грн., здобутих нею без достатньої правової підстави.
Позов мотивований тим, що вироком Ленінського районного суду АР Крим від 07 грудня 2009 року він був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме у вчиненні наїзду на пішохода ОСОБА_6 внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого неповнолітній ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Проте, за результатами апеляційного перегляду вироку, справу передано на новий розгляд до Ленінського райсуду АР Крим, який передав справу на додаткове розслідування. Постановою прокурора від 14 грудня 2010 року кримінальна справа відносно позивача була закрита за відсутністю в його діях складу злочину, звинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України пред’явлено іншій особі.
У той час коли кримінальна справа відносно нього була відкрита, з метою відшкодування спричиненої потерпілому матеріальної та моральної шкоди, він добровільно передав матері ОСОБА_6 - відповідачці ОСОБА_5 гроші в розмірі 12 000 грн. Однак, натепер, коли кримінальна справа відносно нього закрита, позивач вважає, що у ОСОБА_5 немає правових підстав користуватися його грошима, у зв’язку з чим, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, просив їх стягнути як безпідставно набуте майно.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 26 травня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду АР Крим від 26 травня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В якості доводів апелянт посилається на те, що відповідачка недобросовісно отримала грошові кошті, так як знала, що шкода завдана здоров’ю її сина спричинена не ОСОБА_4 Крім того, суд не врахував, що гроші позивач передав під тиском зі сторони винного у скоєнні злочину ОСОБА_7 та під загрозою засудження до позбавлення волі.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За загальним правилом ст. ст. 1166, 1167, 1168, 1195, 1199 ЦК України шкода спричинена ушкодженням здоров’я відшкодовується особою, яка її завдала.
Статтею 1215 ЦК України передбачено, що грошові кошти, сплачені у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я не підлягають поверненню, за умови якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на відсутність вини ОСОБА_4 у спричиненні ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, сплачені ним кошти у сумі 12 000 грн. не підлягають поверненню, оскільки добровільно були передані ним у рахунок відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, за відсутності недобросовісності з боку відповідача.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що 27 липня 2009 року приблизно о 21-00 по вул. Садовій в с. Октябрьське Ленінського району автомобіль «ВАЗ-21011» д.н. НОМЕР_1 наїхав на пішохода ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження та був госпіталізований. 22 вересня 2009 року по даному факту відносно ОСОБА_4 була порушена кримінальна справа за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
В ході досудового слідства та безпосередньо під час розгляду справи в суді ОСОБА_4 визнав себе винним у вчиненні наїзду на ОСОБА_6 та заподіянні йому тяжких тілесних ушкоджень, та не дочікуючись вироку суду сплатив матері ОСОБА_6 – ОСОБА_5 4000 грн. у рахунок витрат на лікування дитини та 8000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_6 ушкодженням здоров’я.
Зазначені обставини повністю підтверджені матеріалами справи та не заперечувались сторонами протягом розгляду справи у суді першої інстанції.
При цьому, матеріали справи не містять жодного доказу, який би вказував на відсутність в діях ОСОБА_4 вільного волевиявлення під час відшкодування ним шкоди, або на помилку з його боку, а також на недобросовісність з боку ОСОБА_5
Викладені в апеляційній скарзі доводи також не підтверджують цих обставин.
Зокрема, апелянтом не надано жодного доказу про передачу грошей під тиском, ці доводи, також, суперечать наведеній апелянтом меті проведеного відшкодування – уникнення покарання у вигляді позбавлення волі, загроза якого не може бути розцінена як дефект волі позивача.
Твердження апелянта про те, що він повідомив ОСОБА_5 про свою непричетність до злочину не містять достатніх підстав вважати її недобросовісним набувачем, оскільки недобросовісним є набувач, який достовірно знав, або повинен був знати про неправомірність свого вступу у володіння майном. Проте запроваджуючи поняття добросовісності й недобросовісності набувача, законодавець не навів достатніх конкретних критеріїв для визначення ступеня передбачуваності й обізнаності, які має виявляти особа при придбанні майна, щоб не вважатися недобросовісною. Враховуючи те, що ОСОБА_4 сам визнавав себе винним у скоєнні наїзду на сина відповідачки, та добровільно передавав їй гроші у той час коли звинувачення ще не було з нього знято в установленому законом порядку, колегія суддів приходить до висновку, що ступінь обізнаності відповідачки щодо правомірності отримання коштів від позивача був недостатнім для того, щоб вважати її недобросовісним набувачем.
Таким чином, правильно встановивши, що предметом позову є повернення грошових коштів, сплачених у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я (моральної та матеріальної), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які за законом є підставою для їх повернення, що є підставою для відмови у позові.
Доводи апелянта цих висновків не спростовують, у зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені правильні висновки по суті позовних вимог, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 26 травня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді:
В.О. Полянська В.І. Іщенко А.П. Приходченко