АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/887/2011 Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А,
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого – судді Авраміді Т.С.,
суддів: Іщенка В.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі Короткові Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконної дати звільнення, зобов’язання видати наказ про звільнення зі зміною дати звільнення, внесення змін до запису у трудову книжку, стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 травня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_5, уточнивши у лютому 2009 року позовні вимоги, просив зобов’язати відповідачку видати наказ про звільнення позивача за згодою сторін з 02 жовтня 2008 року, внести зміни до запису про звільнення у трудову книжку, вказавши дату звільнення – 02 жовтня 2008 року, стягнути з відповідача 1050 грн. за затримку розрахунку при звільненні, стягнути заборгованість по заробітній платі, за серпень та вересень 2008 року у сумі 1050 грн., стягнути суму компенсації за невикористану відпустку у сумі 577,5 грн.
Вимоги мотивовані тім, що ОСОБА_4 був прийнятий приватним підприємцем ОСОБА_5 на роботу юрисконсультом з 27 жовтня 2007 року. У серпні 2008 року позивач направив відповідачці заяву про звільнення за згодою сторін, яка не була отримана відповідачкою. Про звільнення позивач також повідомляв роботодавця і в усній формі. Оскільки, у двохтижневий строк позивач не був звільнений, він продовжував працювати. 02 жовтня 2008 року відповідачка внесла запис про звільнення позивача з роботи, вказавши дату звільнення - 28 жовтня 2007 року, що на думку позивача не відповідає дійсності та є незаконним. Крім того, при звільненні позивачу не була виплачена заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 05 травня 2011 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В якості доводів апелянт зазначає, що при вирішенні спору, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що фактично позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем 11 місяців: з 27 жовтня 2007 року до 02 жовтня 2008 року, а відповідно до запису у трудовій книжки він звільнений 28 жовтня 2007 року. Суд також не прийняв до уваги довідку Феодосійського МО ГУ МВС України в Криму, відповідно до якої фізична особа підприємець ОСОБА_5 лише у квітні 2008 року отримала дозвіл на право виготовлення круглої печатки, таким чином у жовтні 2007 року не мала можливості внести запис до трудової книжки.
Крім того, апелянт посилається на те, що двічі надсилав відповідачу листи про його звільнення, які до адресата не надходили, тому він вважав, що ще працює на посаді юрисконсульта.
На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про відсутність трудових відносин між сторонами, не звернувши уваги на положення статті 24 КЗпП України та Постанови Пленуму Верховного Суду України, якими встановлено, що фактичний допуск до праці вважається укладенням трудової угоди.
Апелянт вважає, що при розгляді справи, суддя відносився до нього упереджено, не попередив його завчасно про відкриття провадження по справі, неповно дослідив обставини справи, надані позивачем докази, безпідставно відкладав судові засідання у зв’язку з неявкою відповідача, проте міг на підставі статті 224 ЦПК України ухвалити заочне рішення.
Також суд першої інстанції порушив процесуальні права позивача щодо строків видачі повного тексту рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту трудових відносин з відповідачкою, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.
З таким висновком погоджується колегія суддів.
Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування вимог про визнання незаконним звільнення та внесення запису до трудової книжки, позивач послався на наявність між сторонами трудових відносин, оскільки позивач фактично працював у приватного підприємця ОСОБА_5 на посаді юрисконсульта з 27 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2008 року, однак згідно запису у трудовій книжці, зробленого відповідачкою, ОСОБА_4 звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 28 жовтня 2007 року.
Відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Статтею 24-1 КЗпП України встановлено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Згідно Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю трудовий договір реєструється в день його подання. При цьому трудовому договору присвоюється номер, а на кожному його примірникові робиться запис про реєстрацію, який затверджується підписом та печаткою служби зайнятості. Запис про реєстрацію є підставою для внесення в трудову книжку запису про прийняття на роботу. Про звільнення наймач робить запис в трудовому договорі з посиланням на підстави припинення трудового договору. Цей запис є підставою для зняття трудового договору з реєстрації. Про зняття з реєстрації служба зайнятості робить відмітку на всіх трьох примірниках трудового договору, що дає право наймачеві внести запис про звільнення до трудової книжки. Записи, що внесені до трудової книжки, підтверджуються підписом працівника служби зайнятості та засвідчуються печаткою.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_4 та відповідачем трудовий договір у письмовій формі не укладався, у встановленому законом порядку зареєстрований не був. Відомостей обліку заробітної плати за період з жовтня 2007 року до жовтня 2008 року, трудових договорів, укладених у встановленому порядку, штатних розкладів, доказів, які б могли підтвердити факт трудових відносин між сторонами, не надано. Відомостей про те, що за ОСОБА_4 як за найманого працівника виплачувалися внески до фондів, матеріали справи також не містять. Наданий позивачем бланк договору, який підписаний ним одноособово, не є допустимим доказом в силу вимог ст.59 ЦПК України.
Також не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що про наявність між сторонами трудових відносин свідчить фактичний допуск відповідачем ОСОБА_4 до виконання трудових обов’язків юрисконсульта.
Згідно змісту ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника фактично допущено до роботи.
З наведеного випливає, що обов’язковою умовою для задоволення зазначених позовних вимог ОСОБА_4 є доведення останнім факту допущення його до виконання трудових обов’язків.
Однак матеріали справи відомостей, на підставі яких можливо було б встановити вищезазначені обставини не містять.
Той факт, що відповідачка 23 лютого 2008 року подарувала ОСОБА_4 кружку з особистим надписом не заслуговує уваги та не спростовує висновок суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини не свідчать про наявність трудових відносин.
Також неспроможні посилання ОСОБА_4 на показання свідків, як на підтвердження трудових відносин між ним та відповідачем.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не свідчать про характер та періодичність роботи, яку виконував ОСОБА_4 та те, що відносини сторін носять ознак трудових відносин, а не цивільно-правових.
Надані позивачем докази не свідчать про постійний характер роботи ОСОБА_4 як працівника суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5, а також виконання роботи з її відома та згоди.
Посилання ОСОБА_4 на довідку Феодосійського МО ГУ МВС України в Криму, відповідно до якої фізична особа підприємець ОСОБА_5 отримала дозвіл на право виготовлення круглої печатки лише у квітні 2008 року та показання свідка ОСОБА_7 про внесення відповідачем до трудової книжки запису про звільнення 02 жовтня 2008 року не беруться колегією суддів до уваги, оскільки не свідчать про наявність трудових відносин між сторонами до цієї дати.
Доводи апеляційної скарги про надання судом першої інстанції неналежної оцінки доказам не спроможні, оскільки доказам судом надана оцінка у відповідності зі ст. 212 ЦПК України.
Аналіз наявних у матеріалах справи доказів, зокрема з позиції достатності і взаємного зв'язку у їх сукупності, не свідчить про наявність між сторонами у спірний період трудових відносин, зокрема, про дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку, виконання трудових обов’язків юрисконсульта, зокрема, на постійній основі тощо.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що докази, які б підтверджували наявність трудових відносин між сторонами, відсутні та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання незаконної дати звільнення, зобов’язання видати наказ про звільнення зі зміною дати звільнення, внесення змін до запису у трудову книжку, стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку.
Також, не є підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в силу положень ч. 3 ст. 309 ЦПК України, оскільки жодне з визначених в апеляційній скарзі порушень норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апелянта про те, що він своєчасно звернувся до суду з вказаним позовом, не можна визнати обґрунтованими, виходячи з такого.
За змістом положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно із п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи, трудову книжку позивач отримав 02 жовтня 2008 року, однак до суду з позовом про визнання незаконної дати звільнення звернувся 12 січня 2009 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом. Обставин для поновлення строку матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, фактичні обставини, належно оцінив докази, надані сторонами та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Авраміді Т.С. Іщенко І.В. Полянська В.О.