КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2011                                                                                           № 20/98

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Борисенко  І.В.

суддів:             

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу   фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення                Господарського суду м. Києва

від                              07.06.2011                      

у справі                              № 20/98 (суддя Палій В.В.)

за позовом                 Об’єднання підприємств „Український музичний альянс”

до                                фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про                              виплату відрахувань (відсотків) у розмірі 59 350,53 грн.

за участю представників:

позивача                ОСОБА_2 – дов. від 29.08.2011         

відповідача            ОСОБА_3 – дов. № 447 від 31.05.2011

ВСТАНОВИВ:

Об’єднання підприємств „Український музичний альянс” (надалі – позивач) в квітні 2011 року звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.05.2011 – а.с.53) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення з відповідача 50 874,59 грн. (з яких: 45 864,20 грн. – сума відрахувань (відсотків) на підставі ст.42 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, 918,60 грн. – 3% річних та 4 091,78 грн. – інфляційні втрати).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 у справі № 20/98 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Об’єднання підприємств „Український музичний альянс” 45 864,20 грн. відрахувань, 918,60 грн. – 3% річних, 3 174,66 грн. інфляційних втрат; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України 459,57 грн. державного мита та 231,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем, в порушення вимог ст.42 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, під час ввезення на митну територію України у період з 04.01.2010 по 29.12.2010 обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, не сплачено необхідних відрахувань. Крім того, розрахунок 3% річних, нарахованих на суму заборгованості,  визнаний судом обґрунтованим та в цій частині позов задоволено на суму, заявлені позивачем. Однак, місцевим судом було зроблено перерахунок інфляційних втрат та позов у цій частині задоволено на суму 3 174,66 грн. (з урахуванням суми та періоду заборгованості).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 17.06.2011, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 у справі № 20/98 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду прийнято за невідповідності висновків обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт стверджує, що судом не з’ясовано, чи має позивач повноваження на одноосібне здійснення збирання та розподілу відрахувань та зазначає, що надані позивачем докази щодо інформації стосовно ввезення на територію України товарів не містять ознак належності та допустимості. Крім того, відповідач стверджує, що за період з 04.01.2010 по 29.12.2010 він, як фізична особа-підприємець ОСОБА_1, не ввозив на митну територію України товар згідно з УКТЗЕД 8523 фактурною вартістю 917 284,00 грн., а вказаний товар ввозився ОСОБА_1 як фізичною особою в особистих цілях і без комерційної мети, а відтак, відповідач (як підприємець) не може нести зобов’язання із здійснення відрахувань.

Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

З матеріалів справи судовою колегією встановлено, що:

позивач - Об'єднання підприємств „Український музичний альянс” - є єдиною організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 „Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах”, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 від 20.12.2007, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (а.с.18), та листом Державного департаменту інтелектуальної власності № 16-07/2150 від 01.04.2011 (а.с.19);

відповідач - ОСОБА_1, що проживає у АДРЕСА_1, з 02.06.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.04.2011 (а.с.10);    

- згідно даних митної статистики щодо імпорту матеріальних носіїв, що надані Департаментом митних інформаційних технологій та статистики Державної митної служби України (лист № 18/15.6-26-2434ДСК від 13.05.2011 – а.с.44) у період з 04.01.2010 по 29.12.2010 відповідачем було ввезено на митну територію України носії, із застосуванням яких можна здійснити відтворення за кодом УКТЗЕД 8523, передбачені ч.2 ст.42 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, фактурною вартістю  917 284,00 грн.

Доказів сплати під час ввезення на митну територію України матеріальних носіїв відповідних відрахування у передбачених законодавством розмірах відповідачем (апелянтом) до матеріалів справи не надано.

Заперечуючи проти позову, апелянт стверджує про те, що оскільки товар ввозився на територію України не суб’єктом підприємницької діяльності, а фізичною особою ОСОБА_1 без комерційної мети в особистих цілях, а тому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не повинен нести зобов’язання із здійснення відрахувань.

Однак, судова колегія з даним твердженням відповідача не погоджується та погоджується з висновком місцевого суду про те, що товар, який ввозився ОСОБА_1 на територію України у період з 04.01.2010 по 29.12.2010 загальною фактурною вартістю 917 284,00 грн., ввозився останнім саме як суб’єктом господарської діяльності не в особистих цілях та з комерційною метою. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, фактурна вартість ввезених ОСОБА_1 товарів за період з 04.01.2010 по 29.12.2010 складає 917 284,00 грн. Імпортованими товарами є носії для запису – флеш-накопичувачі.

Статтею 247 Митного кодексу України встановлено, що громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших законів України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законом України встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (далі –Закон про порядок ввезення), товари, що безпосередньо ввозяться (пересилаються) громадянами в супроводжуваному (несупроводжуваному) багажі або пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, які надходять в Україну в одній депеші від одного відправника на адресу одного одержувача (незалежно від кількості відправлень), сумарна митна вартість яких, заявлена громадянином або визначена митним органом шляхом складення митної вартості усіх товарів, не перевищує 1000 євро та/або загальна вага яких не перевищує 100 кг, підлягають обов'язковому письмовому декларуванню у порядку, передбаченому для громадян, та оподатковуються ввізним митом за ставкою в розмірі 20 відсотків митної вартості, податком на додану вартість та в установлених законодавством випадках акцизним та іншими зборами.

Товари, що пересилаються на адреси громадян у вантажних та експрес-відправленнях, сумарна митна вартість яких не перевищує 1000 євро та загальна вага яких не перевищує 100 кг, підлягають обов'язковому письмовому декларуванню митним органам в порядку, передбаченому для громадян, та оподатковуються ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, податком на додану вартість та в установлених законодавством випадках акцизним та іншими зборами.

Оподаткування товарів, які безпосередньо ввозяться (пересилаються) громадянами в супроводжуваному (несупроводжуваному) багажі, пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, надходять на адресу громадян у міжнародних експрес-відправленнях або у вантажних відправленнях, сумарна митна вартість яких перевищує 1000 євро та/або загальна вага яких перевищує 100 кг, здійснюється за умови оформлення вантажної митної декларації та митного оформлення в порядку, передбаченому для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у разі здійснення операцій з імпорту, з поданням дозволів (ліцензій) та сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання іноземного сертифіката, у випадках, установлених законодавством для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

З відповіді на запит суду Департаменту митних інформаційних технологій та статистики Державної митної служби України вбачається, що інформація ним надана згідно з базою даних електронних копій вантажних митних декларацій, тобто, на імпортований ОСОБА_1 товар оформлювались вантажні митні декларації.

Відповідно до ст.1 Закону про порядок ввезення, вантажне відправлення - товари, що надходять в Україну на адресу громадян, які не перебували за кордоном у момент їх придбання і не відправляли їх в Україну.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України.           

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами (ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

З огляду на фактурну вартість кожної партії товару, яка імпортувалась ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є суб’єктом  зовнішньоекономічної діяльності.

З наявних у матеріалах справи копій вантажних митних декларацій (що надані відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції) вбачається, що ОСОБА_1 лише за період з 18.06.2010 по 24.12.2010 ввезено 3 450 шт. флеш-накопичувачів без запису з різним об’ємом пам‘яті.

У відповідності до ст.60 Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності, прийнятої Світовою організацією торгівлі 15.04.1994, некомерційним об’ємом товару є незначна кількість товару некомерційного характеру, який знаходиться в особистому багажі пасажирів або пересилається малими партіями, на який положення цієї Угоди не поширюється.

Таким чином, з урахуванням загальної фактурної вартості товару та його кількості, наявності у ОСОБА_1 статусу приватного підприємця з 02.06.2003р., періодичності здійсненого імпортування товарів, суд відхиляє твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 ввозив товар на територію України без комерційної мети та в особистих цілях (аналогічна позиція міститься в ухвалах Верховного суд України від 03.06.2009 у справі № 6-7381св09; від 08.07.2009р. у справі № 6-7377св09).

Відповідно до п.5 Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерам обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держаної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003, розмір відрахувань, що застосовуються до обладнання і матеріальних носіїв, зазначених у додатку до Постанови № 992 для імпортерів встановлено у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Згідно ст.259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 2 ст.266 Митного кодексу України передбачено, що основним методом визначення митної вартості є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Згідно п.7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний надати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; тощо.

Визначення поняття фактурної вартості товару наводиться у п.4 Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997, відповідно до якої фактурною вартістю товарів є ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Таким чином, фактурною вартістю є митна вартість товарів, що заявляється декларантом на підставі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та відображається у рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що базою для розрахунку відрахувань (відсотків) позивачем підставно визначена фактурна вартість матеріальних носіїв, що імпортувались відповідачем на митну територію України.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач стверджує, що загальна сума відрахувань (відсотків) за ввезення відповідачем на митну територію України у період з 04.01.2010 по 29.12.2010 спірного обладнання та матеріальних носіїв, обов'язок виплати яких на підставі ст. 42 Закону України „Про авторське право і суміжні права” покладено на відповідача, складає 45 864,20 грн.

Судова колегія дійшла висновку, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відрахувань (відсотків) на суму 45 864,20 грн. вартості імпортованих матеріальних носіїв за період з 04.01.2010 по 29.12.2010  у зв’язку з порушенням ст.42 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.42 Закону України „Про авторське право і суміжні права” допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч.4 ст.42 названого Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а)          професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б)          обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в)          обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною 5 ст.42 названого Закону визначено, що розміри відрахувань (відсотків), які мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповновасисеній організації, під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003.

Відповідно до п.7 названого Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 „Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах”, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах затверджений названою постановою.

Згідно з додатком до зазначеної Постанови № 992 розмір відрахувань, зокрема, для товарів з кодами згідно з УКТЗЕД (Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності) 8523 - носії для запису звуку чи аналогічного запису інших явищ (зокрема аудіокасети, відеокасети, диски до систем лазерного зчитування) але незаписані, крім виробів групи 37 (крім товарної підкатегорії 8523 30 00 00), - становить 5%. При цьому розмір відрахувань для імпортерів встановлюється у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, за порушення вимог статті 42 Закону України „Про авторське право і суміжні права” під час ввезення на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв у період з 04.01.2010 по 29.12.2010 позивачем відповідачу нараховано інфляційні втрати у розмірі 4 091,78 грн. та 918,60 грн. – 3% річних.

Судова колегія, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, дійшла висновку, що з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, фактичного розміру простроченої суми та кількості днів прострочення, місцевим судом підставно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 174,66 грн. інфляційних втрат та 918,60 грн. – 3% річних.

За таких обставин апелянтом не наведено суду достатніх доводів та не надано належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 у справі № 20/98.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 у справі № 20/98 за позовом Об’єднання підприємств „Український музичний альянс” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – без змін.

2. Матеріали справи № 20/98 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді