СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

20 лютого 2008 року

Справа № 20-9/322

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Черткової І.В.,

                                                                                          Борисової Ю.В.,

секретар судового засідання                                        Наконечний О.В.                              

за участю представників сторін:

позивача: Кухарєнко Віра Миколаївна, довіреність №04-01 від 08.01.08;

відповідача: не з'явився;

3-ої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Севастопольське авіаційне підприємство" на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Рибіна С.А.) від 13.12.2008 року у справі № 20-9/322

за позовом  Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а,Севастополь,99011)

до          Державного підприємства Міністерства оборони України "Севастопольське авіаційне підприємство" (вул. Льотчиків, 2,Севастополь,99057)

3-тя особа  Севастопольський міський центр зайнятості  (вул. Руднєва, 40,Севастополь,99053)

про стягнення 146137,73 грн.

                                                            

ВСТАНОВИВ:

Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду міста Севастополя із адміністративним позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні»в розмірі 137360,00 грн. та пені в сумі 8777,73 грн.

Постановою господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 13.12.2007 року позов задоволено у повному обсязі. Постанова мотивована тим, що відповідач припустився порушення вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні», оскільки кількість працюючих на підприємстві інвалідів складала на 8 осіб менше, ніж це передбачено нормативом, визначеним у відповідності до статті 19 зазначеного Закону.

Не погодившись із судовим рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові Севастопольському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається не те, що судом першої інстанції безпідставно відхилені його доводи про те, що він не може відповідати за незайнятість робочих місць інвалідами, оскільки Законом не передбачений обов'язок підприємства здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування у межах визначеного Законом нормативу робочих місць. Також відповідач стверджує, що Севастопольським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та судом першої інстанції неправильно визначена кількість робочих місць, які підлягали заміщенню інвалідами, оскільки середньоблікова чисельність працівників підприємства при визначенні вказаного нормативу мала бути зменшена на кількість осіб, які обіймають посади із важкими та шкідливими умовами праці та на кількість осіб, посади яких були скорочені протягом 2006 року.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Латиніна О.А. від 19.02.2008 року у зв’язку з відпусткою у складі колегії було замінено суддю Щепанську О.А. на суддю Борисову Ю.В.

Представник позивача у судовому засіданні 19.02.2008 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідач та третя особа про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, проте не скористались правом на участь їх представників у судовому засіданні.

                    Судова колегія вважає можливим розглянути спір за відсутністю представників відповідача та третьої особи, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

                    У судовому засіданні оголошувалась перерва до 20.02.2008 року.

                    Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

На законодавчому рівні вимоги щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, порядку визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містяться у статтях 17-20 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні».

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частини друга та п`ята цієї ж статті встановлюють, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Обов`язок із працевлаштування вважається виконаним лише у разі фактичного працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Доводи відповідача про те, що він не може нести відповідальність за порушення вимог статей 19 та 20 Закону оскільки ним не не передбачений обов'язок відповідача здійснювати пошук інвалідів для наступного їх працевлаштування на підприємстві, не приймаються до уваги судовою колегією з наступних причин.

Судом першої інстанції встановлено, що під час проведення позивачем перевірки Державного підприємства Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»було встановлено порушення останнім вимог статей  19, 20 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні»в частині працевлаштування інвалідів. Зокрема, середньооблікова чисельність фактично працюючих на підприємстві інвалідів складала 9 осіб, у той час як відповідно до розрахунку позивача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 17 робочих місць виходячи із середньооблікової чисельності працюючих на підприємстві 426 осіб.

Відповідно до вимог частини першої статті 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Пунктами 10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314, передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органі соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Будь-які докази того, що протягом 2006 року Державне підприємство Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»надавало зазначеним органам інформацію про наявні вакантні робочі місця на яких може використовуватися праця інвалідів, суду не надано.

Оскільки відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем вимог статей 19-20 Закону.

Водночас, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства доводів відповідача щодо необхідності виключення при встановленні нормативу для працевлаштування інвалідів із загальної кількості працівників підприємства осіб, які працюють на роботах з важкими та небезпечними умовами праці.

Стаття 17 Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів в Україні», що діяла станом на 2006 рік, передбачала, що: «З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів...».

Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, встановлено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

За змістом статей 5 та 12 Закону «Про охорону праці», умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці, працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Отже, у випадку, коли специфіка підприємства визначає, що певна кількість посад на підприємстві пов'язана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки. Таким чином, при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України, зокрема, Законами України «Про охорону праці»та  «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Така правова позиція підтверджена практикою Вищого господарського та Верховного Суду України (постанова ВГСУ від 28.09.2004 року у справі № 23-12/429-03-10101 та ухвала ВСУ у цій справі).

У іншому випадку, тобто в разі включення посад із важкими та шкідливими умовами праці до середньооблікової чисельності штатних працівників, що використовується для розрахунку кількості робочих місць для інвалідів, це буде означати фактичне збільшення встановленого законом чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Як було встановлено судом першої інстанції, загальна кількість працівників на Державному підприємству Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»у 2006 році складала 426 осіб. Саме із цієї кількості працюючих виходив позивач, визначаючи нормативну кількість інвалідів, яких має бути працевлаштоване на підприємстві. Також матеріалами справи підтверджується, що умовами колективного договору підприємства встановлений перелік робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, кількість яких складала у 2006 році 69 осіб.

З урахуванням вищезазначеного, із середньооблікової чисельності працюючих необхідно виключити 69 осіб, які обіймали посади із важкими та шкідливими умовами праці. Таким чином, відповідачем мало бути створено 14 робочих місць для інвалідів (4 % від 426 –69), а не 17, з чого помилково виходив суд у розрахунку сум, які підлягають стягненню з Державного підприємства Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство». Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем протягом 2006 року було працевлаштовано 9 інвалідів, тобто незайнятими залишалось 5 робочих місць. Отже, стягненю з відповідача підлягає сума, яка дорівнює 5-ти середньорічним заробітним платам:  17170,00 х 5 = 85850,00 грн.  Відповідно, підлягає зменшенню також сума пені –до 5485,82 грн.

Що стосується тверджень відповідача про скорочення штатної чисельності працівників протягом 2006 року, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не надав доказів того, що ця обставина не була врахована позивачем під час визначення середньоблікової чисельності працівників підприємства у 2006 році, отже ці доводи не можуть бути прийняті до уваги.

                    Враховуючи викладене, судова колегія вважає апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство»такою, що підлягає частковому задоволенню, а постанову господарського суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню.

                    Керуючись статтею 195, пунктом 3 частини 1 статті 198, статтею 202, пунктом 3 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Севастопольське авіаційне підприємство" задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 13.12.2007 року у справі № 20-9/322 скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. Позов задовольнити частково.

5. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Севастопольське авіаційне підприємство» (99057, м. Севастополь, вул. Льотчиків, 2, ідентифікаційний код 07705790, відомостей про наявність банківських рахунків немає) на користь Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20а, ідентифікаційний код 24694007) заборгованість у розмірі 91335,82 грн., з яких: 85850,00 грн. - сума штрафних санкцій, 5485,82 грн. – пеня.

6. В іншій частині позову відмовити.

                    7. Доручити господарському суду міста Севастополя видати виконавчий документ.

                    Постанова набирає законної сили з моменту оголошення.

                    Постанову може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

                                                  

Головуючий суддя                                                            К.В. Волков

Судді                                                                                          І.В. Черткова

                                                                                          Ю.В. Борисова