ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"01" лютого 2008 р. | Справа № 9/205-4620 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі , при секретарі Кулагіній Т.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні господарський спір
за позовом Закртие акціонерне товариство "Бі енд Ейч" вул. Артема, 1-5,Київ 53,04053
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінопалац-Тернопіль" вул. І.Франка, 8,Тернопіль,46000
За участю представників сторін:
позивача: Гурин В.А., довір.,
відповідача: Зінченко Д.В., довір. у справі , Сухоніс В.Г., директор ,
роз’яснивши у розпочатому судовому засіданні представникам сторін права та обов’язки учасників господарського процесу згідно з ст.ст. 22, 29 ГПК України,
встановив:
Позивач , Закрите акціонерне товариство «Бі енд Ейч», м. Київ, звернувся у листопаді 2007 р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Відповідача , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінопалац-Тернопіль», м. Тернопіль, про стягнення 101 286,46 грн. , у тому числі 46 852,70 грн. . основного боргу, 3892,16 грн. пені, розрахованої за період з 10.12.2006 р. по 07.11.07 р. , 46 852,70 грн. штрафу, 2959,13 втрат, пов’язаних із інфляцією, та 729,77 грн. –3% річних.
Позовні вимоги обґрунтувалися тим, що згідно з укладеним між сторонами ліцензійним 01.12.2005 р. договором № 1/25 Позивач надав на відплатній основі Відповідачу субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності - знака для товарів та послуг «КІНОПАЛАЦ» на умовах , визначених у договорі , на строк 5 років.
Так , зокрема, Відповідач отримував право використовувати Знак на товарах, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, підчас показу експонатів на виставках та ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах ,рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський оборот. До того ж , Ліцензіат зобов’язувався використовувати на всіх видах рекламних носіїв, що пов’язані із діяльністю кінотеатру за адресою м. Тернопіль, вул.. І. Франка, 8, назву «КІНОПАЛАЦ-Тернопіль». У візуальних відтвореннях поліграфічній рекламній продукції, плакати а саме листівки, банери рекламні блоки у газетах та журналах, логотип на ТВ-екрані, надписи на фасаді і в середині Кінотеатру, та будь-які інші рекламні стенди поза межами безпосереднього розташування Кінотеатру) перше слово назви, а саме «КІНОПАЛАЦ»повинно використовуватися в такому вигляді, який відображений у Свідоцтві.
За порушення Ліцензіатом умов , які стосуються його прав та обов’язків та проведення розрахунків за надання йому права використання знаку, на Ліцензіара може бути покладено стягнення у відповідності до заподіяних збитків.
Відповідно до пунктів 4.2. та 4.3. договору за надання Ліцензіату права використання Знаку , Ліцензіат зобов’язувався щомісячно ,протягом 10 днів після закінчення звітного періоду, сплачувати на користь Ліцензіара винагороду у розмірі 5% від валового збору кінотеатру за звітний період, яким вважається період, тривалістю 1 місяць.
Проте, стверджує Позивач, не зважаючи на підписання сторонами без взаємних претензій актів надання субліцензій та визначення ними розміру винагороди (роялті), що підлягає сплаті Ліцензіатом , у період з 30.11.2006 р. по 31.08.2007 р. , Відповідач винагороду не сплачував, заборгувавши 46 852,70 грн.
Посилаючись на ч. 6 ст. 231 ГК України , статтю 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», Позивач нарахував Відповідачу пені за період з 10.12.2006 р. по 07.11.200 7 р. , на суму 3892,16 грн.
На підставі ст.ст. 611, 625 ЦК України та поданого розрахунку Позивач просить стягнути також втрати , пов’язані із інфляцією за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі 2959,13 грн. та три відсотки річних у розмірі 729,77 грн.
Спираючись на п 5.1 договору, Позивач просить стягнути з боржника стягнення , покладені на того у розмірі неотриманих доходів , які вважає тотожними сумі неотриманої винагороди у розмірі 46 852,70 грн.
У процесі розгляду справи Позивач у відповідності до ст.. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог, посилаючись на те, що Відповідачем не сплачувалася винагорода за використання знаку у період з вересня 2007 р. по листопад 2007 р. (включно),внаслідок чого його борг збільшився до 56666,35 грн. . Вказує Позивач на те, що у вересні 2007 р. Ліцензіат підписав акт про надання субліцензій та визначення розміру винагороди (роялті), що підлягає сплаті Ліцензіатом, але у жовтні та листопаді 2007р. ухилився від підписання акту. Між тим, розмір винагороди був розрахований Позивачем на підставі направленої Відповідачем електронними засобами зв’язку інформації щодо валового збору кінотеатру у листопаді та грудні 2007 р. та звітів про прокат фільмів
Відповідно , Позивач просив про задоволення вимог на суму 56 666,35 грн. штрафу у розмірі неотриманої Позивачем винагороди , втрат, пов’язаних із інфляцією у розмірі 7065,36 грн. ,1057,4 грн. трьох відсотків річних, а також 3879,93 грн. пені .
До того ж Позивачем заявлено вимогу про покладення на Відповідача судових втрат, понесених при зверненні до суду , у тому числі витрат, пов’язаних із оплатою послуг адвоката на суму 7 000 грн.
Відповідач у відзиві на позов від 18.12.2007 р. просив відмовити у позові у частині вимог щодо штрафу у розмірі 46 852,70 грн. з підстав їх недоведеності та необґрунтованості . На заяву про збільшення розміру позовних вимог Відповідач письмових заперечень не подав.
Разом з тим, Відповідач поставив під сумнів, як невизначений ,термін «валовий збір», а також повноваження Ліцензіара надавати дозвіл на використання знаку для товарів і послуг «КІНОПАЛАЦ», а також правомірність укладення ліцензійного договору на строк до 01.12.2010 р. у той час, як свідоцтво на знак для товарів та послуг дійсне лише до 05.04.2009 р.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню , виходячи з наступного.
Предметом укладеного 01.12.2005 р. між сторонами договору є надання Ліцензіаром, яким є ЗАТ «Бі енд Ейч», і володільцем виключної ліцензії на знак для товарів і послуг «КІНОПАЛАЦ», є надання Ліцензіату , ТОВ «Кінопалац-Тернопіль»на строк дії даного договору за винагороду субліцензії на використання знаку для товарів і послуг.
Виключна ліцензія , як зазначено у абзаці другому частини 3 статті 1108 ЦК України , видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкту у зазначеній сфері. Позатим, використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою (субліцензія) може здійснюватися на підставі письмового повноваження , виданого ліцензіаром ліцензіату. Цивільний кодекс України не пов’язує повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою з посадовою інструкцією органу управління підприємством (виконавчого директора) , а тому доводи Відповідача з приводу відсутності у нього достовірних відомостей про підстави використання ЗАТ «Бі енд Ейч» знака для товарів і послуг «КІНОПАЛАЦ»не заслуговують на увагу, адже про те, що Закрите акціонерне товариство «Бі енд Ейч» є володільцем виключної ліцензії було відомо Відповідачу у момент укладення ліцензійного договору № 1/25.
Що стосується тверджень Відповідача про неправомірність укладення ліцензійного договору на строк 5 років , у той час, як свідоцтво на знак для товарів та послуг дійсне лише до 05.04.2009 р. , то суд , відхиляючи такі доводи , виходить з того, що строк , на який укладений ліцензійний договір, не є істотною умовою даного виду договору, адже , як випливає із змісту ст. 1110 ЦК України, договір вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права , але не більше ніж на п’ять років .
Статями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов’язок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобов’язання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Договір № 1/25 не передбачає додаткового укладення між сторонами актів надання субліцензій та спільного визначення ними розміру винагороди (роялті), що підлягає сплаті ліцензіатом ліцензіару, оскільки дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності і є ліцензією, а остання, в силу ч. 2 ст. 1108 та ч. 1 ст. 1109 ЦК України , може бути оформлена як окремим документом, так і шляхом укладення сторонами ліцензійного договору. У даному випадку дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності оформлений договором.
Суд критично оцінює доводи Відповідача з приводу того, що йому не відомий зміст поняття «валовий збір», від розміру якого залежить розмір винагороди ліцензіара , адже такі доводи спростовуються діями Відповідача по підписанню розрахункових бланків до генерального договору № 481/05 від 01.12.2005 р. , згідно із якими Відповідач самостійно визначав розмір валового збору у розрізі кінофільмів , терміну демонстрування та частки кінотеатру та дистриб’ютора.
У цьому випадку суд також враховує усталені правила поведінки між сторонами у сфері здійснення прокату фільмів на підставі генерального договору, посилання на який зроблено у пункті 6.3. ліцензійного договору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як , на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Наведені Позивачем доводи з приводу розміру валового збору , отриманого Відповідачем у період з листопада 2006 р. по листопад 2007 р., а відтак, і розміру винагороди, яка належить ліцензіару , але не сплачена ліцензіатом ,Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінопалац-Тернопіль» не спростувало . Заборгованість Відповідача доведена Позивачем документально, тому підлягає до задоволення його вимога про стягнення з Відповідача 56666,35 грн. боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
В силу положень ч. 4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України, є вимоги позову про стягнення з Відповідача 7065,36 грн. інфляційних збитків , нарахованих за період з грудня 2006 р. по грудень 2007 р. та 1057,4 грн. 3% річних від простроченої суми за період з грудня 2006 р. по 07.01.2008 р.
Вимога Позивача про стягнення штрафу у розмірі неотриманих доходів ,які ототожнюються Позивачем із невчиненням боржником дій і які складають предмет договору, у розмірі 56666,35 грн. , до задоволення не підлягає , оскільки Позивачем не доведено тієї обставини, що невиконання зобов’язання боржником є причиною виникнення у кредитора реальних збитків у вигляді упущеної вигоди на зазначену суму.
Враховуючи відсутність у ліцензійному договорі умови щодо забезпечення виконання боржником грошового зобов’язання встановленням неустойки у вигляді пені, що виключає правомірність такої вимоги в силу ст.. 547 ЦК України , суд вважає, що не підлягає до задоволення вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінопалац-Тернопіль» 3879,93 грн. пені.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладає судові витрати , у тому числі ті, що пов’язані із оплатою Позивачем послуг адвоката, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У судовому засіданні 01.02.2008 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 15, 526, 527, 625, 655 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 4, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, Господарський суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити частково .
2. Стягнути 56 666,35 грн. основного боргу, 7065,36 грн. інфляційних збитків. інфляційних збитків, 1057,4 грн. 3% річних від простроченої суми та 4327, 15 грн. судових витрат із Товариства з обмеженою відповідальністю “Кінопалац-Тернопіль” (вул. І. Франка, 8, м. Тернопіль, р/р 26007770600400 в АКБ УСБ м. Тернопіль, МФО 338017, ідент. код 32865681) в користь Закритого акціонерного товариства “Бі енд Ейч” ( юридична адреса : вул. Артема, 1-5, поштова адреса : вул. Інститутська, 1, м. Київ, п/р № 26002301791 в ГОУ Промінвестбанку в м. Києві, МФО 300012, ідент. код 20006513).
3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити .
Наказ та довідку видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання 14 січня 2008р. рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя