Справа № 2-1607/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2011 року  Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді:                                     Драного В.В.

при секретарі:                                              Магомедові А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Український продукт» м.Кіровоград, треті особи ОСОБА_2, Приватне підприємство «Український продукт» м.Донецьк про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

                                                                ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ПП «Український продукт» м.Кіровоград, треті особи ОСОБА_2, ПП «Український продукт» м.Донецьк про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що вона 01 червня 2010 року була прийнята на посаду комірника ПП «Український продукт». Відповідно до наказу № 15К від 04.04.2011 року її було звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Вважає вказане звільнення незаконним і неправомірним з наступних причин. 31.03.2011 року відбулась ревізія по встановленню бракованої продукції на чолі з представником ПП «Український продукт» м.Донецьк. Ревізія проводилась у її присутності та в присутності ОСОБА_3, вантажників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Під час вказаної ревізїі жодних недоліків виявлено не було. Вона разом з ревізором з м. Донецьк підписувала документи пов’язані з перевіркою складу. Жодних претензій зі сторони ревізора на її адресу не було. 01.04.2011 року їй зателефонували з відділу кадрів ПП «Український продукт» в м.Кіровоград та попрохали приїхати на офіс, але причини по телефону не пояснювали. Коли вона приїхала на офіс, то працівник відділу кадрів ОСОБА_7 показала їй документ, в якому було записано, що вона була у нетверезому стані під час проведення ревізії 31.03.2011 року з представником м.Донецьк та відмовилась від експертизи на визначення стану алкогольного сп'яніння. У відділі кадрів ОСОБА_7 їй повідомила, що необхідно написати дві заяви на звільнення, першу за власним бажанням, а другу за згодою сторін, або її звільнять за появу на роботі у нетверезому стані. Перебуваючи у схвильованому стані вона написала вказані заяви від 01.04.2011 року.

Вказала, що після написання нею заяви на звільнення її чоловік порадив написати заяву про відкликання заяв про звільнення. Зважаючи на те, що вона написала заяву про звільнення в п'ятницю 01.04.2011 року. а в суботу 02.04.2011 року офіс не працював, вона вирішила написати заяву про відкликання заяви про звільнення з понеділка, тобто 04.04.2011 року. В понеділок 04.04.2011 року вона направилась за власний рахунок до м.Донецьк на центральний офіс ПП «Український продукт» на прийом до генерального директора ПП «Український продукт» Новікової Е.В. Також у м.Донецьку їй стало відомо, що ревізор не підписував ніякого документу про її перебування у нетверезому стані. 07.04.2011 року її та вантажників  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було викликано до відділу кадрів ПП «Український продукт» м.Кіровограда, де вона та ОСОБА_6 написали заяви про відкликання заяв про звільнення. В цей же день, 07.04.2011 року їй та ОСОБА_6 запропонували отримати трудові книжки, але вони відмовилися їх отримувати. 29.04.2011 року їй було видано трудову книжку. Таким чином, вважає її звільнення незаконним, адже угоди між сторонами досягнуто не було і заяву було написано під тиском. Також, у зв’язку з незаконними діями відповідача, їй була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що нею були втрачені нормальні життєві зв’язки, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, зоставшись зі всією сім'єю без засобів для існування. Втратила зв'язок з колективом, з яким працювала з 2010 року. Внаслідок відсутності роботи, заробітку, як наслідок відсутність грошових коштів, що врешті-решт спричинило до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань та просто нормального існування та інші негативні наслідки морального характеру. Моральну шкоду оцінює в розмірі 3000 грн. Просить поновити її на роботі на посаду комірника ПП «Український продукт» м.Кіровоград, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2011 року до дня поновлення на роботі та стягнути моральну шкоду в сумі 3000 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання з’явився, позов не визнав, вказав, що дійсно ОСОБА_1 з 02.08.2010 року працювала на ПП «Український продукт» м.Кіровоград на посаді комірника. 04.04.2011 року позивач власноручно добровільно написала заяву про звільнення її з посади комірника за згодою сторін з 04.04.2011 року. Згідно наказу № 15К від 04.04.2011 року її було звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Акт про стан сп’яніння ОСОБА_1 не складався, медичний огляд не проводився. Після звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, з нею був проведений повний розрахунок при звільненні та видано трудову книжку. Належні працівникові при звільненні кошти були перераховані на пластикову картку працівника. Вказав, що у позивача було достатньо часу та можливостей для подання заяви про відкликання своєї заяви про звільнення, однак остання цією можливістю не скористалася, а лише 07.04.2011 року звернулася з такою заявою. Просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в зв’язку з їх безпідставністю.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи ПП «Український продукт» м.Донецьк в судове засідання не з'явився, надав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулося відповідно до вимог діючого законодавства, а саме на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, про що свідчить заява ОСОБА_1 від 01.04.2011 року про звільнення за згодою сторін. Вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно наказу приватного підприємства «Український продукт» № 19К від 02.08.2010 року була прийнята на посаду комірника з 02.08.2010 року (а.с. 63).

Згідно заяв ОСОБА_1 від 01.04.2011 року, адресованих заступнику директора ПП Український продукт» Вдовенко В.А., позивач просила звільнити її за згодою сторін з 01.04.2011 року та з 04.04.2011 року (а.с. 6, 60).

Відповідно до наказу заступнику директора ПП Український продукт» Вдовенко В.А.      № 15к від 04.04.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади комірника за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) з 04.04.2011 року на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 11, 62), з яким вона була ознайомлена, поставивши свій підпис в наказі.

 Згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Як вбачається з заяв ОСОБА_1 від 07.04.2011 року, остання просила відхилити розгляд і прийняття рішення по її заяві про звільнення за угодою сторін від 01.04.2011 року, оскільки заява була написана нею під тиском і примусово, вважає свою заяву не законною         (а.с. 7, 8).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він раніше працював вантажником ПП Український продукт» м.Кіровоград та пропрацювавши 4 роки звільнився. Вказав, що він не бачив як ОСОБА_1 читала та підписувала акт про її перебування у нетверезому стані. Протягом всього часу коли він працював на даному підприємстві, випадків коли складався акт про перебування працівника у нетверезому стані не було. Також позивача визивали до відділу кадрів, де їй сказали, що вона буде звільнена, тоді ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за згодою сторін. Заяву про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 написала добровільно.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що позивач є його дружиною і він також працював на ПП «Український продукт» м.Кіровоград протягом 3-х років і 01.08.2011 року його було звільнено. 01.04.2011 року йому на мобільний телефон зателефонувала дружина ОСОБА_1 та повідомила, що її звільняють і вона написала заяву про звільнення. Акта про перебування ОСОБА_1 у стані сп’яніння йому ніхто не показував і він його не бачив. Вказав, що ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за згодою сторін 1 квітня 2011 року і на роботу після цього не виходила.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що заява про звільнення за згодою сторін була написана під тиском і примусово не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, судам  необхідно  мати  на увазі,  що при домовленості між працівником і власником підприємства,  установи,  організації  або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП  (за згодою сторін) договір припиняється в строк,  визначений сторонами.  Анулювання такої домовленості  може мати місце лише при  взаємній  згоді  про  це  власника  або уповноваженого ним органу і працівника.

Враховуючи, що позивач добровільно власноручно написала та подала заяву від 01.04.2011 року про її звільнення за згодою сторін, тим самим надала свою згоду на припинення трудових відносин і до 07.04.2011 року не зверталася до відповідача з проханням відкликання заяви про звільнення за згодою сторін, суд вважає, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо звільнення за угодою сторін, спрямованої на припинення трудових відносин в обумовлений строк, при цьому взаємної згоди сторін на  анулювання такої домовленості не було, тому підстав для поновлення позивача на посаді комірника ПП «Український продукт» м.Кіровоград не вбачається.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 04.04.2011 року до дня поновлення на роботі, то дана вимога задоволенню не підлягає, так як в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та відповідного обґрунтування.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров"я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

          За наведених обставин, враховуючи, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), немайнових втрат, яких вона зазнала в зв’язку з протиправною поведінкою відповідача, а також не надано доказів вини відповідача в завданні моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

                                                                   ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Український продукт» м.Кіровоград, треті особи ОСОБА_2, Приватне підприємство «Український продукт» м.Донецьк про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення.  Особи,  які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда                                                                                Драний