ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"05" березня 2008 р. | справа № 20-12/434 |
За позовом: Військового прокурора Військово-Морських Сил України (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 41) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрянофлотський проспект, 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бриз-Норд” (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23)
про визнання недійсним договору про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства від 20.12.2004, укладений між Міністерством оборони України та ТОВ «Бриз-Норд»,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору на стороні позивача Севастопольська міська Рада (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3),
Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська (99040, м. Севастополь, вул.Хрустальова,60)
Суддя Харченко І.А.,
Представники сторін
Від позивача – не з’явився;
Від відповідача - Хабло О.М., довіреність №179 від 24.01.07, представник;
Олесевич А.В., директор, паспорт серії АР 111217, виданий Гагарінськім РВ УМВС України в м. Севастополі 26.02.98;
Від третьої особи Севастопольська міська Рада –Сирський С.В., довіреність №03-15/3 від 08.01.08, головний спеціаліст юридичного відділу;
Від третій особи Севастопольська КЕЧ морська –Кравець О.М., довіреність №9/16-547 від 25.02.2007, представник;
Військовий прокурор –Бучко Р.В., посвідчення №299 від 28.09.07;
Суть спору:
07.12.2007 Військовий прокурор Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бриз-Норд” про визнання недійсним договору від 20.10.2005 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.
Ухвалою від 10.12.2007 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №20-12/434.
Ухвалою від 20.12.2007 до участі у справі залучена як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні на стороні позивача Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська.
05.02.2008 військовий прокурор змінив предмет позовних вимог (вх. №2155), просить визнати недійсним договір про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства від 20.12.2004, укладений між Міністерством оборони України та ТОВ «Бриз-Норд».
Позивач явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, телеграмою (вх. №33944 від 25.09.2007) просить відкласти розгляд справи на більш тривалий строк у зв’язку з надходженням ухвали про відкладання розгляду справи на адресу Міністерства оборони України 04.03.2008 о 17.00.
Справа розглядається за наявними в неї матеріалам у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, тому що поданих позивачем доказів достатнє для прийняття рішення.
Відповідач позовні вимоги не визнав, заперечення виклав згідно відзиву на позов (вх. №53767 від 19.12.2007), вважає, що у справі відсутній предмет спору оскільки у позивача відсутні достовірні дані стосовно цільового призначення спірної земельної ділянки, факт правомірності укладеного договору встановлений рішеннями господарського суду АРК та господарського суду міста Києва.
Третя особа письмово пояснила (вх. №57931 від 20.12.2007), що вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Розгляд справи відкладався, строк вирішення спору продовжувався в порядку статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статей 20, 22 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні учасникам процесу роз’яснені процесуальні права та обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав учасників процесу, суд,
В с т а н о в и в :
20 грудня 2004 року між Міністерством оборони України (в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Бриз-Норд” (Надалі ТОВ „Бриз-Норд”) було укладено договір про спільну діяльність по реконструкції та подальшій експлуатації стадіону, розташованого за адресою: місто Севастополь, вул.. 4-а Бастіонна,29(військове містечко №257).
20 жовтня 2005 року між тими ж сторонами укладено додаткову угоду №7/58-05 „Про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства від 20.12.2004.”, яким попередній договір викладено у новій редакції.
Предметом угоди №7/58-05 є здійснення будівництва „Об’єкту”, який буде розташовано на території військового містечка №257 для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України у порядку пайової участі сторін у будівництві.
На думку прокурора та третіх осіб угода №7/58-05 не відповідає вимогам законодавства і підлягає визнанню недійсною.
Як вбачається з матеріалів справи, військове містечко №257, після розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР, передано на баланс Севастопольській квартирно-експлуатаційній частині Міністерства оборони України (Надалі Севастопольська КЕЧ). Тобто належність майна військового містечка №257 Міністерству оборони України сторони не заперечують.
Стаття 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” закріплено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Як встановлено судом, угода №7/58-05, що є предметом спору по справі, не є договором про відчуження військового майна, а є за своєю правовою природою змішаним договором, який містить елементи договору про спільну діяльність на основі об’єднання вкладів учасників та інвестиційного договору.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України „договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Таким чином, спірний договір є різновидом діяльності Міністерства оборони України націленої на задоволення потреб військовослужбовців, а саме на будівництво житла та соціально-побутового комплексу.
Тобто судом не встановлено порушень діючого законодавства стосовно використання майна. Посилання прокурора як на факт перевищення повноважень особи на підписання угоди №7/58-05 від Міністерства оборони України, нічим не доведено і суду відповідних доказів не надано.
Також ані прокурором, ані іншими учасниками процесу не надано суду доказів ліквідації або перепрофілювання стадіону як фізкультурно-оздоровчого комплексу. Сама спірна угода не конкретизує під які потреби буде використано інші приміщення майбутньої будівлі що не віднесено до житлових. Відповідач наполягає на тому, що нежитлові приміщення будуть використані саме на фізкультурно-оздоровчі цілі. Цей факт ані прокурором ані позивачем не спростовано, а відтак у суду немає законних підстав вважати встановленими обставини порушення Закону України „Про фізичну культуру та спорт”.
Стосовно використання земельної ділянки, на який знаходиться військове містечко, суд зазначає наступне.
В судовому засіданні, представником Севастопольської КЕЧ не надано суду правоустановчих документів щодо користування земельною ділянкою військового містечка №257. Під час засідання, представник Севастопольської КЕЧ пояснив, що земельна ділянка надана в користування Міністерству оборони України в особі Севастопольської КЕЧ, але відповідного акту про це немає, також як і немає реєстрації в земельному кадастрі і вказана земельна ділянка юридично в користуванні за Міністерством оборони або за іншими особами не знаходиться.
Статтею 126 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Відповідно до вимог статті 193 Земельного кодексу України „Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів”.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що земельна ділянка не могла бути передана під забудову як пайовий внесок за угодою №7/58-05, тому що не належить Міністерству оборони відповідно до діючого законодавства і цільове призначення цієї земельної ділянки юридично не визначено.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ТОВ „Бриз-Норд” не намагається отримати земельну ділянку на який знаходиться військове містечко №257 у власність. Про це свідчить факт намагання ТОВ „Бриз-Норд” укласти договір суперфіції.
Тобто суд встановив, що передача земельної ділянки на якій знаходиться військове містечко №257, як зазначено в угоді №7/58-05, дійсно суперечить вимогам діючого законодавства.
Але, статтею 217 Цивільного кодексу України закріплено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За такими обставинами, у суду немає підстав для визнання недійсною угоди №7/58-05 „Про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства від 20.12.2004.”, в тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, ст. 126, 193 Зе мельного кодексу України, ст. 217, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, ст. 49, 69, 77, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В и р і ш и в :
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Примірники рішення надіслати на адресу учасників процесу рекомендованою кореспонденцією.
Суддя І.А. Харченко
Рішення оформлено та підписано
в порядку ст. 84 ГПК України
07.03.2008.