Справа №11-700Головуючий у І інстанціїЧірков
Категорія78Доповідач у 2 інстанції Бех
23.08.2011
УХВАЛА
Іменем України
20 липня 2011 року Апеляційний суд Київської області в складі:
головуючого –судді –Бех М.О.
суддів - Орла А.І., Дриги А.М.,
з участю прокурора відділу прокуратури Центрального регіону України –Барановського Д. А., засудженого ОСОБА_2, його захисника –адвоката ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляцією захисника засудженого –адвоката ОСОБА_3 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 01.04.2011 року, яким:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, з вищою освітою, неодружений, працюючий начальником служби артилерійського озброєння технічної частини військової частини 3077, військове звання «капітан», житель АДРЕСА_1
засуджений за ч.2 ст.424 КК України на 4 роки позбавлення волі, згідно ст.55 КК України позбавлено права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків строком на 2 роки, згідно ст.54 КК України позбавлено військового звання «капітан».
На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на засудженого обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи і з’являтися на реєстрацію в ці органи за місцем проживання в строки, визначені КВІ.
За вироком суду ОСОБА_2 з 27 лютого 2006 року перебуває на посаді начальника служби артилерійського озброєння технічної частини військової частини 3077, що дислокується в смт. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, та проходить військову службу у військовому званні «капітан», тобто є військовою службовою особою.
Також у військовій частині 3077 на посаді начальника екіпажу радіорелейної станції Р-409 МА відділення каналоутворення мобільного центру зв’язку вузла зв’язку позаміських пунктів управління вказаної військової частини проходив строкову військову службу молодший сержант ОСОБА_4
У відповідності до вимог ст.ст.11,16, 49, 50, 58, 59, 82, 83, 84, 93 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ОСОБА_2, як військова службова особа, повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, поважати честь і гідність кожної людини, піклуватись про підлеглих, знати їхні потреби, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, стримуватись від вчинення протиправних дій та стримувати від вчинення таких дій інших військовослужбовців.
За своїм військовим званням ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 29-32 Статуту внутрішньої служби України Збройних Сил України, є начальником для сержантів, прапорщиків і мічманів однієї з ними військової частини і старшин, рядових і матросів, у тому числі і для молодшого сержанта ОСОБА_4
Разом з тим, ОСОБА_2, є військовою службовою особою і достовірно знаючи вимоги керівних документів, що регламентували його діяльність, допустив їх порушення, застосував насильство щодо підлеглого за наступних обставин.
Так, наказом командира військової частини 3077 від 30 квітня 2010 року № 86 ОСОБА_2 призначений з 1 на 2 травня 2010 року у добовий наряд оперативним черговим вказаної військової частини. У зв’язку з цим на ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст.29, 30, 31, 32, 295, 296, 297, 298 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, додатково покладено організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки щодо підтримання внутрішнього порядку у військовій частині, забезпечення належного несення служби добовим нарядом, тощо.
Несучи військову службу оперативним черговим по військовій частині 3077 та являючись у зв’язку з цим військовою службовою особою як за військовим званням так і у зв’язку з виконанням обов’язків у наряді, ОСОБА_2 приблизно о 2 год.40 хв. 2 травня 2010 року у розташуванні казарми відділення каналоутворення центру зв’язку вузла зв’язку позаміських пунктів управління військової частини 3077, будучи незадоволеним тим, що молодший сержант ОСОБА_4 як черговий по підрозділу, тобто як його підлеглий як за військовим званням, так і у зв’язку з виконання обов’язків у наряді, відпочиває у невстановлений час та не забезпечив дотримання належного порядку у підрозділі, у порушення вищевказаних вимог Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, перевищив надану йому владу та службові повноваження, що виразилося в умисному застосуванні насильства щодо підлеглого –молодшого сержанта ОСОБА_4
Так, ОСОБА_2 схопив ОСОБА_4 правою рукою за шию, силоміць відвів останнього до побутової кімнати вказаного підрозділу, де умисно завдав останньому два удари лівою рукою в живіт та один удар правою рукою в ліве вухо, від якого останній відчув різкий фізичний біль та впав на підлогу.
Вказаними діями ОСОБА_2 завдав ОСОБА_4 фізичний біль та спричинив тілесні ушкодження у виді травми лівого вуха у формі розриву (перфорації) барабанної перетинки, що відноситься до категорії тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, як таке, що потягнуло за собою тривалий розгляд здоров’я.
В апеляції захисник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 просить скасувати вирок Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року щодо ОСОБА_2 та постановити по даній кримінальній справі виправдувальний вирок.
Мотивується апеляція тим, що на досудовому слідстві була допущена неповнота при встановлені та дослідженні обставин справи, що мають суттєве значення для законного та об’єктивного розгляду справи.
Адвокат вважає, що кримінальна справа, порушена відносно ОСОБА_2, за обставин, які виключають протиправність поведінки його підзахисного в спричиненні насилля відносно військовослужбовця ОСОБА_4
Апелянт зазначає, що покази потерпілого не узгоджуються із показами свідка ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_2, які стверджували, що ОСОБА_2 вийшовши із побутової кімнати, зробивши відповідний запис в журналі перевірки чергувань по роті, повернувся до службового приміщення, де перебував до сьомої години ранку.
Також цей апелянт вказує, що судом безпідставно не було взято до уваги, що висновок експерта дано на дев’ятнадцятий день лікування потерпілим ОСОБА_4 та всупереч вимогам КПК без призначення по справі повторної судово-медичної експертизи вирішено питання про наявність у потерпілого ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В запереченнях заступник військового прокурора Дарницького гарнізону ОСОБА_6 просить вирок Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011року залишити без змін, а апеляцію захисника засудженого адвоката ОСОБА_3. –без задоволення, оскільки вважає, що досудове та судове слідство проведено повно та об’єктивно, вина ОСОБА_2 доведена, висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, порушень кримінально-процесуального закону не встановлено.
Заслухавши суть вироку, повідомлення ким і в якому обсязі він оскаржується, з’ясувавши думку апелянта, який просив задовольнити його апеляцію, засудженого ОСОБА_2, який підтримав апеляцію свого захисника та в дебатах і в останньому слові просив закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину, заслухавши прокурора, який заперечує проти задоволення апеляції захисника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції та заперечення на неї прокурора, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції.
Винність ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченому ч.2 ст.424 КПК України, підтверджується сукупністю зібраних в ході досудового слідства та перевірених в судовому засіданні доказів, зокрема, показами потерпілого ОСОБА_4 про те, що 02.05.2010 року, близько 1 години 40 хвилин, в побутовій кімнаті вузла зв’язку позаміських пунктів управління в/ч 3077 капітан ОСОБА_2 наніс йому два удари рукою в живіт та у ліве вухо, від яких він упав; показами свідка ОСОБА_5, який був очевидцем як капітан ОСОБА_2 силоміць повів молодшого сержанта ОСОБА_4 до вбиральні, чув як ОСОБА_2 кричав на ОСОБА_4, а потім почув звук удару по тілу людини і звук падіння. Вийшовши із кімнати ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_2 наносив йому удари; показами свідка ОСОБА_8 –санінструктора роти ЦБ та МТЗ в/ч 3077, яка показала, що увечері 02.05.2010 року до неї звернувся ОСОБА_4 зі скаргами на болі у вусі; показами свідка ОСОБА_9, з яких вбачається, що 02.05.2010 року ОСОБА_4 йому скаржився на болі у вусі; висновком судово-медичної експертизи №85 від 21.05.2010 року, згідно якої у ОСОБА_4 виявлено травму лівого вуха у формі розриву (перфорації) барабанної перетинки, що утворилася в результаті ударної дії тупого предмету в область лівого вуха з наступним різким підвищенням тиску повітря в лівому слуховому проході. Вказане пошкодження могло утворитися за обставин, вказаних ОСОБА_4. І
Вищенаведеними та іншими доказами по справі, яким суд дав відповідну оцінку, підтверджується і правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.424 КК України, оскільки, будучи для ОСОБА_4 начальником і за військовим званням, і в зв’язку з виконанням обов’язків оперативного чергового військової частини, ОСОБА_2 порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та застосував фізичне насильство щодо підлеглого ОСОБА_4
Виходячи з викладеного вище колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта про неповноту при встановлені та дослідженні обставин справи, що мають суттєве значення для законного та об’єктивного її розгляду .
Щодо посилання адвоката на незаконність порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2, то це питання було предметом перевірки суду в порядку судового контролю за досудовим слідством.
16.06.2010 року суддею військового місцевого суду Київського гарнізону було залишено без задоволення скаргу адвоката ОСОБА_3 на постанову заступника військового прокурора Дарницького гарнізону від 14.05.2010 року про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.424 КК України. Вказана постанова військового місцевого суду залишена без змін ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 05.07.2010 року (а.с.70-74 т.2).
В ході апеляційного розгляду апеляції захисника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на вирок Вишгородського районного суду від 01.04.2011 року колегією суддів не виявлено недотримання вимог закону на стадії порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.424 КК України, які б були підставою для скасування вироку.
Також колегія суддів вважає, що посилання апелянта не неузгодженість показів потерпілого із показами свідка ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_2, як на підставу для закриття справи, є непереконливими.
І ОСОБА_2, і ОСОБА_5, і ОСОБА_4 і вході досудового слідства і в судовому засіданні вказували, що 02.05.2010 року, близько 2 години, ОСОБА_2 висловлював невдоволення з приводу неналежного виконання ОСОБА_4 обов’язків
чергового по вузлу зв’язку. Також ці особи підтверджують ту обставину, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 заходили до побутової кімнати вузла зв’язку позаміських пунктів управління в/ч 3077. (а.с. 11-19, 92-93, 119-126, 186-189 т.1, а.с. 36-44, 82-83 т.2, а.с. 148-151т.3).
ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в своїх показах уточнили, що до побутової кімнати ОСОБА_4 силоміць завів ОСОБА_2, останній в цій кімнаті наніс декілька ударів ОСОБА_4, при цьому ОСОБА_4 вказав якою рукою і куди були нанесені удари, а ОСОБА_5, який знаходився поза межами побутової кімнати, вказав що чув звуки характерні для звуків нанесення ударів по тілу (а.с.6-8, 20-24, 94-102, 107-114, 186-189 т.1, а.с. 36-44, 104-107 т.2, а.с.151-152, 156-157 т.3).
Вказані покази обґрунтовано визнані судом 1-ї інстанції як взаємоузгоджені та такі, що підтверджуються іншими доказами по справі.
Наведені апелянтом аргументи, які, на його думку, свідчать про необґрунтованість та непереконливість висновку СМЕ №85 від 21.05.2010 року є безпідставними .
При перевірці матеріалів кримінальної справи під час розгляду апеляційної скарги порушень при призначенні органом досудового слідства та при проведенні Центром судових експертиз МО України судово-медичної експертизи №85 від 21.05.2010 року, які б давали підстави вважати висновки цієї експертизи неналежним доказом, не виявлено.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання, передбачене ч.2 ст.424 КК України, суд, як вбачається з вироку, взяв до уваги вчинення ОСОБА_2 умисного тяжкого злочину, його позитивну характеристику та обґрунтовано призначив йому покарання у виді 4-х років позбавлення волі із звільненням його від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст..75 КК України.
Вказане покарання відповідає вимогам статей 50, 65 та 75 КК України.
Водночас такі додаткові покарання як позбавлення ОСОБА_2 права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків строком на 2 роки та позбавлення винного військового звання «капітан»судом застосовані без достатніх підстав.
Як зазначено у вироку додаткове покарання, передбачене ст..55 КК України, ОСОБА_2 застосоване, «з урахуванням характеру вчиненого злочину», а позбавлення військового звання, на підставі ст..55 КК України, –«в зв’язку із вчиненням тяжкого злочину».
Колегія суддів вважає таке обґрунтування при застосуванні додаткових покарань, не передбачених санкцією статті Особливої частини КК України, не достатнім, а рішення, з цього питання, таким, що прийняте без врахування всіх обставин справи та даних про особу винного.
У відповідності до ст..55 КК України та п.17 ППВС України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»(із змінами та доповненняви від 10.12.2004 р. та від 12.06.2009 р.) позбавлення права обіймати певні посади може бути призначене як додаткове покарання лише у випадках, коли вчинення злочину було пов’язане з посадовим становищем підсудного або зайняття ним певною діяльністю.
Проте, судом 1-ї інстанції не було взято до уваги, що ОСОБА_2 обіймає посаду начальника служби артилерійського озброєння технічної частини в/ч 3077, а застосування насильства щодо підлеглого допущене ним під час виконання обов’язків оперативного чергового військової частини, тобто при виконанні обов’язків не пов’язаних із займаною посадою..
Згідно службової характеристики ОСОБА_2, як начальник служби артилерійського озброєння технічної частини в/ч 3077 характеризується виключно позитивно, а застосування насильства щодо ОСОБА_4 було спровоковано неправомірними діями останнього під час несення ним служби як чергового по вузлу зв’язку .
За таких обставин застосування покарань, передбачених ст.ст.54 та 55 КК України, є невиправданим і у відповідності до ст..365 КПК України їх застосування підлягає виключенню із вироку.
Оскільки у відповідності до ч. 2 ст.76 КК України контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців здійснюється командирами військових частин, то покладення на засудженого ОСОБА_2 обов’язку повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та навчання, а також не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу цих органів, підлягає також виключенню із вироку.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст..365, 366 КПК України, суд –
У Х В А Л И В:
Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.
В порядку ст.365 КПК України вирок Вишгородського районного суду Київської області від 01.04.2011 року щодо ОСОБА_2 змінити.
Виключити із резолютивної частини вироку додаткові покарання, призначені на підставі ст..54 та 55 КК України у виді позбавлення ОСОБА_2 військового звання «капітан»та права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно розпорядчих обов’язків строком на 2 роки.
Виключити із резолютивної частини вироку покладення на ОСОБА_2 обов’язку повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та навчання, а також не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу цих органів .
В решті вирок залишити без змін.
Головуючий - підпис
Судді –підписи
З оригіналом звірено –суддя М.О.Бех