Справа № 2-257/11

провадження № 22-ц/0390/1103/11 Головуючий у 1 інстанції:Лівандовська-Кочура Т.В.

Категорія: 45 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28.07.2011  року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з  розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді   Шевчук Л Я,

суддів -  Киці С.І., Подолюка В.А., ,

при секретарі   Матюхіній О.Г.,  ,

          з участю:

    відповідача – ОСОБА_1,

    представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за  позовом Луцької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки шляхом знесення огорожі, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та визнання права власності на кам’яну огорожу (паркан), за апеляційною скаргою представника позивача Луцької міської ради –Гамаскової Ольги Віталіївни на рішення Луцького міськрайонного суду від 31 травня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

          В травні 2010 року Луцька міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки.

          Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що на підставі рішення Луцької міської ради від 18 листопада 2004 року між позивачем і відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.

           Покликаючись на те, що термін договору оренди закінчився, Луцька міська рада своїм рішенням відмовилася продовжити договір оренди землі, а відповідач на зазначеній земельній ділянці облаштувала огорожу, позивач просив суд зобов’язати відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення огорожі за власні кошти.

           В лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до Луцької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та визнання права власності на кам’яну огорожу.

           Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 травня 2011 року в позові Луцької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки відмовлено.

            Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

            Постановлено визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1.

            Визнано за ОСОБА_1 право власності на кам’яну огорожу (паркан), який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

           В поданій на рішення суду апеляційній скарзі представник позивача, покликаючись на незаконність судового рішення із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи і неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати.

          Судом першої інстанції установлено, що підстав для зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку не має і що ОСОБА_1 не порушила будь-які вимоги закону при спорудженні огорожі, а тому суд визнав за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою і визнав за останньою право власності на огорожу.

          В судовому засіданні відповідач та її представник апеляційну скаргу представника позивача заперечили і просили скаргу відхилити, представник позивача в судове засідання не з’явився, хоч позивач належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду.

          Апеляційну скаргу представника позивача слід задоволити частково, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.

         Із матеріалів справи убачається, що 26 листопада 2004 року між Луцькою міською радою і ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Луцька міська рада на підставі рішення № 20/21.1 від 18 листопада 2004 року «Про надання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» надає, а ОСОБА_1 приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 160 кв.м. по АДРЕСА_2 строком на 5 років, земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 7-8), на підставі акту прийому-передачі земельної ділянки від 2 грудня 2004 року земельна ділянка була передана орендодавцем орендарю (а.с. 73), 23 квітня 2009 року був складений акт про винесення в натуру меж зазначеної земельної ділянки (а.с. 74).

          Крім того, судом установлено, що відповідачем був виготовлений проект огорожі земельної ділянки по АДРЕСА_1 і відповідачу було видано свідоцтво про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

         Проте Луцька міська рада своїм рішення від 2 грудня 2009 року відмовила ОСОБА_1 у продовженні договору оренди земельної ділянки на новий термін (а.с. 11)

         Зазначене рішення Луцької міської ради рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у продовжені договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 на новий термін.

         З врахуванням того, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і рішенням суду скасовано рішення Луцької міської ради про відмову продовжити ОСОБА_1 термін договору оренди землі, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив Луцькій міській раді у задоволенні її позовних вимог.

          Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею право користування земельною ділянкою і про визнання права власності на кам’яну огорожу, суд першої інстанції виходив з того, що зі сторони ОСОБА_1 не встановлено будь-яких порушень при спорудженні огорожі і з того, що план розміщення огорожі був погоджений архітектором м. Луцька та всіма іншими службами.

         Погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.

         Громадяни та юридичні особи, як це передбачає стаття 116 ЗК України, набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

          Таким чином, питання щодо передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у користування та у власність громадянам та юридичним особам відноситься до компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а не суду, а відтак рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою суперечить зазначеним вимогам закону.

          Також суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачем права власності на кам’яну огорожу, оскільки зазначена огорожа облаштована ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка відноситься до комунальної власності Луцької міської ради і на даний час зазначена земельна ділянка не надана в користування ОСОБА_1, а тому підстави для визнання за відповідачем права власності на огорожу відсутні.

          Колегія суддів приходить до висновку, що із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення і неправильного застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.  307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача - Луцької міської ради задоволити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 31 травня 2011  року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та визнання права власності на кам’яну огорожу (паркан) відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів в з дня набрання рішенням законної сили .

Головуючий:                                  

Судді: