ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

------------------------------------------------------------------------------------------

Справа № 2-64/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

26 лютого 2008 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:                             судді Оніщука М.І.,

при секретарях:                        Петров Д.В., Книжник А.О., Сливка А.В.,

за участю:

представників позивача:         ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача:      ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 1694865,00 грн. з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 49365,00 грн., а також судові витрати з яких 3000,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого позивач позичив відповідачу 325825,00 доларів США, що еквівалентно 1645500,00 грн., які відповідач зобов'язався повернути до 15.08.2006 року. На підтвердження укладення договору позики відповідачем, 30.06.2006 року, власноруч написана розписка. В зазначений термін відповідач гроші не повернув, тобто не виконав взяті на себе зобов`язання щодо вчасного повернення коштів, а тому в зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, позивач просить стягнути суму основного боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, що становить 1694865,00 грн. (1645500,00 грн. + 49365,00 грн.).

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позов з викладених в ньому підстав та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що в матеріалах справи наявні докази того, що відповідач брав кошти у позивача, а наявність між сторонами правовідносин позики позивачем не доведено. При цьому також вказав на те, що відповідачем отримані у позивача кошти не у позику, а за виконання робіт, більш того, частина коштів була повернута позивачу, від так підстави для стягнення з відповідача коштів відсутні.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які підтвердили одержання відповідачем у позику грошових коштів від позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем протягом 2005 та 2006 років укладались договори позики, на підтвердження укладення яких відповідачем власноруч писались розписки. 30.06.2006 року між позивачем та відповідачем також було укладено договір позики, відповідно до якого позивач позичив відповідачу 325825,00 доларів США, що еквівалентно 1645500,00 грн., які відповідач зобов'язувався повернути до 15.08.2006 року. На підтвердження укладення зазначеного договору позики відповідачем, 30.06.2006 року, власноруч була написана розписка.

Відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо вчасного повернення позивачу одержаних від нього, згідно договору позики, грошових коштів.

Насамперед, слід зазначити, що відповідачем, під час розгляду справи, не надано суду жодних доказів на підтвердження принаймні часткового повернення боргу, а також доказів на підтвердження виконання будь-яких робіт для позивача за певну грошову винагороду, а тому у суду відсутні підстави брати до уваги твердження відповідача про часткове повернення боргу та одержання решти коштів в якості винагороди за виконані роботи.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стаття 1049 ЦК України визначає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Разом з цим, необхідно зазначити, що у відповідності до ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Більш того, ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За таких підстав, коли встановлено, що відповідач не виконав, а від так і прострочив виконання перед позивачем грошового зобов'язання, при цьому, закон не звільняє його від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, і, більш того, встановлює обов'язок останнього сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення суми боргу та 3% річних є законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Отже, з наданих позивачем та перевірених судом розрахунків, вбачається, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 1645500,00 грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 49365,00 грн., а всього 1694865,00 грн.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки суд задовольняє позов, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1700,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 30,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1730,00 грн. у відшкодування понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат. Натомість, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., оскільки наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 355 /а.с. 140/ не містить відмітки банку про проведення платежу, тобто позивачем не надано суду, у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України, належних документальних доказів на підтвердження понесення ним цих витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615, 625, 1046 - 1050 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 /ІНФОРМАЦІЯ_1, відоме місце проживання:АДРЕСА_1, інші відомості відсутні/ на користь ОСОБА_1 /відоме місце проживання: АДРЕСА_2/ 1694865 (один мільйон шістсот дев`яносто чотири тисячі вісімсот шістдесят п`ять) гривень 00 копійок заборгованості та 1730 (одну тисячу сімсот тридцять) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат, а всього стягнути 1696595 (один мільйон шістост дев`яносто шість тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                                                           М.І. ОНІЩУК