Справа № 2-352/11

              Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27.04.2011 р.                                                                                                     м. Запоріжжя

      Комунарський районний суд м. Запорожжя у складі:

      головуючого судді                                                                             Холод Р.С.

      при секретарі                                                                                      Родніковій Ю.О.

      за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТПБ Банк», третя особа: Національний Банк України про визнання кредитного договору удаваним правочином та стягнення надлишково сплаченої суми грошових коштів , -   

  В С Т А Н О В И В:

          Позивач звернувся  в  суд  з   позовом   про   стягнення   коштів, посилаючись на те,  що 06.02.2006 р. між АКБ «Райффайзенбанк України»(правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», а згодом в зв’язку зі зміною назви ПАТ «ОТП Банк») та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір в сумі 32 000,00 дол. США на  строк до 06.02.2011 р. зі сплатою 11 % річних. Повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.  Умови кредитного договору відповідач не виконує, станом на 11.11.2009 р. має заборгованість 94 258,27 грн., а саме: сума основного боргу –10 133,06 дол. США (в гривневому еквіваленті 80 963,15 грн.), проценти за користування кредитними коштами за період з 06.07.2009р. по 10.11.2009р. –395,51 дол. США (3160,12 грн.), пеня –10 135,00 грн.

Згодом позивач надав до суду заяву про зменшення позовних вимог у зв’язку з погашенням відповідачем суми основного боргу та процентів за користування кредитом, просив суд стягнути з відповідача лише пеню за прострочення виконання зобов’язань за період з 06.08.2009р. по 27.12.2009р. у розмірі 20 408,60 грн. (еквівалент 2 563,83 дол. США) та судові витрати.

В  судовому засіданні представник    позивача    позов    підтримав,   просив   стягнути з відповідача пеню в зазначеному розмірі  та сплачені судові витрати, в задоволенні зустрічного позову відмовити через необґрунтованість.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до суду подав зустрічний позов про визнання кредитного договору удаваним правочином та стягнення надлишково сплаченої суми грошових коштів, посилаючись на те, що в дійсності 06.02.2006р. між КАБ «Райффайзенбанк Україна»в особі ТОВ НВП «Прокуб»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір не в доларах США, а в гривнях. Кредит надавався для придбання автомобілю, тобто для здійснення правочину з резидентом України. Банк не мав права надавати ОСОБА_4 –резиденту України кредит в іноземній валюті для використання її для розрахунків між резидентами України без індивідуальної ліцензії НБУ. Кредитний договір є удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме –надання ОСОБА_4 кредиту в національній валюті.  Просить суд вважати договір таким, що укладений в національній валюті в сумі 161 600,00 грн., стягнути з ПАТ «ОТП Банк»надлишково отримані від нього грошові кошти за кредитним договором в сумі 54 333,68 грн. та судові витрати.

В судове засідання ОСОБА_4 не з’явився, свої інтереси в суді довірив представляти ОСОБА_2

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав зустрічний позов. Також пояснив, що ОСОБА_4 в повному обсязі сплачений кредит та відсотки. Пеня, яка нараховувалась за прострочення виконання зобов’язань виникла під час тяжких сімейних обставин, пов’язаних з хворобою сина, який є інвалідом з дитинства, а тому вважає, що є підстави для зменшення розміру пені до 1 грн.

Вивчивши  матеріали  справи,  вислухавши  пояснення  представників сторін, суд  вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

           Відповідно до  ч.1 ст. 11  ЦПК України  суд  розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних  чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть  участь у справі.    

Згідно ст. 60 ЦПК України  кожна сторона  зобов’язана довести  ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються  сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.    

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.      

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.      

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.      

            Судом встановлено, що 06.02.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна»(правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», а згодом у зв’язку зі зміною назви ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №CL-200/973/2006 в сумі 32 000,00 дол. США на строк до 06.02.2011 р. під 11% на рік. Відповідно до умов договору позичальник зобов’язаний повертати частини кредиту щомісячними платежами у розмірі та строки, визначені у графіку платежів. Відповідно до п.1.5.1.1 кредитного договору нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти оплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту та в строк передбачений в графіку платежів.  Згідно п.4.1.1 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов’язань за цим договором, позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання, за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

          Відповідно до  вимог  ст.ст. 526,  527 ЦК України  зобов'язання  має  виконуватися  належним чином відповідно до умов договору.

          У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов’язання за договором належним чином не виконав.

          У зв’язку з порушенням умов кредитного договору заборгованість відповідача станом на 11.11.2009р. за кредитним договором становила в гривневому еквіваленті 94 258,27 грн., а саме: сума основного боргу –10 133,06 дол. США (в гривневому еквіваленті 80 963,15 грн.), проценти за користування кредитними коштами за період з 06.07.2009р. по 10.11.2009р. –395,51 дол. США (3160,12 грн.), пеня –10 135,00 грн.

В процесі розгляду справи ОСОБА_4 було в повному обсязі сплачено суму основного боргу та процентів, в зв’язку з чим позивачем було зменшено розмір позовних вимог та залишена вимога щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання за період з 06.08.2009р. по 27.12.2009р. в сумі 2 563,83 дол. США (в гривневому еквіваленті –20 408, 60 грн.) та судових витрат.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню з таких підстав.      

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути  зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності  інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 2 ст. 22 ЦК України відносить до збитків втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушення права (реальні збитки) та доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте, в судовому засіданні не надано доказів на підтвердження того, що в результаті невиконання зобов’язання відповідачем позивачу заподіяні будь-які збитки, розмір яких дорівнював би сумі нарахованої позивачем пені, або перевищував би вказану суму.         

Таким чином, з огляду на викладене, слід зазначити, що суд, за наслідками повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, дотримуючись при цьому принципів розумності та справедливості, з врахуванням матеріального стану відповідача, наявності на його утриманні дитини –інваліда з дитинства вважає, що суму нарахованої пені за прострочення повернення кредиту та за прострочення сплати процентів відповідно до кредитного договору від 06 лютого 2006 року можливо зменшити до 5 000 грн.  

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотками позивач не підтримує у зв’язку з задоволенням їх відповідачем після пред’явлення позову, судові витрати підлягають стягненню з відповідача з урахуванням їх часткового задоволення. Таким чином, з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк»підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1 004,69 грн. (891,23 грн.- судовий збір, 113,46 грн. - витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи).

          Щодо вимог ОСОБА_4 за зустрічним позовом, суд приходить до наступного.

Статтею 192 ч.2 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.   

Разом з тим за ст.533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно –правовим актом. Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території  України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року  передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідач має банківську ліцензію №191 від 02.03.1998 року, видану НБУ на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п.5-11 частини другої ст.47 України «Про банки і банківську діяльність».

Як вбачається з письмового дозволу № 191-1 від 02.03.1998 року та додатку до нього відповідач вправі, в тому числі, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.   

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Щодо вимог надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.   

Виходячи з наведеного укладання кредитного договору та його виконання  в іноземній валюті за кредитним договором  не суперечить чинному законодавству.

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України –гривні не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.     

Згідно ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Відповідно до п. 25 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.     

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на настання інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, що передбачені правочином.   

Позивачем заявлено позов про визнання кредитного договору №СL-200/973/2006 від 06.02.2006р. удаваним  правочином та, як наслідок,  визнання вищезазначеного договору укладеним в національній валюті, однак ст.235 ЦК України передбачає, як наслідок, удаваності правочину, виключно застосування до відносин сторін норм, що регулюють той правочин, який сторони мали на увазі.   

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини  можуть бути односторонніми або багатосторонніми (договори).(ч.1 ст.203 ЦК України.)   

В свою чергу, зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. (ст.628 ЦК України.)   

За оспорюваним договором одна сторона –банк передала, інша –прийняла в борг кошти, на умовах, викладених в договорі, тобто сторонами вчинено дію, що призводить до виникнення взаємних прав та обов’язків, що є неможливим за удаваним правочином.

Таким чином  суд зауважує, що в обґрунтування позовних вимог стороною позивача суду не представлено, а судом не здобуто доказу, тієї обставини, що укладанням кредитного договору №СL-200/973/2006 від 06.02.2006р., сторони приховували  укладання іншого виду договору.

             На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 192, 203, 235, 526, 527, 533, 549, 551, 628, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про Національний банк України», Законом України  «Про банки і банківську діяльність»,  Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і контролю», ст.ст.10, 11, 60, 88, 89, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України,  суд , -     

В И Р І Ш И  В:

Позов  Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, п/р 29093002900200 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 21685166) суму пені за кредитним договором №СL-200/973/2006 від 06.02.2006р. у розмірі 5 000 (п’ять тисяч) грн. 00 коп.,  витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 46 коп. та  витрати з оплати судового збору в розмірі 891 (вісімсот дев’яносто одна) грн. 23 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 –відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя  протягом десяти днів з дня його проголошення.  

Суддя:                                                                                                    Р.С. Холод