Справа № 0216/ 2-а-2145/11  р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

01 серпня 2011 року                                                                     смт Муровані Курилівці          

          Суддя Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області Тучинська Н.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного Фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок недоплаченої  щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

встановила:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"   позивач є дитиною війни. Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В даний час така допомога позивачу виплачується у неповному обсязі.

Вважаючи, що бездіяльністю управління Пенсійного Фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області порушуються конституційні права на одержання підвищення пенсії як особі, що має статус дитини війни, ОСОБА_1 20 липня 2011 року з відповідним позовом звернувся до суду і просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення пенсії, як дитині війни; 2) зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити як дитині війни  щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 29 грудня 2010 року по день припинення права на таку допомогу, враховуючи зміну розміру пенсії.

Ухвалою від 20 липня 2011 року (а.с. 2) частину позовних вимог за період з 29 грудня 2010 року по 19 січня 2011 року включно залишено без розгляду. Провадження у справі відкрито з 20 січня 2011 року (а.с. 1).

Представник відповідача 28 липня 2011 року подала заперечення (а.с. 8). Зокрема, із тексту заперечень слідує, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» закріплено положення, згідно з яким кошти ПФУ не включаються до складу Державного бюджету України, а ч. 2 ст. 73 цього Закону заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом.

Розглянувши справу, приходжу до висновку, що  позовна вимога підлягає до задоволення з 20 січня 2011 року.

Відповідно до статті 1 Закону України № 2195- IV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" ОСОБА_1  є дитиною війни –особою, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років. Зазначена обставина підтверджується копією паспорту (а.с. 4).

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно.           

Відповідач таку допомогу позивачу з 29 грудня 2010 року і по сьогоднішній день виплачує в неповному розмірі - 49 гривень 80 копійок.  Таке стверджується довідкою УПФУ № 2246/02-2-19 від 27.04.2011 року (а.с. 5).

У 2011 році стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  жодним Законом України не була змінена чи скасована, а тому є діючою.

Щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що використовується для визначення розміру підвищення до пенсії дитині війни, виходжу з наступного:

  У ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визначено, що законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України; державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності із ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальна пенсія –це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом, причому виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається мінімальний розмір пенсії за віком (ч. 2 ст. 5 цього Закону).  Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум у відповідності до п. 5-3 ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу України визначається виключно Законом України про Державний бюджет. У відповідності із зазначеними нормами саме Законами України про  державний  бюджет  на відповідні роки визначено прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є  людина,  її  права  і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,  а їх утвердження і забезпечення  є  головним  обов'язком держави  (ст. 3),  права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21),  Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, звуження  їх змісту і обсягу при  прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається (ст.  22). Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. (ст. 46)

Таким чином, утверджуючи і забезпечуючи  права  і  свободи  громадян, держава  окремими  законами  України  встановила  певні  соціальні пільги,  компенсації і гарантії,  що є  складовою  конституційного права  на соціальний захист,  а тому відповідно   до    ч.   2    ст. 6,    ч.  2  ст. 1 9,  ч.  1  ст.  68  Конституції  України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади,  місцевого самоврядування, їх  посадовими  особами. 

Статтею 64 Конституції України встановлено, що  Конституційні права та свободи   не   можуть   бути   обмежені,   крім   випадків,  передбачених  Конституцією України, та зазначено вичерпний перелік таких випадків, а саме: в умовах воєнного або надзвичайного стану  можуть встановлюватися  окремі обмеження прав і  свобод людини із зазначенням строку дії цих  обмежень, та  визначено  ряд  прав  і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Крім того, на підставі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційним Судом України розглянуто справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України (справа про збалансованість бюджету) та ухвалено рішення № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. Розглядаючи справу, Конституційний Суд України визначає Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні   умови   для   реалізації  законів   України,   інших   нормативно-правових   актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 положення «Про Пенсійний  Фонд України»також встановлено, що  у  своїй  діяльності  він керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.  Відповідно  до  ч.  1  ст.  1  цього  Положення,   Пенсійний   фонд   України  здійснює  свої   повноваження безпосередньо та через утворені в  установленому  порядку  головні управління  Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях,  містах Києві,  Севастополі,  та  управління  Пенсійного фонду  України  в районах, містах і районах у містах.

Отже, оскільки держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу як дитині війни 30% доплати до пенсії  та поклала виконання цього  обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний  Фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, приходжу до висновку, що відповідач не виконав своїх повноважень без поважних причин, а тому в цій частині дії (бездіяльність) відповідача є протиправними.

На підставі викладеного, прийшла до висновку, що при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2011 році відповідач має  керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і  підвищення до пенсії   позивачу  як дитині війни  повинно бути у розмірі, не меншому, ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та може бути обмежено лише за наявності підстав, встановлених статтею 64 Конституції України.

Позивачу як дитині війни статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено довічну щомісячну надбавку до пенсії, яка в силу ст. 22 Конституції України не може бути обмежена чи скасована інакше, як в момент припинення права на таку допомогу.

Вважаю,  що порушене право позивача слід захистити таким чином, щоб запобігти виникненню умов, які становлять таке порушення та не допустити подальшого існування таких умов. Тобто, слід зобов’язати відповідача нараховувати та щомісячно виплачувати передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії  за віком, починаючи з 20 січня 2011 року по день припинення права на таку допомогу.

Відповідно до положень статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету. При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 сплатив 3 гривні 40 копійок судового збору (державного мита) (а.с. 6).

На підставі п. 1 ч. 1 та абзацу 2 ч. 1 ст. 256 КАС України вважаю за необхідне допустити рішення до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 64, ч. 2 ст. 19, ст. 152 Конституції України,  ст.ст. 1, 3,  6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ч. 1 ст. 2, ст.ст. 9, 10, 11, 99, 100, 159, 161, 162, 163, 183-2, ч. 2 ст. 186, ст.  254, п. 1 ч. 1 та абзацу 2 ч. 1 ст. 256  КАС  України,

п о с т а н о в и л а:

Визнати протиправними дії  управління Пенсійного Фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області щодо відмови в перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 як дитині війни.

Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області  нарахувати та щомісячно виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (с. Лучинчик) як дитині війни  щомісячну державну соціальну грошову допомогу, передбачену статтею 6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30% мінімальної   пенсії за віком, передбаченої ч. 1 ст. 28  Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням уже виплачених сум з 20 січня 2011 року по день припинення права на таку допомогу. Постанову в цій частині  допустити до негайного виконання.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок   держави 3 гривні 40 копійок судового збору (державного мита).

Постанова може бути оскаржена сторонами протягом десяти днів з дня  отримання копії постанови до Вінницького апеляційного адміністративного суду через

Мурованокуриловецький районний суд. Копія апеляційної скарги  одночасно надсилається  особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання апеляційної скарги. У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення, якщо його   не   скасовано,  набирає  законної  сили  після  повернення апеляційної скарги,  відмови у відкритті апеляційного  провадження або  набрання  законної  сили  рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: ____________