ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2006 р. | № 2-1/3891-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кота О.В. - головуючого, Михайлюка М.В., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства “Торговий центр” ВАТ “Кримський содовий завод” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 червня 2006 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 березня 2006 року по справі № 2-1/3891-2006 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЮБС” (далі - Товариства) до дочірнього підприємства “Торговий центр” відкритого акціонерного товариства “Кримський содовий завод” (далі –“Підприємство”), за участю 3-ої особи: приватного підприємства “Діоніс” (далі –ПП “Діоніс”) про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача – Біди В.А.;
відповідачів –Пономарев С.А.;
3-ої особи - Танасогло Д.Н.;
встановив:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 березня 2006 року (суддя Ковтун Л.О.) позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір уступки вимог від 13 грудня 2002 року, укладений між Підприємством та ПП “Діоніс”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 червня 2006 року (судді Латинін О.А., Антонова І.В., Котлярова О.Л.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 березня 2006 року залишено без змін.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення, яким Товариству відмовити у позові.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 13 грудня 2002 року між Підприємством та ПП “Діоніс” укладено договір уступки вимоги, відповідно до умов якого, відповідач передав, а ПП “Діоніс” прийняло право уступки вимоги суми у розмірі 461544,20 грн. за договором № 96 від 13 лютого 2001 року між кредитором та боржником –“ЮБС”.
26 грудня 2002 року між Підприємством та ТОВ “ЮБС” був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким заборгованість ТОВ “ЮБС” перед Підприємством складала 461544,40 грн.
Враховуючи пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, господарські суди підставно прийшли до висновку про застосування до спірних правовідносин норм Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Задовольняючи позив, господарські суди виходили з наступного:
- відповідно до статті 198 ЦК УРСР, кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником;
- пунктом 6 договору про уступку вимоги передбачено обов`язок Підприємства передати новому кредитору - ПП “Діоніс” всю інформацію, з якої витікає право вимоги, є предметом договору;
Оскільки Підприємством вимоги ст. 198 ЦК УРСР та п. 6 Договору не були виконані, суди помилково прийшли до висновку про визнання його недійсним.
Так, факт непередачі документів, що підтверджують право вимоги, не може вважатися правовою підставою для визнання договору уступки вимоги недійсним. У разі, якщо старий кредитор не передав новому кредиторові зазначені документи, новий кредитор вправі вимагати на свій розсуд примусової передачі йому цих документів, відшкодування пов‘язаних з цим збитків, а також розірвання договору (в залежності від умов договору уступки вимоги). Разом з тим, невиконання однією з сторін договору своїх обов‘язків, що випливають з цього договору ні за яких обставин не може розглядатися як підстава для визнання такого договору недійсним.
Крім того, суд першої інстанції під час розгляду справи дійшов помилкового висновку про те, що відсутність в договорі уступки вимоги умови про його відплатність є підставою для визнання цього договору недійсним. ЦК УРСР, який діяв на момент укладення спірного договору не містив правових приписів щодо недійсності безоплатного договору уступки вимоги. Цей необґрунтований висновок не був скоригований судом апеляційної інстанції.
Господарські суди, застосовуючи ст. 49 ЦК УРСР, в порушення ст. 43 ГПК України не досліджували питання, в чому саме полягає суперечність оспорюваного договору інтересам держави та суспільства, а також в яких діях відповідача вбачається намір укласти договір саме із зазначеною метою.
Розглядаючи справу, суди не дослідили питання про те, яким чином спірний договір порушує права або охоронювані інтереси позивача у розумінні змісту статті 1 ГПК України. Посилання суду апеляційної інстанції на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України 01.12.2004 року № 18-рп/2004 само по собі не є обґрунтуванням факту порушення права позивача у зв‘язку з укладенням спірного договору, а відтак не є доказом наявності у позивача права на звернення до суду із відповідним позовом.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.
Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Крім того, господарському суду необхідно правильно визначити процесуальний статус ПП “Діоніс”, так само як і Підприємства, як сторони спірного договору і доцільність залучення його відповідачем по справі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства “Торговий центр” ВАТ “Кримський содовий завод” задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 березня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 червня 2006 року у справі № 2-1/3891-2006 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.
Головуючий суддя О.Кот
судді М.Михайлюк
С.Самусенко