СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
10 жовтня 2006 року | Справа № 20-3/196 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Горошко Н.П.,
Прокопанич Г.К.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: Тарасова Т.О., дов № 21 від 10.04.2006.
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Олімп-плюс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Гоголь Ю.М.) від 21.08.2006 у справі № 20-3/196
за позовом приватного підприємства "Олімп-плюс"
(вул. Кулакова, 86,Севастополь,99011)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа і Ко"
(вул. Кулакова, 86,Севастополь,99011) ( 99814,м. Севастополь, с. Орлівка, вул. Качінське шосе,5 кв.35)
про тлумачення умов договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Севастополя у справі № 20-3/196 від 21.08.2006 приватному підприємству "Олімп - плюс" відмовлено в задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа і Ко" про тлумачення договору оренди нерухомого майна, укладеного між сторонами 01.01.2003.
Позивачем на зазначене рішення суду подана апеляційна скарга, в якій сторона просить скасувати рішення суду від 21.08.2006 і постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Заявник апеляційної скарги вважає, що судове рішення підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Довід про те, які норми процесуального права порушені судом при прийнятті рішення, апеляційна скарга не містить.
Сторона вважає, що висновок господарського суду про відсутність різного уявлення щодо своєчасного волевиявлення або волевиявлення іншої сторони суперечить фактичним обставинам справи. А твердження суду першої інстанції про те, що одностороннє скорочення строку оренди передбачене пунктами 2,3 статті 6 та статтею 627 Цивільного кодексу України ґрунтується на невірному тлумаченні цих норм матеріального права.
Також заявник апеляційної скарги вважає, що оскільки договір оренди укладався в період дії Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), відповідно до статті 162 цього кодексу одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків , передбачених законом, тому волевиявлення сторін не могло бути направлено на односторонню зміну істотних умов договору.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції –без змін.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання сторона була повідомлена належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв. Оскільки явка сторін не визнавалась обов’язковою , судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представника приватного підприємства "Олімп-плюс" на підставі наявних матеріалів справи і апеляційної скарги, які судова колегія визнала достатніми для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
01 січня 2003 між ТОВ “Альфа і Ко” (орендодавець) і ПП “Олімп-плюс” (орендар) укладено договір оренди № 2 нерухомого майна, предметом якого є будівля готелю, яка розташована по вул. Кулакова, 86 в місті Севастополі.
Пунктом 4.3. даного договору передбачено, що термін оренди може бути скорочений по письмовому повідомленню.
08.02.06 товариством з обмеженою відповідальністю „Альфа і Ко” на адресу приватного підприємства „Олімп-плюс” був надісланий лист № 8, в якому повідомлялося про скорочення строку договору оренди на підставі пункту 4.3 договору до 12.02.2006.
Листом № 2 від 10.02.06 приватне підприємство „Олімп-плюс” повідомило ТОВ „Альфа і Ко” про відмову повернути орендоване майно, посилаючись на те, що підстави, які надають право орендодавцю вимагати розірвання договору, перелічені у статті 782 Цивільного кодексу України.
Листом № 16 від 15.05.06 позивач направив на адресу відповідача пропозиції щодо тлумачення пункту 4.3 договору, який він вважав спірним.
ТОВ „Альфа і Ко” листом б/н від 05.06.06 відхилило цю пропозицію, мотивуючи свої заперечення тим, що зміст спірного пункту договору оренди цілком зрозумілий.
Дані обставини є підставою для звернення приватного підприємства „Олімп-плюс” в порядку статті 213 Цивільного кодексу України з позовом до господарського суду міста Севастополя про тлумачення умов договору.
Рішенням суду від 21.08.2006 в позові відмовлено. Суд в рішенні вказав , що укладаючи спірний договір оренди сторони домовились щодо всіх його істотних умов, у тому числі відносно умови можливості скорочення строку оренди по договору за письмовим повідомленням. Заявляючи в судовому порядку вимоги про тлумачення пункту 4.3 договору оренди, ПП „Олімп-плюс” фактично просить в судовому порядку внести зміни у діючий договір, що можливо лише за згодою сторін, за винятком випадків, передбачених статтями 651,652 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія вважає, що підстави для скасування рішення суду відсутні, виходячи з наступного.
Як вбачається із заявленого позову, вимоги приватного підприємства „Олімп-плюс” засновані на положенні статті 213 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст угоди може бути витлумачений сторонами угоди або судом.
Зміст угоди –це сукупність умов, що містяться в ній, стосовно характеру відносин, які виникають із угоди, предмету угоди, співвідношення і розподілу між сторонами прав і обов’язків, порядку, місця і строків виконання угоди, та інших.
Оскільки угода це юридична дія, яка характеризує волевиявлення особи, тобто, є зовнішнім відображенням волі учасника угоди, у конкретних випадках виникає необхідність встановлення фактичних (дійсних) намірів сторін, а саме, відповідності волі та волевиявлення.
Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/344 від 11.04.2005 ).
Із абзацу 1 частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України вбачається, що, законодавець не дозволяє при тлумаченні договору здійснення пошуку змісту волевиявлення учасників угоди, яке на знайшло свого відображення в тексті договору. Тобто, якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. У такому разі закон встановлює можливість вираховування також намірів сторін, хоча вони і не були включені учасниками угоди до змісту договору, тобто, зараховується фактор, що виходить за межі волевиявлення сторін при укладенні договору.
Приймаючи до уваги вищезазначені приписи закону, довід позивача про те, що зміст пункту 4.3 договору оренди не дозволяє однозначно встановити наміри сторін, судова колегія вважає неспроможним, так як даний пункт договору недвозначно надає права обом сторонам договору скоротити строк дії договору шляхом письмового повідомлення, надісланого контрагенту за договором.
Укладаючи договір оренди від 01.01.2003, сторони домовились і надали один одному право на зміну такої умови договору –як строк його дії. При цьому, сторони обумовили і порядок, згідно з яким такі зміни повинні відбуватися, а саме, направлення повідомлення однією стороною, яка прийняла рішення скоротити строк дії договору, іншій стороні угоди.
У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України, сторони не зобов’язані вказувати підстави, існування яких необхідне для зміни умов договору.
Посилання заявника апеляційної скарги на статтю 161 Цивільного кодексу Української РСР і статтю 291 Господарського кодексу України судова колегія оцінює критично, оскільки ці норми містять заборону відмови від договору,( зокрема, договору оренди) в односторонньому порядку, що у даному випадку не має місце бути, оскільки скорочення строку дії договору не є відмовою від договору. Вказані юридичні дії різні за своїм смислом, змістом, способом, порядком здійснення та правовими наслідками.
Апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, про те, що заявляючи у судовому порядку вимоги про тлумачення пункту 4.3 договору оренди, позивач фактично просить в судовому порядку внести зміни у діючий договір, що можливо лише за згодою сторін, за винятком випадків, передбачених статтями 651,652 Цивільного кодексу України.
Виходячи із викладеного, судом правомірно відмовлено в задоволенні заявлених вимог, тому підстави для скасування оскарженого рішення і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Севастополя від 21.08.2006 у справі № 20-3/196 залишити без змін.
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Олімп-плюс" залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді Н.П. Горошко
Г.К. Прокопанич