ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" липня 2011 р. Справа № 5016/814/2011/4517/2011(8/50)
за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1,
зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;
мешкає за адресою: АДРЕСА_2,
до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2,
АДРЕСА_1;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Веселинівське комунальне підприємство “Новий ринок”, АДРЕСА_3
про зобов’язання вчинити певні дії,
Суддя Гриньова –Новицька Т.В.
Представники:
Від позивача: не з’явився.
Від відповідача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 15.10.1996р.
ОСОБА_3, дов. №1-519 від 06.06.2011р.
Від третьої особи: не з’явився.
Суть спору: Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі –позивач) звернулася з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі –відповідач) про зобов’язання вчинити певні дії, а саме: повернути позивачу торгівельне місце за адресою: АДРЕСА_3 площею 10 кв.м.; зобов’язати відповідача не чинити перешкоди при здійсненні права користування торгівельним місцем; зобов’язати відповідача усунути перешкоди, що створені ним позивачу в користуванні торгівельними місцями № 2, шляхом його звільнення від майна, що належить відповідачу.
Заявою від 08.06.2011р. позивач уточнив позовні вимоги, виклавши їх таким чином:
1. Зобов’язати фізичну особу –підприємця ОСОБА_2 припинити використання торгівельного місця №2, яке розташоване на території торгівельної зони за адресою: АДРЕСА_3 площею 10 кв.м.
2. Зобов’язати фізичну особу –підприємця ОСОБА_2 звільнити торгівельне місце №2, яке розташоване на території торгівельної зони за адресою: АДРЕСА_3 площею 10 кв.м., від товарів та торгівельного обладнання.
3. Зобов’язати фізичну особу –підприємця ОСОБА_2 не чинити перешкоди фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1, при здійсненні права користування торгівельного місця за адресою: АДРЕСА_3 площею 10 кв.м.
Третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача є Веселинівське комунальне підприємство “Новий ринок” (далі –третя особа).
Позивач неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи; останнє клопотання від 05.07.2011р. суд відхилив, оскільки належними доказами воно підтверджено не було.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що торгівельним місцем № 2 користується правомірно, на підставі договору.
Пояснення третьої особи суд не може брати до уваги, оскільки їх підписано неповноважною особою.
Вивчивши матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Встановив:
01.01.2009р. між позивачем та третьою особою був укладений договір про надання торгового місця та послуг на ринку, за умовами якого позивач отримав від третьої особи у користування торгове місце площею 10 кв.м. під контейнером №2 та зобов’язався щодня, до початку роботи, сплачувати третій особі плату за послуги в готівковій формі через касовий апарат.
В подальшому, 31.01.2011р., договір було переукладено на тих самих умовах, строком на 10 років, а додатковою угодою від 01.02.2011р. до договору був змінений порядок оплати –у безготівковому порядку в термін з 01 по 20 число кожного місяця.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Згідно з наведеною нормою закону згаданий договір (правочин) є чинним, за цим правочином позивач набув певних прав та обов’язків, зокрема право на користування торговим місцем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач –колишній чоловік, чинить їй перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності шляхом використання торгового місця №2 площею 10 кв.м. на “Новому ринку” у смт. Веселинове. В якості доказів надає суду письмове звернення від 12.08.2010р. до Веселинівського РВ УМВС України в Миколаївській області та постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 20.08.2010р. № 42/5751.
З відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів вбачається, що 15.07.2010р. та 10.01.2011р. між відповідачем та третьою особою також укладені договори про надання торгового місця та послуг на ринку, на підставі яких відповідач користується тим самим торговим місцем площею 10 кв.м. під контейнером №2. Останній договір (від 10.01.2011р.) укладений сторонами на 10 років.
З квитанції від 16.02.2011р., 17.03.2011р., 19.04.2011р. та 18.05.2011р. вбачається, що відповідач сплачує, а третя особа –приймає грошові кошти з оплати ринкових послуг. З наведеного вбачається, що договір від 10.01.2011р. між відповідачем і третьою особою визнається обома сторонами, відповідно до ст. 204 ЦК України є чинним і дійсним, оскільки доказів визнання його недійсним у судовому порядку сторони не надали.
Відтак, немає підстав вважати що відповідач неправомірно користується торговим місцем площею 10. кв.м. під контейнером №2 на “Новому ринку”.
Вважаючи своє право на користування торговим місцем площею 10 кв.м. під контейнером №2 на “Новому ринку” порушеним, позивач звернувся за його захистом до господарського суду.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 3 вказаної статті суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини 2-5 ст. 13 цього Кодексу.
Так частиною 2 ст. 13 ЦК України встановлено, що при при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
З огляду на вищенаведене, відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України, суд має відмовити позивачу у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 –85 ГПК України, господарський суд,-
Вирішив:
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено “12” липня 2011 року
Суддя Т.В.Гриньова-Новицька