ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2007 року травня місяця 14 дня                                           Колегія суддів судової палати у

цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді   Курської А.Г.,  суддів -   Горбань В.В.,

Шаповалової О. А.,  при секретарі -   Галіч Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Армянського міського суду АР Крим від 23.11.2006 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим,  Армянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим про зобов'язання призначення пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

23.05.2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим,  Армянського міського від­ділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим про зобов'язання призначити йому пенсію,  зазначивши,  що відповідно до внесених 04.07.2002 року змін до п. "б"  ст.  12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військо­вослужбовців,  осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" він має право на пенсію за вислугу років,  оскільки його загальний трудовий стаж складає 25 років,  з яких 19 років 3 місяця 25 днів - служба в органах внутрішніх справ. У задоволені його звернень про призначення вказаної пенсії відповідачі відмовля­ють. При цьому вони не приймають до уваги,  що право на пенсію виникає незалежно від підстави та часу звільнення та досягнення 45 - річного віку на день звільнення; основною умовою є наявність відповідного стажу роботи на день звернення за призначенням пенсії. На підставі викладеного позивач ОСОБА_1 просив суд прийняти рішення про зо­бов'язання відповідачів призначити йому пенсію за вислугу років.

Постановою Армянського міського суду АР Крим від 23.11.06 року адміністратив­ний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати та постановити

нову,  якою зобов'язати ГУ МВС України в АР Крим здійснити дії з призначення йому пе­нсії за вислугу років. Доводи апелянта зводяться до того,  що постанова суду винесена з

порушенням норм процесуального права,  висновки суду не відповідають обставинам

справи. Про порушення його права на пенсійне забезпечення він дізнався з відповіді органів внутрішніх справ у лютому 2006 року. Відповіді,  які він отримував з різних інстанції у

2003 -2004 p.p. та які були прийняті судом до уваги,  стосувалися питання поновлення на

службі,  а не призначення пенсії. Вказане свідчить про те,  що ним не було порушено строк

звернення до суду.

 Заслухавши доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, який підтримав апеля­цію, проаналізувавши доводи апеляційної скарги в межах ст. 195 КАС України, дослідив­ши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає за­доволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нової постанови з наступних під­став.

.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 набув право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Але при цьому суд визнав, що позивачем ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду, та дійшов висновку про відсут­ність поважних причин для поновлення строку.

Колегія суддів погоджується) з висновками суду першої інстанції щодо набуття ОСОБА_1 права на пенсію за вислугу років, оскільки вони відповідають обставинам справи і грунтуються на досліджених судом доказах. Проте з висновком суду щодо необ­хідності відмови у задоволенні позову через пропуск ОСОБА_1 без поважних при­чин строку для звернення до суду з питання про призначення пенсії за вислугу років пого­дитися не можна, оскільки такий висновок суперечить вимогам матеріального та процесу­ального закону.

Відповідно до п. „б" ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звіль­нених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції від 4 липня 2002 року, який був чинним на час звернення позивача за призначенням пенсії, право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського окладу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці над­строкової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудження за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчинення корупційного діяння, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців ста­новить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Із матеріалів справи убачаєтеся, що позивач відповідно до запису у трудовій книжці на підставі наказу № 159 л/с від 22.05.1981 р. з 22 травня 1981 р. проходив службу в орга­нах внутрішніх справ (а.с 51). Наказом № 301 л/с він з 30.06.1999 р. був звільнений з по­сади начальника відділення дільничних інспекторів міліції Армянського MB ГУ МВС України в АР Крим на підставі п. „ж" ст. 65 за власним бажанням (а.с. 51, 7). Загальний стаж служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на момент звільнення склав 19 ро­ків 03 місяця 25 днів (а.с. 13).

Загальний трудовий стаж ОСОБА_1, підтверджений записами у трудовій книжці, в тому числі, період виплати допомоги з безробіття з 13.11.1999 р. по 07.11.2000 р. (а.с. 52), який відповідно до п. а) ч. З сі. 56 Закону України „Про пенсійне забезпечення" зара­ховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, складає 26 років 2 місяця 6 днів (а.с. 50-52).

На момент звернення ОСОБА_1. в 2003 році за призначенням пенсії він досяг 45-річного віку.

За змістом ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з вій­ськової служби, та деяких інших осіб" в редакції від 4 липня 2002 року, який набув чинно­сті з 1 серпня 2002 року, правом на призначення пенсії за вислугу років незалежно від під­став та часу звільнення користувалися перелічені в цій статті особи, які на час звернення за призначенням пенсії досягли 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 кален­дарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить війсь­кова служба або служба в органах внутрішніх Справ.

Отже, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 на момент звернення за призна­ченням пенсії за вислугу років у $003 році та на момент його останнього звернення до

відповідача в 2006 році набув всіх трьох умов,  необхідних для призначення такої пенсії. такого ж самого висновку дійшов суд першої інстанції.

Разом з тим під час ухвалення постанови суд допустив порушення норм матеріаль­ного права та помилкове застосування норм процесуального законодавства.

Суд першої інстанції виходив з того,  що позивач дізнався про порушення свого пра­ва суб'єктом владних повноважень в кінці 2003 року,  отримавши 18.10.2003 року відпові­дного листа від ГУ МВС України в АР Крим,  і саме з цього дня необхідно обчистпоняттт строк позовної давності. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову,  суд ви­ходив з того,  що частиною 2  ст.  99 КАС України встановлений річний строк для звернен­ня до суду за захистом прав,  свобод та інтересів особи. Оскільки позивачу стало відомо про порушення його права у жовтні 2003 року,  а звернувся він з позовом до суду у травні 2006 року,  на думку суду,  позивачем порушений встановлений законом строк для звер­нення до суду,  що згідно з ч. 1  ст.  100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак колегія суддів вважає,  що суд першої інстанції дав помилкове тлумачення за­значених процесуальних норм і не врахував норми матеріального права,  які підлягали за­стосуванню.

Так,  під час розгляду справи суд виходив з того,  що оскільки позивач дізнався про порушення свого права на пенсію в жовтні 2003 року,  він мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав у тому ж самому році і об'єктивних перешкод для його звер­нення в суд не було.

Такий висновок суду суперечить вимогам частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України,  відповідно до якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч. 2  ст.  17 Цивільного кодексу України у випадках,  встановлених Кон­ституцією України та законом,  особа має право звертатися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади,  органу влади Автономної Республіки Крим або ор­гану місцевого самоврядування.

Позивач в судових засіданнях суду першої і апеляційної інстанції пояснював,  що він неодноразово звертався з питання про призначення пенсії за вислугу років як до відпові­дача,  так і до інших посадових осіб органів державної влади. Цей довід позивача підтвер­джується копіями відповідей на звернення позивача,  що містяться у матеріалах справи: із Головного управління МВС України в АР Крим від 18.02.2003 р. (а.с.  13) та від 18.10.2003 р. (а.с.  8); із Міністерства внутрішніх справ України у відповідь на звернення народного депутата Євдокимова В.О. від 24.06.2004 р. (а.с.  9); із Армянського MB ГУ МВС України в АР Крим від 06.02.2006 р. (ах. 11); із управління роботи з персоналом Головного управ­ління МВС України в АР Крим від 11.04.2006 р. (а.с.  12).

Як свідчать матеріали справи,  остане звернення позивача щодо призначення пенсії за лінією МВС мало місце у 2006 році,  і на нього він отримав відповідь від 11.04.2006 р. (а.с.  12),  після чого практично у місячний строк звернувся за захистом свого права до суду.

Отже,  позивач в період з 2003 до квітня 2006 року,  звертаючись до посадових осіб органів державної влади,  використав своє право на досудове урегулювання спору.

Згідно з ч.3  ст.  17 ЦК України рішення,  прийняте органами державної влади щодо захисту цивільних прав та інтересів,  не є перешкодою для звернення за їх захистом до су­ду.   Саме це право використав позивач,  звернувшись до суду за призначенням пенсії.

За таких обставин висновок суду про пропуск позивачем строку для звернення до суду є помилковим,  а оскаржувана постанова суду - ухваленою з порушенням вимог мате­ріального і процесуального права,  у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 195,  198,  202,  205,  207,  212 Кодексу адміністративного судочинства України,  колегія суддів судової палати у цивільних спра­вах

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Армянського міського суду АР Крим від 23.11.2006 року скасувати.

Ухвалити нову постанову,  якою позов ОСОБА_1 до Голо­вного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим,  Армянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автоном­ній Республіці Крим про зобов'язання призначення пенсії - задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Рес­публіці Крим призначити Вороніну Володимиру Віталійовичу пенсію за вислугу років.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  од­нак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.