Справа № 2-324/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем     України

"07" червня 2011 р.   Дарницький  районний  суд м. Києва в складі головуючого

судді                                                                                        Ящук Т.І.

при секретарі                                                                          Жиленко Ю.Г.

за участю  :

представника позивачів   ОСОБА_1, ОСОБА_2      ОСОБА_3

позивача                                                                                   ОСОБА_4                

представника позивача ОСОБА_4                                    ОСОБА_5

відповідачки                                                                            ОСОБА_6

представника відповідачки    ОСОБА_6                             ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовами  -  ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи –ОСОБА_9,  Садове товариство «Тепломережі», Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна -  про визнання права власності на будинок    ;

- ОСОБА_9  до ОСОБА_6 , треті особи –ОСОБА_4 ,  Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна , Головне управління юстиції у м. Києві –про поділ спадкового майна ;

-  ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_9, –про стягнення боргу за договором позики за рахунок спадкового майна,

- ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, -

встановив:

          24.09.2004 року Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_6  про визнання права власності на будинок, посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_6 є матір’ю позивачок.  В 1994 році вона отримала від  їх батька ОСОБА_11 30000 доларів США для будівництва будинку АДРЕСА_1 в  садовому товаристві «Тепломережі»  для позивачок. В подальшому ця угода була оформлена письмово в присутності чоловіка матері –ОСОБА_12 який не заперечував проти будівництва будинку для позивачок  за кошти їхнього батька з наступним оформленням права власності на цей будинок  на їх ім’я в рівних долях.

          Основне будівництво будинку велось в 1994 –1995 роках, а його оздоблення та благоустрій через брак коштів ведеться зусиллями позивачок і дотепер. При цьому  їх батько брав безпосередню участь у  побудові будинку до самої смерті ( помер в 1998 році). Питання реєстрації будинку на ім’я позивачок не виникало у зв’язку з продовженням будівельних робіт.

          В 2003 році помер чоловік матері –ОСОБА_12, а в 2004 році вони дізнались, що його мати ОСОБА_13 заявила в суді позов про поділ спадщини, до якого безпідставно включила і спірний будинок. Покійний ОСОБА_12 не мав ніякого відношення до будинку, оскільки на сусідній ділянці вони з  відповідачкою мали власний будинок. Тоді ж позивачки дізнались, що ОСОБА_6 зареєструвала спірний будинок в Київському міському БТІ на своє ім’я.

          Оскільки ОСОБА_6 не виконала угоди, укладеної між нею та  покійним батьком позивачок, не зареєструвала будинок на їх ім’я , чим порушила їх право власності на вказане майно, позивачки змушені були звернутися з цим позовом до суду .

          Тому позивачки просили визнати за ними  в рівних долях право власності на будинок АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Тепломережі»Дарницького району м. Києва. Зобов’язати Київське міське БТІ зареєструвати за ними вказаний будинок.

          Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.05.2005 року  було скасоване рішення Дарницького районного суду м. Києва  по даній  справі від 23.12.2004 року, справа направлена на новий розгляд до того ж суду ( а.с. 166-176, т. 1).

          Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від  07.06.2007 року вказана справа була об’єднана в одне провадження зі справою за позовом  ОСОБА_13 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_4  про поділ спадкового майна, з витребуванням вказаної справи із Шевченківського районного суду м. Києва ( а.с. 25, т.2) .

          ОСОБА_13, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_14, звернулась до суду  06.05.2004 року  з позовом до ОСОБА_6  про поділ спадкового майна, посилаючись на наступні обставини.   ІНФОРМАЦІЯ_7 року помер ОСОБА_12, що був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2

          Спадкоємцями за законом на майно спадкодавця є його мати ОСОБА_13 та дружина ОСОБА_6 В інтересах ОСОБА_13  була подана заява про прийняття спадщини  і видачу свідоцтва про право на спадщина на 1/2 частину спадкового майна.

          Однак отримати свідоцтво про право на спадщину неможливо, оскільки відповідачка ОСОБА_6, хоч і подала заяву про прийняття спадщини, але жодних правовстановлюючих документів в нотаріальну контору не пред’явила. Без документів нотаріус не може видати свідоцтво  ні ОСОБА_13, ні відповідачці.

          Позивачці ОСОБА_13 було відомо про наявність   наступного майна :  квартири АДРЕСА_3 ; будинку в районі АДРЕСА_1 акції в ТОВ «Вікінги ЛДТ»; 4 автомобілі, зареєстровані в ДАІ м. Києва на ім’я ОСОБА_12 та 2 причепи.

          28.10.2005 року представник позивачки ОСОБА_13 уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідачки ОСОБА_6 в натурі 1/4 частину  з наступного  спадкового майна : - квартири АДРЕСА_3 ;

          - будинку за адресою СТ «Тепломережі» в АДРЕСА_1

          - будинку за адресою СТ «Тепломережі» в АДРЕСА_4

          -  автомобіля  Toyota Land Cruizer , 1990  року випуску, д.н. НОМЕР_1,

          - автомобіля          Audi 80, 1.6 D , 1987 року випуску, д.н. НОМЕР_2,

          - автомобіля  Citroen XM , 1991 року випуску, д.н. НОМЕР_3,

- автомобіля BMW 325, 1986 року випуску, д.н. НОМЕР_7

- 2 автомобільних причепів : зеленого кольору, 1973 року випуску, д.н. НОМЕР_4, та червоного кольору, 1980 року випуску, д.н. НОМЕР_5.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.11.2007 року , у зв’язку зі смертю ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 року,  за клопотанням  представника позивачки  ОСОБА_14  було проведено заміну позивачки на її правонаступника  –спадкоємця за заповітом, громадянина Ізраїлю  ОСОБА_9 ( а.с 88, т. 2).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07.08.2008 року  позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про поділ спадкового майна  було залишено без розгляду , однак ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.11.2009 року  вказана ухвала була скасована , а справа передана на новий розгляд до того ж суду.

          Ухвалою Апеляційного суду м. Києва  від 19.11.2009 року  було скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07.08.2008 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6  про визнання права власності на будинок , а справу передано на новий розгляд.

          При новому розгляді справи  представник позивача ОСОБА_9 –ОСОБА_16 13.10.2010 року подав до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивач ОСОБА_9 просив  визнати за ним право власності на 1/ 2 частину усього спадкового майна , що належало подружжю ОСОБА_12- ОСОБА_6, а саме :

          -  квартира АДРЕСА_2

          -  квартирі АДРЕСА_3

          -  будинок в районі АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок ;

          - будинок  в районі АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок ;

          -  автомобіль  Toyota Land Cruizer , 1990  року випуску, д.н. НОМЕР_1,

          - автомобіль          Audi 80, 1.6 D , 1987 року випуску, д.н. НОМЕР_2,

          - автомобіль  Citroen XM , 1991 року випуску, д.н. НОМЕР_3,

- автомобіль BMW 325, 1986 року випуску, д.н. НОМЕР_6,

- 2 автомобільні причепи : зеленого кольору, 1973 року випуску, д.н. НОМЕР_4, та червоного кольору, 1980 року випуску, д.н. НОМЕР_5 ( а.с. 226- 228,  том 4).

          Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26.02.2010 року  витребувано із Шевченківського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_9 про стягнення боргу за договором позики за рахунок спадкового майна для об’єднання та спільного розгляду , відповідно до ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2007 року  та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19.11.2009 року.

          Позивач ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського районного суду  м. Києва  29.12.2003 року з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_13  про стягнення боргу за договором позики із спадкового майна, посилаючись на наступні обставини. 30.06.2001 року ОСОБА_12 взяв  у ОСОБА_4 в борг 645 600 грн., що було еквівалентно 120 000 доларів США і зобов’язався повернути гроші до 25.07.2002 року. ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року, не повернувши вищевказаного боргу.

          До спадкового майна входить квартира АДРЕСА_3, зареєстрована на покійного ОСОБА_12, житловий будинок, який являє собою житловий комплекс із двох дачних ділянок, що зареєстрований на ім’я ОСОБА_6, та чотири транспортні засоби.

          Тому ОСОБА_4 просив стягнути з відповідачки ОСОБА_6 на його користь борг за договором позики від 30.06.2001 року в сумі 645600 грн.  та судові витрати по справі, оскільки відповідачка, переживши свого чоловіка, володіє вказаним майном, яке знаходиться в її розпорядженні ( а.с. 3-4, том 5) .

          Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.01.2007 року  було скасоване рішення  Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2005 року по даній справі , справу направлено на новий розгляд до того ж суду .

          22.05.2007 року  представник позивача ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог , якою позивач просив  стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_13  солідарно суму боргу в розмірі 645600 грн., суму індексу інфляції за весь час прострочення ( з серпня 2002 року по травень 2007 року) у розмірі 361 382 грн. 25 коп., три проценти річних у розмірі 93443 грн. 97 коп.

          Ухвалою Шевченківського  районного суду м. Києва від 21.12.2007 року  відповідачку ОСОБА_13 була замінено на її  спадкоємця за заповітом  –ОСОБА_9  (а.с. 38, том 6) .

          Після об’єднання вказаної справи в одне провадження із вищевказаними  справами  позивач ОСОБА_4 25.05.2011 року  через свого представника ОСОБА_5 подав заву  про збільшення позовних вимог  та просив стягнути  з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9  суму боргу за договором позики, укладеним із ОСОБА_12, в розмірі 645600 грн.,  інфляційне збільшення суми боргу  за період з 25.07.2002 року по 25.05.2011 року  в  розмірі 1149168 грн.,  а також три проценти річних –171 234 грн. 35 коп., а всього просив стягнути 1 966 002 грн. 35 коп.  ( а.с. 82-84 ,том 8).

          Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.08.2010 року для спільного розгляду із вищевказаними справами була також об’єднана справа за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_6 про стягнення боргу ( том 7).

          Позивач ОСОБА_17 звернувся із даним позовом до Шевченківського районного суду м. Києва  16.04.2004 року, при цьому посилався на наступні обставини.

          25.12.2001 року ОСОБА_17 на прохання відповідачки ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_18 позичив на добудову їхнього будинку еквівалент 10 000 доларів США, що на момент передачі грошей складало 52922 грн. Угода про позику та отримання ОСОБА_12 зазначеної суми підтверджується його розпискою від 25.12.2001 року.

          Після смерті ОСОБА_12, у травні 2003 року ОСОБА_17 звернувся до ОСОБА_6 з вимогою повернути борг. Відповідачка  борг визнала  та одразу передала позивачу 5330 грн., що дорівнювало 1000 доларів США, решту зобов’язалась повернути пізніше. В липні 2003 року вона повернула ще 100 доларів США.  Решту боргу відповідачка не повертає, мотивуючи тим, що в неї немає коштів.

          Тому позивач ОСОБА_17 просив стягнути з відповідачки ОСОБА_6 на його користь  борг у сумі 47170 грн.

          Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2008 року  вказану справу було передано для розгляду за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.

          Ухвалою  Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2010 року було скасоване рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05.11.2009 року , справа передана на  новий розгляд до того  ж суду в іншому складі ( а.с.  157 –158, том 7).

          Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 –ОСОБА_3  в судовому засіданні позовні вимоги  про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 у СТ «Тепломережі»Дарницького району м. Києва –підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити, посилаючись на те, що з самого початку будівництва вказаний будинок   призначався саме для них.  Будинок був побудований силами та за кошти їх  батька ОСОБА_11, а мати –ОСОБА_6 мала намір після прийняття будинку в експлуатацію   оформити право власності на дочок, а згодом і земельну ділянку переоформити на них, оскільки її цільовим призначенням є саме обслуговування вказаного будинку.

          На момент виділення земельної ділянки та початок будівництва, у ОСОБА_6 та ОСОБА_12 вже була аналогічна земельна ділянка, на якій було побудовано двоповерховий капітальний будинок, яким вони користувались і розпоряджались, і другий будинок не був їм потрібен.  05.07.1995 року ОСОБА_6 надала розписку про те, що вона взяла у свого колишнього чоловіка ОСОБА_11 на будівництво спірного будинку для їхніх дітей 30 000 доларів США та зобов’язується закріпити будинок і саму земельну ділянку за дочками в рівних долях.

          В задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_17 – представник ОСОБА_3 просила відмовити .

          Відповідачка ОСОБА_6  та її представник ОСОБА_7  позовні вимоги  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали у повному обсязі, підтвердили обставини, на які посилаються позивачі у своїй позовній заяві.

          Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_17  відповідачка ОСОБА_6 не визнала  та просила у задоволенні позовів відмовити у повному обсязі, оскільки пред’явлені ними розписки є безгрошовими, її покійний чоловік ОСОБА_12 не брав  коштів  у борг у вказаних осіб.  Їй достеменно відомо , що розписка на ім’я ОСОБА_4  була  написана як гарантія майбутньої оплати  високопосадовцям за допомогу в укладенні та виконанні міжнародної угоди щодо поставки за кордон товару , який виробляла фірма, належна покійному ОСОБА_12  Позивача  ОСОБА_4 ОСОБА_6 жодного разу в житті не бачила і взагалі , за весь  час розгляду справи в судах з 2004 року він жодного разу не з’являвся в судові засідання , що  свідчить  про його необізнаність у даних відносинах, а сам він є підставною особою, на яку  лише формально було оформлено розписку.

          Крім того, їй відомо, що 40000 доларів США на виконання даної розписки, покійний ОСОБА_12 передав зазначеному посадовцю, про що на оригіналі розписки була відмітка з підписом ОСОБА_12

          Також  ОСОБА_6 пояснила, що оскільки ОСОБА_12 був керівником ТОВ «Вікінгі ЛТД», і часто бував у відрядженнях, то залишав на фірмі чисті аркуші паперу зі своїм підписом і печаткою, щоб у разі необхідності  працівники могли оформити необхідні документи.  Саме тому після смерті чоловіка  з’явилось декілька розписок ОСОБА_12, яких він у дійсності не писав і грошей у борг не брав. До таких належить і розписка , що є в ОСОБА_17, адже розписка надрукована на комп’ютері,  і всупереч  змісту розписки на ній проставлена печатка ТОВ «Вікінгі ЛТД», яке жодного відношення до боргових відносин між фізичними особами не має.

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відповідачка ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 також просили відмовити, оскільки ОСОБА_6 достеменно знала характер  ОСОБА_13  і впевнена , що вона  не могла скласти заповіт на сторонню особу, тим більше, що на заповіті відсутній підпис ОСОБА_13  Про це свідчать як надані документи,  складені з порушенням вимог закону, так і та обставина, що представник  позивачки ОСОБА_13 –ОСОБА_14 півтора року після її смерті брав участь у судових засіданнях від її імені , заявляв  клопотання , навіть не знаючи , що вона померла.   ОСОБА_9 не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_12, тому в задоволенні позову ОСОБА_9  просили відмовити у повному обсязі.

          Представник позивача ОСОБА_9 –ОСОБА_16 , будучи присутнім в судових засіданнях  під час розгляду  даної справи, позовні вимоги ОСОБА_9 підтримав у повному обсязі та  зазначив, що просить визнати за позивачем право власності на 1/4 частину від майна, переліченого в уточненій позовній заяві в редакції від 13.10.2010 року.  При цьому вказав, що ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_13, отримав в Ізраїлі відповідне свідоцтво про право на спадщину та  продав успадковану ним квартиру. Вказані дії свідчать про прийняття ОСОБА_9 спадщини після ОСОБА_13

          Всі спадкові документи оформлені у відповідності до вимог ізраїльського законодавства, їх достовірність засвідчена апостилем, і вони є дійсними на території України і не потребують легалізації у відповідних органах України в силу Гаазької конвенції від 15.10.1961 року.

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представник ОСОБА_16 просив відмовити, оскільки вони безпідставні  та необґрунтовані. Позивачки таким чином намагаються вивести вказане майно із числа спадкового.

          Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_17  представник ОСОБА_9 визнав у повному обсязі та не заперечував, щоб за рахунок спадкового майна були задоволені вимоги кредиторів покійного ОСОБА_19

          В дане судове засідання 06.07.2010 року для виступу в судових дебатах представник ОСОБА_16 не з’явився, причин неявки не повідомив, будь-яких заяв від нього не надходило. Враховуючи  усі обставини справи, строки розгляду справи, а також те, що представник ОСОБА_16  брав участь в усіх судових засіданнях, надавав пояснення по суті пред’явленого ОСОБА_9 позову, висловив свою правову позицію, брав участь у дослідженні доказів та  виступав у доповненнях, суд визнав за можливе завершити розгляд справи в його відсутності.

          Позивач ОСОБА_4 та його представник  ОСОБА_5 підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі. ОСОБА_4 вказав на те, що він особисто позичив ОСОБА_12 гроші у сумі 120 000 доларів США,  позику передавав у американських доларах .  Наявність у нього  такої великої суми коштів позивач пояснив тим, що він є колекціонером, збирає живопис та ікони, тому для їх придбання  має  валюту готівкою.

          Представник ОСОБА_4 –ОСОБА_5 просила  позовні вимоги задовольнити, відповідно до  заяви про збільшення позовних вимог , та стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9 солідарно  суму боргу           з врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в загальному розмірі 1966002 грн. 35 коп.

          Позивач ОСОБА_17 в дане судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином,  надіслав телеграму, в якій просив розглянути справу в його відсутності.  Будучи присутнім в судовому засіданні  22.02.2011 року,  позивач ОСОБА_17 позовні вимоги підтримав у повному обсязі просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_6 як спадкоємиці ОСОБА_12, суму його боргу за договором позики у розмірі  47170 грн.

          Представники третіх осіб –Київського міського БТІ та Головного управління юстиції у м. Києві про час та місце розгляду справи  повідомлялись належним чином, надіслали  клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

          Представник третьої особи –Садового товариства «Тепломережі»  в судове засідання не з’явився,  про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, судом визнано за можливе розглянути справу в його відсутності.

          Вислухавши сторони, їх представників, свідків,  вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          З матеріалів спадкової справи № 695 , відкритої Першою Київською державною нотаріальною конторою 04.08.2003 року до майна померлого ОСОБА_12 (а.с. 121 –161 том 3 ;  а.с. 24- 66, том 4;  а.с.45-70, том 5 ) , вбачається наступне.

          ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року у віці 56 років, про що відділом реєстрації смерті у м. Києві зроблено актовий запис № 2533 та видано свідоцтво про смерть.

          Спадкоємцями майна померлого ОСОБА_12  є    ОСОБА_13 –мати покійного, громадянка Ізраїлю ,  та його дружина  ОСОБА_6 .

          Як вбачається з копії свідоцтва  , шлюб між ОСОБА_12 1946 р.н., та ОСОБА_6, 1949 р.н. був зареєстрований 22.07.1976 року у Стадницькій сільській раді Вінницького району ( а.с. 66, том. 5).

          ОСОБА_12 проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 1973 року по день смерті .

          26.07.2003 року представник ОСОБА_13 за довіреністю –ОСОБА_21 подала до Сьомої Київської державної нотаріальної контори заяву  ОСОБА_13, в якій  вона заявила про прийняття спадщини  після смерті свого сина –ОСОБА_12   Вказана заява була надіслана Сьомою Київською держнотконторою до Першої Київської держнотконтори  за належністю ( а.с. 61, 56, том 5)

          04.08.2003 року до Першої Київської державної нотаріальної контори звернувся  ОСОБА_4 із заявою  про те, що померлий ОСОБА_12  повинен був повернути йому борг за договором позики від 30.06.2001 року  в сумі 645600 грн., що еквівалентно 120 000 доларів США ( а.с. 51,том 5).

          08.08.2003 року до нотаріальної контори  звернулась ОСОБА_7, уповноважена нотаріально посвідченою 30.07.2003 року довіреністю від імені ОСОБА_6,  яка заявила про прийняття  спадщини ,  що відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_12 ( а.с. 55 т. 5).

          Як вбачається з матеріалів спадкової справи, в ній містяться копії правовстановлюючих документів на майно :

          - реєстраційного посвідчення  про те, що дачний будинок АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі»зареєстрований 23.06.1994 року на праві особистої власності за ОСОБА_6 на підставі довідки СТ «Тепломережі» № 11/1 від 22.02.1994 року ( а.с. 57, т. 4) ;

          - договору купівлі-продажу квартири від 03.04.1991 року, , відповідно до якого ОСОБА_12 належить  квартира АДРЕСА_3, що складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 70 кв.м., жилою площею – 47,9 кв.м.( а.с. 58, т. 4)

          -  свідоцтва  про реєстрацію транспортного засобу КІС №710807, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 09.07.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_12 був власником автомобіля   Toyota Land Cruizer , 1990  року випуску, д.н. НОМЕР_1 ;

          - технічного паспорту на транспортний засіб  АМА №431745 , виданого МРЕВ № 4 м. Києва  09.03.1994 року , відповідно до якого ОСОБА_12  був власником автомобіля  BMW 325, 1986 року випуску, д.н. НОМЕР_6 ( а.с. 55.56 , т. 4)

          Державним нотаріусом  Першої Київської державної нотаріальної контори  була призначена видача свідоцтв про право на спадщину  на 26.11.2003 року, про що листом були повідомлені  представники спадкоємців та  ОСОБА_4  Проте, як вбачається з листа державного нотаріуса від 13.04.2004 року, видати свідоцтво  ОСОБА_13 про  право на спадщину за законом  після померлого ОСОБА_12 неможливо, оскільки немає правовстановлюючих документів на спадкове майно ( а.с. 65, т. 4)

          24.09.2004 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до  суду з позовом про визнання за ними права власності на будинок АДРЕСА_1 в Дарницькому районі м. Києва, посилаючись на те, що вказаний будинок не є  спадковим майном після смерті ОСОБА_12, а будувався їх батьком ОСОБА_11  за власні кошти  та був призначений для них.

          В судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_6  перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 до 1973 року. Від цього шлюбу відповідачка має двох дочок –ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а.с. 7-8, т. 1)

          ОСОБА_22 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 року  у м. Вінниці, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 16.04.1998 року ( а.с. 52, т. 1).

Відповідно до вищевказаного реєстраційного  посвідчення  Київського міського БТІ,  дачний будинок АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі»зареєстрований 23.06.1994 року на праві особистої власності за ОСОБА_6

Як вбачається з копії технічного паспорту , складеного  Київським міським БТІ 17.06.1994 року , дачний будинок має три поверхи , загальною площею 407,1 кв.м.,  літньою житловою площею –73,7 кв.м. Рік побудови будинку –1994  ( а.с. 9-16, т. 1).

          Відповідно до ст. 22 КпШС України, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин , майно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу,  є  його   спільною сумісною  власністю.  Кожен  з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.    Отже,  придбання майна в період шлюбу  створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, і доводити наявність такого права ні чоловік, ні дружина не повинні.

З викладеного вбачається, що  вказаний будинок був зареєстрований на праві власності за відповідачкою ОСОБА_6 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_12 , отже, будинок належав  вказаному подружжю на праві спільної сумісної власності .

Стверджуючи  про  виникнення права власності у позивачок , вони посилались на  довідку СТ «Тепломережі»від 13.05.2006 року за № 13/1-К, згідно з якою земельна ділянка виділась на прохання ОСОБА_6 загальними зборами садового товариства для будівництва будинку для її дочок від першого шлюбу, а їх рідний батько взяв на себе зобов’язання по будівництву будинку для своїх дітей та по його фінансуванню ( а.с. 102 , том 2).

Також посилались на розписку, видану відповідачкою ОСОБА_6 від 05.07.1995 року про те, що вона взяла у свого бувшого чоловіка ОСОБА_11 на будівництво спірного будинку для їх спільних дітей гроші в сумі 30 000 доларів США та зобов’язалася оформити будинок та земельну ділянку за доньками в рівних долях ( а.с 17, том 1 ).

Однак суд критично оцінює вказані докази та не вважає їх підставою для виникнення права власності у позивачок ОСОБА_1 та ОСОБА_23, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність», до підстав виникнення права  приватної власності  віднесена праця  громадян  як основа  створення  i  примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному  виробництві,  індивідуальної  праці,  підприємницької діяльності,  вкладення  коштів  у  кредитні  установи,  акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування  або укладення інших угод, не заборонених законом.

Як роз’яснив Пленум Верховного суду України у п. 4 Постанови № 7 від 04.10.1991 року , оскільки згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону України  "Про власність"  земельна  ділянка  для  будівництва  жилого будинку і господарських будівель  надається  громадянину  у  приватну власність,  участь   інших   осіб  у    будівництві   не  створює для них права приватної власності на жилий  будинок,  крім  випадків, коли це передбачено законом.

             Згідно зі  статтями  16  і 17 Закону України "Про власність",  таке право,  зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в  період  шлюбу  -  жилий  будинок  у  зв'язку  з  цим є їх спільною  сумісною власністю,  або велось за рахунок спільної  праці  членів  сім'ї  -  жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю,  якщо  інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

             Інші особи,  які приймали участь у будівництві жилого будинку  (його  купівлі)  не  на  підставі  угоди  про  створення  спільної  власності,   яка  відповідає  законодавству,  вправі  вимагати  не  визнання права власності на будинок,  а відшкодування своїх затрат  на   будівництво  ,  якщо  допомогу  забудовнику  вони надавали не безоплатно.

Враховуючи ту обставину, що в технічному паспорті  від 17.06.1994 року на будинок АДРЕСА_1 зазначено, що спірний будинок є дачним , його побудовано в  1994  році ( а.с. 102-112, том 3) , 17.05.1994 року складено зведений акт вартості будівель та споруд , складено поповерховий план будинку , то надані позивачкою  документи про придбання ОСОБА_22 будівельних матеріалів у 1995 році ( а.с. 99-100,187-191 т. 2) не доводять, що вказані будівельні матеріали були використані для будівництва  спірного будинку.

А квитанції  про придбання будівельних матеріалів ( цегли, керамзито-блоків)   на ім’я ОСОБА_6  датовані травнем-червнем 1995 року , тобто до написання розписки ОСОБА_6 від 05.07.1995 року про отримання 30000 доларів США від ОСОБА_11 , можуть свідчили лише про будівництво відповідачкою будинку за власні кошти, а не за кошти колишнього чоловіка ОСОБА_11, чим також спростовуються  позовні вимоги.

Покази свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25 , ОСОБА_26   допитаних при новому розгляді справи, а також свідків  ОСОБА_27 , ОСОБА_28, ОСОБА_29, допитаних  при попередньому розгляді справи , про особисту  участь ОСОБА_11 у будівництві спірного будинку та проведення розрахунків з робочими, не свідчать   про виникнення у позивачів права власності на спірний будинок, оскільки  земельна ділянка позивачам не виділялась, і угода  про створення спільної власності, яка б відповідала вимогам закону, між сторонами не укладалась.

Оскільки станом на 1994 рік позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повнолітніми , ОСОБА_11 не був позбавлений можливості укласти з ними відповідний договір дарування грошових коштів чи будь-яку іншу угоду.

Зобов’язання ОСОБА_6, викладені у розписці від 05.07.1995 року щодо намірів оформити право власності на  дачну ділянку на своїх дочок, спростовується  рішенням Київської міської ради від 30.01.2001 року за № 166-7/1143, відповідно до якого   до списку громадян, членів садівничого товариства «Тепломережі»Харківського району, яким передаються у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва , включені : ОСОБА_6 , якій передається  ділянка АДРЕСА_4 ОСОБА_12 -    ділянка АДРЕСА_1 ( а.с. 101, т. 2).

При цьому відповідачкою ОСОБА_6, яка визнала позовні вимоги ,   не вказано ,  що саме перешкоджало  провести розподіл будинку в рівних частках та зареєструвати право власності на позивачів ,  з часу реєстрації права власності на будинок  у 1994 році і до часу смерті ОСОБА_12 в 2003 році.

              Відповідно до п. 23, 24  Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР  31.01.1966 року ( була чинною до 13.12.1995 року) , на  підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності  на будинок  (домоволодіння)  до  реєстрової  книги  даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний  напис  за встановленою формою .               У  випадку  виявлення будинків,  що збудовані самовільно, бюро технічної інвентаризації повідомляє про це виконком  місцевої Ради  депутатів трудящих для вжиття заходів у відповідності зі ст. 105 Цивільного  кодексу  УРСР  ,  яка  застосовується незалежно від часу будівництва будинку.

          Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності  на будинок  і одночасно стверджуючи , що  вказаний будинок є об’єктом самочинного будівництва, оскільки в нього на даний час значно збільшена площа, і він не прийнятий в експлуатацію як житловий будинок , позивачі суперечать   власним позовним вимогам, оскільки   відповідно до вимог діючого на даний період часу законодавства ( ст. 331, 375, 376 ЦК України)  лише власник земельної ділянки  набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно ; право власності виникає тільки  після здачі будинку  в експлуатацію,  при цьому житловий будинок не може бути збудований на земельній ділянці, всупереч її цільовому призначенню  –ведення садівництва.

          Проте ні в технічному паспорті, ні в інших документах на дачний ( садовий) будинок АДРЕСА_1 відсутня відмітка БТІ чи про самовільне будівництво, чи про те, що будинок не зданий в експлуатацію.  Доказів , які б підтверджували технічний стан будинку на даний період часу,  його призначення та розміри,  позивачами суду не надано.  

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ними права власності в рівних частках на будинок АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі»у м. Києві  - спрямований на виключення вказаного нерухомого майна  з числа спадкового після смерті ОСОБА_12

Вказаний позов суд вважає безпідставним  і вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_9  про поділ спадкового майна  суд вважає за необхідне  відмовити з наступних підстав.

ОСОБА_12 народився 19.12.1946 року, його матір’ю в актовому записі про народження  записана ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_6,  яка у зв’язку з реєстрацію повторного шлюбу в 1974 році змінила прізвище на «Шидерман»( а.с. 57- 58, 143-144, том 3).

Будучи громадянкою держави Ізраїль , проживаючи в м. Реховот, ОСОБА_13 15.06.2003 року  підписала заяву  на адресу компетентної нотаріальної контори  Дарницького району м. Києва , якою заявила про прийняття спадкового майна, що залишилось після смерті  її сина ОСОБА_12 ( а.с. 27, т. 4)

Також ОСОБА_13 видала  довіреність на ім’я громадянки ОСОБА_21, яка проживає у м. Києві,  представляти її інтереси в усіх державних, нотаріальних, судових органах України з питань щодо прийняття спадщини  після смерті її сина ОСОБА_12 ( а. с. 29, том 4) . Вказана заява та довіреність були завірені консульським відділом Посольства України в Державі Ізраїль 15.06.2003 року.

А 22.07.2003 року уповноважений представник ОСОБА_13 –ОСОБА_21, зібравши необхідні документи ,  звернулась до  Сьомої та Першої Київських державних нотаріальних контор  з відповідними  заявами від імені ОСОБА_13  ( а.с. 25, 40 ,том 4).

Оскільки свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_13 видано не було у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів , вона 06.05.2004 року  через свого представника ОСОБА_14 звернулась з позовом до суду про поділ спадкового майна.

ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13  померла   в лікарні Каплан м. Реховот у Ізраїлі , про що 12.11.2006 року  відділом реєстрації населення м. Петах Тіква було видано свідоцтво про смерть ( а.с 79, том 2).

Заявляючи про свої права на 1/4 частину майна, набутого подружжям ОСОБА_12 та ОСОБА_6, позивач ОСОБА_9 посилається на наявність у нього заповіту, яким ОСОБА_13 заповідала йому все своє майно , а також на договір купівлі-продажу квартири, яку він продав, прийнявши спадщину після ОСОБА_13

Відповідно до  ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право,  спадкування  нерухомого  майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це  майно,  а  майна,  яке  підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Відповідно до ст. 72 вказаного Закону , здатність особи на  складання  і  скасування  заповіту,  а також  форма  заповіту  і акта його скасування визначаються правом держави,  у якій спадкодавець  мав  постійне  місце  проживання  в момент  складання  акта або в момент смерті.  Заповіт або акт його скасування   не   можуть   бути   визнані   недійсними   внаслідок недодержання  форми,  якщо  остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства,  або  права  звичайного місця  перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлено, що форма  правочину  щодо   нерухомого   майна   визначається відповідно до права держави,  у якій знаходиться це майно,  а щодо нерухомого майна,  право  на  яке   зареєстроване   на   території України, - права України.

Як вбачається із заповіту від імені ОСОБА_13, він складений 15.06.2006 року  мовою івриту , та посвідчений  підписами двох свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33. Як зазначено у заповіті, ОСОБА_13 заповіла ОСОБА_9 свою квартиру в м. Реховот та усе інше майно будь-якого виду та роду, рухоме і нерухоме, гроші , готівку та рахунки в банках.

В українському перекладі «останнього заповіту»ОСОБА_13 вказано, що на доказ своєї волі вона поставила підпис, в четвер, у себе вдома, 15.06.2006 року.

Проте,  порівнюючи вказаний заповіт із заявою про прийняття спадщини  та довіреністю від 15.06.2003 року, що були посвідчені консульським відділом Посольства України в Державі Ізраїль, довіреністю від 01.08.2004 року на ім’я ОСОБА_14, посвідченою нотаріусом держави Ізраїль –ОСОБА_34 , на яких міститься підпис ОСОБА_13 ,  вбачається, що підпису ОСОБА_13 на вказаному заповіті –немає (а.с. 7, 71-76 , том 2).

Постановою реєстратора по спадкових справах у м. Тель Авів зазначено, що заповіт померлої  ОСОБА_13 є чинним .

На вказаних документах міститься  печатка «Апостиль», проставлена в Міністерстві юстиції Держави Ізраїль 21.05.2007 року , що відповідно до ст. 3, 4 Гаазької конвенції 1961 року , не потребує легалізації на території України ( а.с. 67-70, том 2).

Однак, виходячи з вимог  ст. 31, 71, 72 Закону України «Про міжнародне приватне право», враховуючи, що  даний спір стосується спадкування нерухомого майна, оцінюючи вказаний заповіт на відповідність  нормам Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що вказаний заповіт  є нікчемним, оскільки він  складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, оскільки нотаріусом чи іншою службовою особою, встановленою ст. 1251-1252 ЦК України - не посвідчувався.

Відповідно до ч. 3 ст. 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.  Статтею 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Проте, навіть у разі чинності даного заповіту, ОСОБА_9  не вчинив належних дій щодо прийняття спадщини, що передбачені законодавством України, правом якої регулюється спадкування нерухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким,  що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України,  спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Визнавши ту обставину, що ОСОБА_9  не звертався до нотаріальної контори в м. Києві  із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 , представник ОСОБА_9 ОСОБА_16 посилався на те, що позивач належним чином прийняв спадщину після ОСОБА_13, оформивши на своє ім’я належну їй квартиру та продавши її  по договору від 18.09.2007 року .

Як вбачається з українського перекладу вказаного договору ( а.с. 90-96, том 2), квартира, де проживала покійна ОСОБА_13 , знаходилась в АДРЕСА_5  

Продавець вказаної квартири ОСОБА_9 що проживає  АДРЕСА_6 , є довгостроковим орендатором,  а право на квартиру отримано продавцем в силу заповіту покійної ОСОБА_13 .

Відповідно до інформації із книги спільних будинків, що ведеться в канцелярії реєстрації земель м. Реховота,  за вказаним договором відбулась передача оренди на підставі заповіту на строк  до 31.03.2024 року.

Вказані дії суд не вважає  належними для прийняття спадщини у вигляді нерухомого майна на території України, відповідно до вищевказаних вимог закону.

Крім того , оскільки  право спадкування майна в Ізраїлі визначається Ізраїльським Законом «Про спадщину» від 1965 року, а також Процедурними Постановами  про спадщину від 1998 року , то  для законного  вступу в права спадкування в Ізраїлі спадкоємець повинен був отримати  спеціальний ордер , який видає Реєстратор  по спадкових справах  при Міністерстві юстиції Ізраїлю або Ізраїльський  суд, та називається «Ордер на виконання заповіту».

З огляду на викладене,  пред’явлення ОСОБА_9 даного позову ,   суд не вважає належним прийняттям спадщини , тим більше, що про права  позивача на спадкове майно його представник  ОСОБА_14 вперше заявив в судовому засіданні 05.09.2007 року , тобто більш ніж через рік після смерті ОСОБА_13

Відповідно до ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Твердження  представника позивача ОСОБА_16  , що  заява про прийняття спадщини не була подана, оскільки  відсутні правовстановлюючі документи на  спадкове майно і  неможливо отримати свідоцтво про  право на спадщину, суперечать вимогам закону і не приймаються судом до уваги.  А про  порушення ОСОБА_9 строків  для прийняття спадщини після ОСОБА_13 безперечно свідчать дати оформлення документів : постанова про затвердження заповіту –29.04.2007 року,  переклад заповіту –20.05.2007 року, печатка «Апостіль» - 21.05.2007 року.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_9 необхідно відмовити у повному обсязі.

Крім того,   є безпідставними  вимоги про віднесення до спадкового майна  квартири АДРЕСА_2 земельної ділянки АДРЕСА_1   та земельної ділянки АДРЕСА_1  в СТ Тепломережі у м. Києві.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на ІНФОРМАЦІЯ_7 року  квартира АДРЕСА_2  приватизована не була і не належала ОСОБА_12 на праві власності. Відповідно до свідоцтва  про право власності на житло від 28.01.2009 року , виданого Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією,  вказана квартира  приватизована  відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»на ім’я ОСОБА_1  ( а.с. 214, том 4).

Згідно з повідомленням Головного управління земельних ресурсів КМДА  від 02.11.2010 року  земельна ділянка АДРЕСА_1  в СТ «Тепломережі»за ОСОБА_6 не зареєстрована ( а.с. 241, том 4).

Як повідомила в судовому засіданні ОСОБА_6, будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_4 на підставі довідки СТ «Тепломережі» був помилково присвоєний номер № 36 і за цим номером будинок проінвентаризований в БТІ.

Земельна ділянка АДРЕСА_4, площею 623 кв.м. належить ОСОБА_6  на підставі рішення Київської міської ради № 166-7/1143, їй видано державний акт про право власності на землю від 10.08.2005 року за № 10-7-04138  ( а.с. 43, том 6)

          Відповідно до положень ст. 35, 81, 116, 118 ЗК України та ст. 22 КпШС України, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність , зокрема , для  ведення садівництва , дачного будівництва , є його  особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а  про безоплатно  одержану громадянином частку із земельного фонду.  Тим більше, що державний акт про право власності на землю було отримано та зареєстровано  ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_12

Земельна ділянка АДРЕСА_4, що рішенням Київської міської ради від 30.01.2001 року  передана у власність ОСОБА_12, також не є спадковим майном, оскільки ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року, не отримавши державного акту про  право власності на землю.   Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України  , право   власності  та  право  постійного  користування  на земельну  ділянку  виникає  після  одержання  її   власником   або користувачем  документа,  що  посвідчує  право  власності чи право постійного користування  земельною  ділянкою,  та  його  державної реєстрації.

Позовні вимоги  ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 суми боргу на загальну суму 1966002 грн. 35 коп.  за рахунок спадкового майна підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Оскільки судом  не визнається право ОСОБА_9 на частину  спірного спадкового майна, то в задоволенні позову ОСОБА_4 до вказаного відповідача –слід відмовити.

Як вбачається з договору позики, укладеного в простій письмовій формі 30.06.2001 року ( а.с. 6, 197 , том 5) , ОСОБА_12 позичив у ОСОБА_4 суму у розмірі 645600 грн., що еквівалентно 120 000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору.  Зазначену вище суму ОСОБА_12 зобов’язався повернути в строк до 25.07.2002 року, в чому ОСОБА_12 видав ОСОБА_4 власноручно написану розписку.

Відповідно до розписки ОСОБА_12 від 30.06.2001 року , він отримав від ОСОБА_4 суму, еквівалентну 120 000 доларів США, яку зобов’язується повернути до 25.07.2002 року ( а.с 158, том 5 ).

Доводи відповідачки ОСОБА_6 та її представника щодо безгрошовості вказаного договору позики та  розписки ОСОБА_12, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Враховуючи, що вказані правовідносини виникли та існували в період дії Цивільного кодексу  УРСР ( 1963 року), то до даних правовідносин слід застосовувати норми вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 376 ЦК УРСР, позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі.  У тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений  у письмовій формі, заперечення за його безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально караних дій.

З огляду на викладені вимоги закону, суд вважає покази свідка ОСОБА_30 щодо безгрошовості даної розписки  не допустимим доказом і не приймає їх  до уваги .

Крім того, в матеріалах справи немає жодних доказів того, що письмова розписка є наслідком карних дій, вчинених позивачем ОСОБА_4

Відповідно до висновку № 3394 судово-почеркознавчої експертизи ,  проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 15.06.2005 року, підпис від імені ОСОБА_12 на лицьовій стороні електрофотокопіії договору позики від 30.06.2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_12- виконаний самим ОСОБА_12

Підпис від імені ОСОБА_12, який розміщено  під текстом розписки від 30.06.2001 року про одержання ОСОБА_12 від ОСОБА_4 суми, еквівалентної 120 000 доларів США –виконано самим ОСОБА_12 ( а.с. 174 –176, том 5).

Відповідно до висновку № 2459/11-13  судово-технічної експертизи документів від 29.04.2011 року , проведеної експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, розписка від імені ОСОБА_12 на ім’я ОСОБА_4 від 30.06.2001 року, що знаходиться на а.с. 158, том 5,  виконана за допомогою пишучого приладу та є оригіналом  (а.с. 65-68, том 8).

04.08.2003 року  ОСОБА_4 звернувся з заявою до Першої Київської державної нотаріальної контори , в якій заявив, що померлий ОСОБА_12 не повернув йому борг, зазначений у договорі від 30.06.2001 року.

В судовому засіданні з пояснень ОСОБА_4 встановлено , що борг був переданий у доларах США. Вказане також підтверджується  проектом розписки, написаної ОСОБА_12, який подала до суду відповідачка ОСОБА_6 , в якому  зазначено про борг у розмірі 120000 умовних одиниць ( а.с. 81, том 8).

Аналізуючи надані по справі докази, суд  вважає доведеною ту обставину, що  ОСОБА_4 позичив ОСОБА_12 суму в розмірі 120 000 доларів США, яка на день смерті останнього повернута ОСОБА_4 не була.

Відповідно до ст. 557 ЦК України ( 1963 року) , кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред’явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред’явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.

Оскільки позивач ОСОБА_4  в установленому законом порядку пред’явив свою претензію до спадкодавців, то його позовні вимоги про стягнення суми боргу із ОСОБА_6, як спадкоємиці ОСОБА_12, є обґрунтованими.

Проте, визначаючи розмір боргу,  в межах якого повинна нести відповідальність ОСОБА_6, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 безпідставно завищені .

Так, встановивши в судовому засіданні , що борг у розмірі 120 000 доларів США був переданий ОСОБА_12 саме у доларах, суд вважає, що до стягнення підлягає сума у гривнях, еквівалентна  по курсу Національного банку України на день розгляду справи в суді.  Враховуючи, що станом на 07.06.2011 року такий курс складає 797,35 грн. за 100 доларів США, то до стягнення підлягає сума у розмірі  : 120 000 х 7,9735 = 956 820 грн.

Посилання представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5  на норми ст. 214 ЦК України ( 1963 року)  та вимоги ОСОБА_4 про стягнення на підставі цієї норми  суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних –суд вважає безпідставними.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України , визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, визначення у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних із знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Що стосується трьох відсотків річних, які позивач ОСОБА_4 просить стягнути за період з 25.07.2002 року по 25.05.2011 року у розмірі 171 234 грн. 35 коп., то в даній частині позовних вимог також необхідно відмовити, оскільки статтею 214 ЦК України (1963 року) вказана відповідальність  за прострочення грошового зобов’язання передбачена для боржника, а не для його спадкоємців.

Оскільки на день смерті ОСОБА_12 розмір його боргу був визначений у сумі 120000 доларів США, а  сума процентів за життя спадкодавця присуджена кредиторові не була, то  покладення відповідальності на спадкоємців за прострочення виконання боргових зобов’язань суд вважає безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 ЦК України ( 1963 року) , спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості  успадкованого ним майна.

Враховуючи, що  на даний період часу ОСОБА_6 є єдиною спадкоємицею , яка прийняла спадщину та якій може бути видано свідоцтво про право на спадщину  після ОСОБА_12 , суд вважає, що саме з неї підлягає стягненню вищевказана сума боргу.  Спадковим майном , виходячи з вартості якого можливо стягувати борг з ОСОБА_6,  слід вважати   1/2 частину майна , набутого ОСОБА_12 в період шлюбу з ОСОБА_6, а саме:

-   трикімнатної квартири  АДРЕСА_3  , придбаної на ім’я ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу від  03.04.1991 року ;

- дачного будинку АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі» у Дарницькому районі м. Києва , зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_12 відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 23.06.1994 року, записаного в реєстрову книгу № 4 за реєстровим № 1920,  виданого на підставі довідки СТ «Тепломережі» № 11/4 від 22.02.1994 р. Рік побудови будинку –1989 ( а.с. 64 –71, том 1);

-  дачного будинку АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі» у Дарницькому районі м. Києва , зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_6 відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 23.06.1994 року, записаного в реєстрову книгу № 4 за реєстровим № 1921,  виданого на підставі довідки СТ «Тепломережі»№ 11/1 від 22.02.1994 р. ( а.с. 57, том 4).

Відповідно до висновку  судової будівельно-технічної експертизи від 04.08.2008 року,  проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ринкова вартість квартири № 146 в житловому будинку № 43-Б по пр. Перемоги у м. Києві, яка визначена за порівняльним підходом, становить 1114787 грн. ;  ринкова вартість садового будинку АДРЕСА_1 , яка визначена за порівняльним підходом, становить 3736807 грн. ; ринкова вартість садового будинку АДРЕСА_1, яка визначена за порівняльним підходом, становить 823 556 грн.   ( а.с. 230 –237 , том 2).

За повідомленням Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві ( а.с. 23, том 3) , на день смерті за ОСОБА_12 були зареєстровані наступні транспортні засоби :

          -  автомобіль  Toyota Land Cruizer , 1990  року випуску, д.н. НОМЕР_1,

          - автомобіль          Audi 80, 1.6 D , 1987 року випуску, д.н. НОМЕР_2,

          - автомобіль  Citroen XM , 1991 року випуску, д.н. НОМЕР_3,

- автомобіль BMW 325, 1986 року випуску, д.н. НОМЕР_6,

- 2 автомобільні причепи : зеленого кольору, 1973 року випуску, д.н. НОМЕР_4, та червоного кольору, 1980 року випуску, д.н. НОМЕР_5 .

З матеріалів  спадкової справи вбачається, що правовстановлюючі документи наявні лише на 2 транспортні засоби :  автомобіль  « Тойота Ленд Крузер», 1990 р.в., д.н. НОМЕР_1 ,  та  автомобіль  «БМВ-325», 1986 р.в.,  д.н.   НОМЕР_6.

Згідно з повідомленням КНДІСЕ № 14929 від 29.02.2008 року, висновок щодо визначення дійсної вартості транспортних засобів надати неможливо, оскільки об’єкти не надані для огляду експерту  ( а.с. 151 , т. 2).

Як повідомила в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_6, зазначені два автомобілі  не представляють особою  будь-якої цінності, оскільки вони мають значний ступінь зносу  та знаходяться у розібраному вигляді, а про решту автомобілів та причепів їй взагалі нічого не відомо.

Тому суд приходить до висновку про необхідність віднести числа об’єктів  спадкового майна, в межах дійсної вартості якого повинна нести відповідальність ОСОБА_6 перед кредитором ОСОБА_4, автомобілі  «Тойота Ленд Крузер», 1990 р.в., д.н. НОМЕР_1 ,  та  автомобіль  «БМВ-325», 1986 р.в.,  д.н.   НОМЕР_6,  із вказівкою, що ОСОБА_12 належить  1/2 частина у праві на вказані автомобілі, оскільки вони також придбані у період шлюбу з відповідачкою.

Враховуючи викладене та  виходячи із висновку судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ  від 04.08.2008 року про вартість об’єктів спадкового майна, суд вважає , що вказаного майна  достатньо, щоб ОСОБА_6 відповідала по боргу ОСОБА_12, який на час винесення рішення становить 956820 грн., в межах дійсної вартості успадкованого майна.

Позовні вимоги ОСОБА_17 до ОСОБА_6 про стягнення боргу в сумі 47170 грн. –задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з розписки від 25.12.2001 року , ОСОБА_12 взяв у ОСОБА_17  гроші у сумі 10000 доларів США ( а.с. 6)

          З пояснень ОСОБА_17 вбачається, що після смерті ОСОБА_12, він  травні 2003 року звертався до ОСОБА_6 з проханням повернути борг , а вона, визнавши цей борг , повернула йому 1000 доларів США,  в подальшому –ще 100 доларів США.

          Проте, вказані обставини належними та допустимими доказами не доведені.

          Відповідно до ст. 557 ЦК України ( 1963 року) недодержання правил, передбачених цією статтею щодо порядку пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.

          Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_17 з заявою до нотаріальної контори про наявність претензій до ОСОБА_12 не звертався. До суду з даним позовом він звернувся 16.04.2004 року, тобто більш ніж через один рік після смерті боржника.

          Встановлений ст. 557 ЦК України ( 1963 року) шестимісячний  з дня відкриття спадщини строк для пред’явлення претензій  кредитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Непред’явлення в зазначений строк претензії призводить до втрати  належного кредиторові права  вимоги по боргах спадкодавця.

          Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_17, пропустивши шестимісячний строк на звернення з претензією до ОСОБА_6,  втратив належне йому право вимоги на підставі боргової розписки  ОСОБА_12 від 25.12.2001 року.

          Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України , суд вважає, що  судові витрати, понесені  позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідачкою ОСОБА_6,  позивачем ОСОБА_9 та позивачем ОСОБА_17 відшкодуванню їм  не підлягають.

          Судові витрати, понесені  позивачем ОСОБА_4 підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_6 у розмірі :  сплаченого судового збору  в розмірі 1700 грн. ,  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. ( а.с. 12-13, том 6 –квитанції від 21.05.2007 року), а також витрат за проведення експертизи -  333 грн. 68 коп. ( а.с. 184, том 5) , а всього 2063 грн. 68 коп.

          На підставі викладеного , 22, 23 КпШС України,  ст. 212, 214, 374, 375, 376 , 524, 529, 549, 556, 557 ЦК України ( 1963 року) , ст. 331, 375, 376 ЦК України , ст. 1247, 1257, 1269, 1270, 1272, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 13, 30, 71, 72 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 125 Земельного кодексу України,  керуючись ст. 10,11, 57, 60, 61 , 88, 209, 212 -  215, 218  ЦПК України ,суд ,-

вирішив:

В задоволенні позову ПОЛУДИ ОСОБА_8, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи –ОСОБА_9,  Садове товариство «Тепломережі», Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна -  про визнання права власності на будинок  - відмовити .

В задоволенні позову ОСОБА_9  до ОСОБА_6 , треті особи –ОСОБА_4 ,  Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна , Головне управління юстиції у м. Києві –про поділ спадкового майна –відмовити .

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_9 –про стягнення боргу за договором позики за рахунок спадкового майна –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики  у розмірі  956 820 ( дев’ятсот п’ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять ) гривень , в межах дійсної вартості спадкового майна, що залишилось   після смерті  ОСОБА_12 :  1/2 частини  трикімнатної квартири  АДРЕСА_3  ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі» у Дарницькому районі м. Києва ;  1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_1 в СТ «Тепломережі»у Дарницькому районі м. Києва , 1/2 частини автомобіля  «Тойота Ленд Крузер» , 1990 р.в., д.н. НОМЕР_1 ,  1/2 частини автомобіля  «БМВ-325», 1986 р.в.,  д.н.   НОМЕР_6.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму судових витрат у розмірі 2063 ( дві тисячі шістдесят три) грн. 68 коп.

В іншій частині позову ОСОБА_4 –відмовити .

В задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про стягнення боргу –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва   шляхом  подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення , а в разі оскарження рішення особою, що не була присутня при його проголошенні –протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано .  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :     підпис