Справа № 2-1085/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"07" липня 2011 р.        Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді                                                Шевченко Н.М.,

                при секретарі                                             Кириловій Г.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 червня 2002 року Відділом РАГС Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві між сторонами зареєстровано шлюб, від якого мають малолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, взаємовідносини з відповідачем не склались, у зв’язку з тим, що під час спільного подружнього життя виявилось несумісність їх характерів, виникають розбіжності в інтересах, сварки, сторони втратили почуття кохання та поваги один до одного, сімейно-шлюбні відносини між нею та відповідачем фактично припинено, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, позивачка має намір на створення нової сім’ї, вважає, що примирення неможливе, тому просить розірвати шлюб.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, про день та час судового розгляду справи була повідомлена належним чином, однак, надала суду заяву, де підтримує позов в повному обсязі та просить суд розглянути справу у її відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак, надав суду заяву, де проти позову не заперечує та просить суд розглянути справу у його відсутність.

Згідно з ч.2 ст.158 ЦПК України особа яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно з положенням ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2  01.06.2002 року зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, про що у книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за № 591. (а.с. 5)

Сторони від шлюбу мають малолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві.(а.с. 6)

Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Судом достовірно  встановлено, що сторони  від шлюбу мають малолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, сімейне життя  позивачки та відповідача не склалось у зв’язку з тим, що вони мають різні погляди на життя, не в змозі дійти до єдиної думки при вирішенні сімейних та побутових проблем, проживають окремо з грудня 2010 року, з цього ж часу не підтримують шлюбних стосунків та не ведуть спільного господарства, позивачка має намір укласти шлюб з іншим чоловіком, шлюб між позивачкою та відповідачем носить лише формальний характер, за даних обставин поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони бажання не мають.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»проголошена Конституцією України охорона сім’ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу.

Суд прийшов до висновку, що сім’я розпалась остаточно і поновити шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем неможливо. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.  

Позивачка займає категоричну позицію щодо розірвання шлюбу, заперечує будь-яку можливість для примирення з відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.  

Згідно ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Сторони проживають окремо за бажанням позивачки, що не пов’язано з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми чи інших поважних причин. Позивачка категорично не бажає повертатися до відповідача. При таких обставинах сім’я фактично розпалась і поновити сімейні відносини неможливо.

Згідно ч. 1 ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб є сімейним союзом чоловіка та жінки.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини, з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими, оскільки тривалий час сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не мають, фактично живуть окремим один від одного життям, позивачка має намір на створення нової сім’ї, тому суд вважає, що формальне існування даного шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Керуючись ст. ст. 36, 51, 111, 112  Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. ст.ст. 10, 58, 88, 208, 209, 212-215, 218  Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, про що у книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за № 591 -  розірвати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня  його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: