Справа № 2-а-3975/2011

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"23" червня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді  САВЛУК Т.В.,  розглянувши в порядку письмового провадження  Києві адміністративний позов ОСОБА_1   до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  про   визнання дій посадових осіб неправомірними та зобов’язати призначити та виплачувати  основну та додаткову пенсію відповідно до статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та провести перерахунок раніше призначеної та виплаченої щорічної допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и в:

04 травня 201 року ОСОБА_1, звернулась з адміністративним позовом до суду, відповідно до заявлених позовних вимог просила суд:

«Зобов’язати Відповідача  1 провести перерахунок та виплату мені, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (1 групи інвалідності), основної пенсії згідно вимог ст..152 Конституції України, ст.1175, ст..268 ЦК України та статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з розрахунку не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 100% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність –за період з 01.12.2008 року по момент винесення рішення з урахуванням проведених виплат.

Зобов’язати Відповідача 1 усунути порушення, а саме призначити довічно мені, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (1 групи інвалідності), основну пенсії в розмірі не менше 10 мінімальних пенсій за віком,  встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 100% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно вимог ст..54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і виплачувати щомісячно в подальшому починаючи з 01 квітня 2011 року згідно ч.1 ст.28  та ст..45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», і ст..67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов’язати Відповідача 2 усунути порушення і провести перерахунок згідно ст..48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991 р. щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 01.01.2008 р..

Зобов’язати Відповідача 3 виплатити згідно ст..48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991 р. щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 01.01.2008 р.

Зобов’язати Відповідача 2 та Відповідача 3 призначити довічно мені, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (1 група інвалідності), щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст..48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»і виплачувати починаючи з 01 квітня 2011 року».

           Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що будучи інвалідом І групи по захворюванню, що пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, із значним обмеженням життєдіяльності, що підтверджується довідкою МСЕК,   віднесена до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на отримання державної пенсії. Позивач вважає, що на даний час їй  встановлена і виплачується основна держана пенсія та додаткова пенсія, за шкоду заподіяну здоров’ям, у розмірах, значно нижчих, ніж гарантовано Конституцією України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", для вирішення питання щодо здійснення перерахунку пенсії позивач звернулась до Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва з заявою про здійснення перерахунку пенсії та стягнення заборгованості по пенсії, але їй  було відмовлено в перерахунку пенсії та виплаті заборгованості. Також позивач вважає, що  нарахування та виплата  щорічної допомоги на оздоровлення починаючи з 2008 року здійснювалось  відповідачами відповідно до постанов КМУ № 836 від 26.07.1996 року та №562 від 12.07.2005р., в розмірі, значно меншому, ніж це встановлено базовим Законом. Розмір мінімальної заробітної плати визначається Законами України «Про Державних бюджет»на відповідні роки і цей розмір береться для розрахунку на момент виплати допомоги. Оскільки відповідачі так і не здійснив нарахування та виплату щорічної грошової допомоги в розмірі, передбаченому Законом України, позивач просить суд захистити її порушене право в судовому порядку.

На підставі ухвали Дніпровського  районного суду міста Києва від 23 червня  2011 року,  позовні вимоги ОСОБА_1   до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  про   визнання дій посадових осіб неправомірними та зобов’язати призначити та виплачувати  основну та додаткову пенсію відповідно до статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та провести перерахунок раніше призначеної та виплаченої щорічної допомоги на оздоровлення в частині заявлених позовних вимог про проведення порахунку основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за період 01 грудня 2008 року по 31 жовтня 2010 року, та в частині проведення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за період  2008 -2009 роки залишено без розгляду.

           Позивач  ОСОБА_1  в судове засідання не з’явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі,  з урахуванням поданих заяв про уточнення позовних вимог.

           Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду у Дніпровському районі м. Києва до суду не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином,  про причини неявки суд не повідомив, правом надати письмові пояснення чи заперечення на позов не скористався, в порядку ч.4 ст.128 КАС України суд вирішує питання на підставі наявних у справі доказів.

           Представник відповідача –Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації до суду не з’явився, надав суду письмові заперечення, в яких проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на позов, які долучено до матеріалів  справи, просить справу розглядати без участі представника відповідача.

          Представник відповідача – Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  до суду не з’явився, надав суду письмові заперечення, в яких проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на позов, які долучено до матеріалів  справи, просить справу розглядати без участі представника відповідача.

            За таких обставин, суд вважає можливим справу розглянути на підставі наявних в справі доказів в порядку письмового провадження, що не суперечить вимогам ч.4  ст. 122 КАС України.

          Вивчивши матеріали справи,  дослідивши наявні справі докази у їх сукупності, суддя приходить до висновку, що, адміністративний позов підлягає  задоволенню, виходячи з наступного.

           Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

         Згідно ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

         Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

          Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 є інвалідом І-ої групи по захворюванню, що пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою СЕК. Серія №КА-1 за №003979, віднесена до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

         Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, позивача, відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  визнано інвалідом I-ої групи з 17 листопада 2008 року.

         ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі  м. Києва та отримує пенсію, як інвалід 1-ої групи по інвалідності ЧАЕС в розмірі фактичних збитків в розмірі 870,00 грн. та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 229,20 грн.,  що підтверджується даними надими  Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва за №3098/06 від 14.04.2011 року.     

         Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів I-ої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 10 мінімальних пенсій за віком.

         Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами I-ої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Вказані  норми Закону були змінені 28.12.2007 року, нова редакція зазначених статей 50, 54 Закону набрала чинності з 01.01.2008 року, проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

         Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          За таких обставин, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону від 19.12.1991 року, 01.07.1992 року,  позивач мав  право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 10 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком з 17.11.2008 року.

        Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

       Умови призначення і виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються  Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

          Призначення і виплата такої допомоги здійснюється Управліннями пенсійного фонду України в районних, районних у містах Києві та Севастополі за місцем реєстрації або місцем проживання постраждалих осіб.

         За таких обставин Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва є належним відповідачем в даній справі.

        Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б)          додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникненню права на державну пенсію.

         Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.

         Згідно до п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що в усіх випадках розмір пенсій по інвалідності, що настала внаслідок  Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим - по І-ій групі інвалідності –10 мінімальних пенсій за віком. Зі змісту статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

           За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

             Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

             Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

           Таким чином, для позивача, як інваліда I-ої групи,  з 17 листопада 2008 року, щодо якого встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії,  розмір державної та додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.

           Суд не приймає доводи відповідача в тій частині, що відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з настанням інвалідності або втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач –Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва керувався розміром, визначеним постановами КМУ від 03.01.2002 року №1, 27.12.2005 року №1293, а відповідно до ч. 5 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,  і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.  

           Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

           Безпідставними визнано посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.

          Таким чином, доводи Управління пенсійного фонду про призначення пенсії постраждалим виключно на нормах, які встановлені Постановами Кабінету Міністрів України, не можуть прийматись судом як доказ правомірності діянь відповідача, оскільки вказані правовідносини регулюються Законами і саме Законом чітко вказаний розмір таких пенсій.

          Відповідно до ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень і зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

         Згідно зі ст.71 КАС України,  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

         Однак, відповідачем не надано жодних доказів того, що посадовими особами Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва вживалися будь-які дії, в тому числі щодо направлення бюджетних запитів на збільшення сум призначення виплат, проведення нарахування виплат, направлених на виконання положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

         Отже, суд вважає доведеним факт протиправного діяння (бездіяльності) відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, а також факт протиправного діяння (дій) щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку пенсій.

         Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу Адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статі 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюються шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

           Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання діяння (дії та бездіяльність) Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва  по нарахуванню,  а також відмови в здійсненні перерахунку позивачу  призначеної пенсії, як інваліду І-ої групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії,   та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом І-ої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, державної пенсії в розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 листопада  2010 року,  з урахуванням раніше проведених позивачеві за цей період виплат.  

          Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

         Згідно ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

         Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

         Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни, мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

         Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу  осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи»".           

         Частиною 4 статті 48 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції 06.06.96 р., яка набрала чинності 20.06.1996 року,  передбачено, що інваліди ЧАЕС І групи мають право на отримання щорічної грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

         Положення вказаної статті діяли до прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 20.12.2005 року, яким дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого   частини   першої,   частини  третьої,  абзаців  другого, третього,  четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та   частини  сьомої   48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено в частині виплати компенсацій і допомоги.

        Законом України від 19.12.2006 року № 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік»дію зазначених вище абзаців та частин ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" також було зупинено в частині виплати компенсацій і допомоги в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, проте зупинення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007р.

         Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, що набрав чинності 01.01.2008 року, текст абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого   частини   першої,   частини  третьої,  абзаців  другого, третього,  четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та   частини  сьомої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було викладено в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 р., а тому з 22.05.2008 року дія статті 48 Закону була відновлена у попередній редакції.

         Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Отже, позивач має  право на отримання  щорічної грошової допомоги в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

           Згідно Типового положення про Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою КМУ від 30.10.2007 року №790, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, основним завданням якого є забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здісненню соціальних виплат  є належними відповідачами в даній справі.

           Суд не приймає доводи відповідачів в тій частині, що відповідно до  ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації нараховувався та виплачувався відповідно до Постанов КМУ №836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та  № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.  

         Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри виплати одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення.

         Таким чином, доводи відповідачів про нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення виключно на нормах, які встановлені Постановами Кабінету Міністрів України, не можуть прийматись судом як доказ правомірності їх діянь, оскільки вказані правовідносини регулюються Законами і саме Законом чітко вказаний розмір такої допомоги.

         В той же час,  відповідачами не надано жодного доказу того, що їх посадовими особами вживалися будь-які дії, в тому числі щодо направлення запитів на роз’яснення постанов КМУ, які суперечили нормам Закону, щодо збільшення сум призначених виплат, щодо проведення нарахування виплат  щорічної допомоги на оздоровлення, направлених на виконання положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

        Отже, суд вважає доведеним факт протиправного діяння (бездіяльності) відповідача –Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та Київського  міський центр по нарахуванню та здісненню соціальних виплат  щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації відповідно до вимог ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, з урахуванням нарахованих та виплачених позивачеві грошових сум.

           Виходячи з викладеного, суд дійшов до висновку про необхідність зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок щорічної одноразової допомоги на оздоровлення позивачу  за 2010  рік  відповідно до ч. 4 ст.48 Закону України  «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених позивачеві за цей період виплат, а Київський міський центр по нарахуванню та здісненню соціальних виплат   зобов’язати виплатити позивачу суму перерахованої одноразової допомоги на оздоровлення за 2010  рік.

            Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу Адміністративного судочинства України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Однак,  суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 500,00 грн. за рахунок відповідача, оскільки позивачем не надано доказів, які мали підтвердити, що позивачем фактично сплачено 500,00 грн., як оплата за правову допомогу, та правова допомога надана позивачу саме особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

          Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»за № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати судового збору.

           Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст.19, 46, 55, 152 Конституції України, ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ,  ст.ст. 1, 2, 5, 90, 94, 122, 159-163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України,  суддя

п о с т а н о в и в:

             Позов задовольнити.

             Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті  ОСОБА_1   , як інваліду  І-ої групи,   призначеної основної та додаткової пенсії встановленої  особі , яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,  з 01 листопада  2010 року.

             Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва  провести перерахунок основної та додаткової пенсії  призначеної  ОСОБА_1  , як інваліду І-ої групи з числа ліквідаторів в результаті аварії на Чорнобильській АЕС,  згідно ч.4 ст.54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  виходячи з розміру  10 мінімальних пенсій за віком та додаткову державну пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру 100% мінімальної пенсії за віком, враховуючи ч.3 ст.67  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з  01 листопада 2010 року ,  з урахуванням раніше проведених виплат.

        Визнати неправомірними дії  Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1   щорічної грошової допомоги на оздоровлення  за втрату здоров’я по інвалідності, за  2010  рік.

          Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1, який має статус учасника ліквідації наслідків аварії на  Чорнобильської АЕС,  1 категорії,  інвалід 1-ої групи,  щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010  рік  відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати визначеної законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати, враховуючи нараховану та виплачену раніше  суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

          Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 10 днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          С у д д я: