12.07.2011
Справа № 11-1069/2011 Головуючий в 1 інстанції: Слюсаренко О.В.
Категорія: ст.ст. 152 ч.4, 187 ч.1КК України Доповідач: Гемма Ю.М.
У Х В А Л А
іменем України
12 липня 2011 року м. Херсон
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого Гемми Ю.М.
суддів Шевцової В.Г., Литвиненко І.І.,
з участю прокурора Чередниченко Є.Г.,
адвоката ОСОБА_1,
законного представника засудженого ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 01 квітня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
Цим вироком :
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець м. Херсона, громадянин України, такий що не має
судимості,
засуджений за ст. 152 ч.4 КК України на 10 років позбавлення волі,
за ст.187 ч.1 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі у спеціальній виховній установі.
Міра запобіжного заходу –тримання під вартою з 05.11.2010 року.
Постановлено стягнути зі ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн. У разі відсутності в ОСОБА_3 майна достатнього для відшкодування завданої шкоди, стягнути у відшкодування моральної шкоди 7000 грн. з матері підсудного ОСОБА_2
Вирішено питання про судові витрати та речові докази.
Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що він 04 листопада 2010 року в період часу з 15 до 16 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на території пустиря біля Українського греко-католицького монастиря, розташованого по проспекту 200 років Херсона, 53 у м. Херсоні, з метою заволодіння чужим майном, застосувавши фізичне насильство до потерпілої ОСОБА_4, 2000 року народження, заволодів її грішми в суму 5 грн. Після чого, з метою подолання опору потерпілої із застосуванням психологічного насильства, погрожуючи позбавити її життя, та фізичного насильства, що виразилося в нанесенні ударів рукою в область обличчя й голови, вступив у статеві зносини з потерпілою ОСОБА_4, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров’я. Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3 заволодів мобільним телефоном «Самсунг С-200, вартістю 100 грн., чим завдав батькові потерпілої - ОСОБА_5. матеріальну шкоду в сумі 105 грн.
У поданих апеляціях:
- прокурор, не оспорюючи доведеність вини, кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_3, порушує питання про скасування вироку суду щодо нього з поверненням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що на порушення вимог ст. 334 КПК України судом першої інстанції у вироку не дано оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, показанням ОСОБА_3 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, а також не зазначено мотив злочинів, форму вини;
- адвокат ОСОБА_1 вказує на незаконність вироку щодо ОСОБА_3, посилаючись на те, що у вироку неправильно вказані обставини та послідовність дій засудженого при вчиненні злочинів, які суперечать обставинам викладеним в обвинувальному висновку, а висновки суду щодо обставин вчинених злочинів суперечать показанням потерпілої ОСОБА_4, з яких слідує, що ОСОБА_3 свої дії по заволодінню її майном не супроводжував насильством. Тому вважає, що дії засудженого по заволодінню майном слід перекваліфікувати із ч.1 ст. 187 на ч.1 ст. 186 КК України. Призначаючи покарання засудженому, суд не врахував, що він позитивно характеризується, уперше вчинив злочин, які дають підстави для пом’якшення покарання. Просить змінити вирок, перекваліфікувати дії ОСОБА_3 із ч.1 ст. 187 на ч.1 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі, за ст. 152 ч.4 КК України у виді 5 років позбавлення волі і підставі ст. 70 КК України остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі у спеціальній виховній установі;
- засуджений ОСОБА_3 , не погоджуючись із вироком суду, стверджує, що його незаконно засуджено за ст. 152 ч.4 КК України, оскільки він не ґвалтував потерпілу ОСОБА_4 Просить переглянути справу та повернути її на додаткове розслідування.
Іншими учасниками судового розгляду вирок не оскаржується.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про підтримання апеляції прокурора та про необґрунтованість апеляцій адвоката ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_3, пояснення адвоката ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_3, законного представника засудженого - ОСОБА_2, які підтримали доводи своїх апеляцій, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція захисника не підлягає задоволенню, апеляція засудженого підлягає частковому задоволенню, а апеляція прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування вироку.
Згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду має бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України та роз’яснень, які містяться пп. 15 - 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року “ Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”, із змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993р.”, № 12 від 03.12.1997р., № 6 від 30.05.2008р., - мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов’язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою –підстави для цього. Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Згідно з вимогами ст. 323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Однак цих вимог закону судом дотримано не було.
З мотивувальної частини вироку вбачається, що, формулюючи обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні зґвалтуванні малолітньої із застосуванням фізичного насильства і погроз його застосування, у нападі з метою заволодіння чужим майном, суд вказав, що ОСОБА_3, застосовуючи фізичне насильство, заволодів майном потерпілої ОСОБА_4, після чого, застосовуючи фізичне й психічне насильство, вступив у статеві зносини з потерпілою.
Тобто, з наведеного випливає, що одні дії ОСОБА_3 вчинив із корисливих мотивів, а інші із прагненням задовольнити статеву пристрасть.
Однак, у формулюванні обвинувачення суд не вказав, спрямованість умислу (форму вини) та мотив дій ОСОБА_3 при вчиненні ним зґвалтування малолітньої.
Дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 152 ч.4, 187 ч.1 КК України, суд поклав основу вироку визнавальні показання ОСОБА_3 на досудовому слідстві, не розкриваючи їх змісту про фактичні дані, що стосуються доказуваних обставин, не проаналізував їх і не дав їм відповідної оцінки, обмежившись загальним посиланням на те, що він у присутності адвоката визнав себе винним, давав послідовні показання про вчинення ним нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном та про вчинення ним статевого акту з потерпілою з застосуванням фізичного насильства і погроз його застосування, що є неприпустимим. (а.с. 110, 111, 113 –122, 129, 130)
У судовому засіданні ОСОБА_3 змінив свої показання та заперечував факт вчинення ним зґвалтування потерпілої. Причини зміни ним показань у судовому засіданні суд не з’ясував, і лише формально зазначив як на обраний тим спосіб захисту.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, 1993 року народження, є неповнолітнім, (а.с. 150) Тому, крім обставин, встановлення яких є обов’язковим під час провадження досудового слідства та розгляді справи у суді про злочини неповнолітнього, згідно зі ст. 433 КПК України, необхідно з’ясовувати стан здоров’я та загальний розвиток неповнолітнього ОСОБА_3, умови життя і виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на його виховання. До справи мають бути долучені документи щодо сімейно-побутових умов неповнолітнього, його стосунків із батьками, його контактів з оточуючими, довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах дітей про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах дітей та міліція у справах неповнолітніх розглядала його справу, чи притягувався він до адміністративної відповідальності. Про час і місце розгляду справи неповнолітнього, згідно зі ст. 442 КПК України, суд повідомляє службу у справах дітей та міліцію у справах неповнолітніх.
Допущені досудовим слідством порушення вимог кримінально-процесуального закону, судом не усунуті, що свідчить про неповноту судового слідства.
Із протоколу судового засідання не можливо з’ясувати, хто із представників служби у справах дітей та міліції у справах неповнолітніх приймав участь у розгляді справи.
Оскільки судом першої інстанції при розгляді справи допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неповнота судового слідства, тому вирок суду щодо ОСОБА_3 не можна визнати законним та обґрунтованим, він підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді, який має бути проведений із дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, та з урахуванням зазначених вище обставин, суду необхідно повно й усебічно дослідити зібрані у справі докази, перевірити позицію захисту, дати належну оцінку доказам, і в залежності від установлених обставин прийняти законне, обґрунтоване й належним чином умотивоване рішення.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
апеляцію адвоката ОСОБА_1 –залишити без задоволення, а апеляцію засудженого ОСОБА_3 –задовольнити частково.
Апеляцію прокурора - задовольнити.
Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 01 квітня 2011 року щодо ОСОБА_3 –скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд у той же суд, але в іншому складі суду зі стадії судового розгляду.
Міру запобіжного щодо ОСОБА_3 тримання під вартою залишити без зміни.
Головуючий:
Судді