Справа № 2-68/07

РІШЕННЯ

05 червня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси у складі

головуючого судді         Левчук О.А.

при секретарі                  Молчанюк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  про стягнення боргу за договором позики,  переводі права власності на квартиру,  визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,  стягненні моральної шкоди та зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2 про визнання удаваним договору позики від 20.02.2003 року та визнання недійсними договору займу,  договору купівлі-продажу частки квартири по АДРЕСА_1 від 20.02.2003 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та,  уточнивши у судовому засіданні позовні вимоги,  зазначає,  що 20 лютого 2003 року він позичив відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 76750 гривень. Відповідачі на той час знаходились у зареєстрованому шлюбі. Зазначену суму грошей він,  позивач,  позичив їм для придбання квартири АДРЕСА_2. У квітні 2003 року відповідачі придбали зазначену квартиру у власність. На підтвердження договору відповідач ОСОБА_2  видав йому,  позивачу,  розписку про отримання 76750 гривень 00 копійок. Згідно умов договору відповідачі зобов'язались повернути йому,  позивачу,  суму боргу не пізніше 20 вересня 2003 року. Оскільки відповідачі у визначений строк не повернули зазначену суму боргу,  на його,  позивача,  вимогу відповідачі надали йому розписку,  що сума боргу буде повернута після 01.01.2004 року,  інакше,  вони,  відповідачі,  переведуть на нього,  ОСОБА_1,  право власності на квартиру АДРЕСА_2. Оскільки відповідачі в зазначений строк борг йому не повернули,  то замість суми боргу вони надали йому,  позивачу,  право вимоги права власності на квартиру АДРЕСА_2. На підставі викладеного,  позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь 76750 гривень,  визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2,  рахувати зобов'язання по стягненню і передачі йому,  позивачу,  суми боргу 76750, 00 гривень з відповідачів виконаним в порядку статті 600 Цивільного кодексу України в зв'язку з погашенням суми боргу передачею йому відступного.

Відповідач ОСОБА_2  у судовому засіданні з позовом погодився в повному обсязі,  проти його задоволення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_3 з позовом не погодилась,  проти його задоволення заперечувала,  надала суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1,  ОСОБА_2 про визнання недійсним договору займу,  визнання удаваним договору позики від 20.02.2003 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири по АДРЕСА_1 від 20.02.2003 року. В обгрунтування ОСОБА_3 зазначила,  що про укладення між ОСОБА_2  та ОСОБА_1 договору займу їй було не відомо. ОСОБА_2  їй нічого не повідомляв,  та,  відповідно,  згоди на укладення цього договору вона не надавала,  про те ,  що договір займу був немов би укладений їй стало відомо тільки після подачі нею до суду позовів про розірвання шлюбу,  стягнення аліментів,  розподіл майна,  а тому на її

думку саме в цей період і була складена розписка,  а не в 2003 році. Також зазначила,  що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2  20.02.2003 року насправді був усно укладений договір купівлі-продажу долі у чотирьохкімнатній квартирі по АДРЕСА_1,  яка насправді належала ОСОБА_2 ,  а оформили ці правовідносини шляхом укладення договору позики. А тому договір позики був укладений ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 для приховання іншого правочину,  який вони насправді вчинили,  а тому він є удаваним.  А усний договір купівлі-продажу долі у чотирикімнатній квартирі по АДРЕСА_1,  укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2  20.02.2003 року не відповідав діючому на момент його укладення цивільному законодавству. Договір купівлі-продажу від 20.02.2003 року у письмовій формі складений не був,  та відповідно не був нотаріально посвідчений,  тому він є недійсним на підставі  ст.  47 ЦК України в ред.. 1963 року. Продана таким чином ОСОБА_2  частка квартири не була спільною сумісною власністю подружжя,  тому гроші отримані за договором купівлі-продажу належали лише йому,  якими він розпорядився на свій розсуд,  як саме їй,  ОСОБА_3,  не відомо. Крім цього ОСОБА_2 ,  достовірно відомо,  що власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  що в зазначеній квартирі на час складення розписки від 29.01.2004 року проживав разом з батьками його неповнолітній син ОСОБА_4,  та який на даний час проживає з матір'ю у квартирі АДРЕСА_2,  і який має право користування цією квартирою,  проте ОСОБА_2  не отримав дозвіл органів опіки і піклування на вчинення вказаного правочину при укладенні договору про припинення зобов'язань внаслідок передачі боржником кредитору відступного від 29.01.2004 року відповідно до якого ОСОБА_2  відмовлявся від належних ОСОБА_4 прав на користування квартирою АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2  з зустрічним позовом не погодились в повному обсязі,  у його задоволенні просили відмовити.

У судовому засіданні 05.06.2007 року ОСОБА_1 надав заяву згідно якої просить залишити подану ним позовну заяву в частині позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2,  укладеного 08.04.2003 року між ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7 і ОСОБА_2 недійсним без розгляду. Ухвалою суду від 05.06.2007 року позов ОСОБА_1 до відповідачів в частині вимог щодо визнання договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2,  укладеного 08.04.2003 року між ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7 і ОСОБА_2 недійсним залишений без розгляду.

Вислухавши пояснення учасників процесу,  вивчивши матеріали справи,  суд вважає,  що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,  переводі права власності на квартиру,  стягненні моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,  визнання удаваним договору позики від 20.02.2003 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири по АДРЕСА_1 від 20.02.2003 року слід відмовити за наступних підстав.

З 01 січня 2004 року вступив в законну силу Цивільний Кодекс України,  проте згідно з прикінцевими і перехідними його положеннями і у зв'язку з тим,  що правовідносини між сторонами виникли до вказаної дати,  до них застосовуються правила Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року.

Відповідно до  ст.  374 ЦК України (в ред. 1963 року) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність(в оперативне управління) гроші або речі,  визначені родовими ознаками,  а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

У судовому засіданні встановлено,  що 20.02.2003 року відповідач ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 76750 гривень,  що еквівалентно 15350 доларам США,  про що була складена розписка 20.02.2003 року. Згідно даної розписки ОСОБА_2  зобов'язався повернути зазначену суму боргу до 20.09.2003 року (а.с.  19). При складанні та підписання даної розписки ОСОБА_3 присутня не була. Зазначена сума грошей ОСОБА_1 не повернута по теперішній час.  Зазначені обставини ОСОБА_2  та ОСОБА_1 не оспорюються.

Згідно  ст.  23 КОБС України,  який діяв на час виникнення та дії даних правовідносин,  майном нажитим в період шлюбу,  подружжя розпоряджаються за взаємною згодою. При укладенні угод одним з подружжя,  вважається що він діє за згодою іншого з подружжя. Для укладення угод,  по відчуженню спільного майна подружжя,  що вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення,  згода другого з подружжя повинна бути виражена в письмовій формі.

Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_2  та ОСОБА_1 щодо того,  що ОСОБА_1 надав,  а ОСОБА_2  отримав гроші за даною розпискою 20.02.2003 року саме на придбання подружжям ОСОБА_2  та ОСОБА_3 квартири,  оскільки в тексті розписки про отримання грошей не зазначено,  що ці гроші ОСОБА_2  отримує у борг для придбання квартири,  а також з даної розписки не вбачається взагалі з якою метою отримана ОСОБА_2  зазначена сума грошей у ОСОБА_1.

Крім цього,  згідно договору купівлі-продажу квартири,  укладеного 08.04.2003 року,  посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 ,  зареєстрованого в КП МЕТІ та РОН 20.05.2003 року за реєстр. НОМЕР_1 стор. 76,  кн. 487 пр.,  ОСОБА_5,  який діяв від себе особисто та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_6,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_7,  ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,  продали,  а ОСОБА_2 купив квартиру за АДРЕСА_2,  відповідно до п.3 даного договору продаж здійснено за 39497 гривень 00 копійок (тридцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто сім гривень 00 копійок),  (а.с 6-7). Отримана ОСОБА_2  сума за договором позики є значно більшою ніж сума зазначена в даному договорі купівлі-продажу квартири.

За таких підстав,  суд дійшов до висновку,  що позивач ОСОБА_1 не надав обґрунтованих доказів того,  що отримані ОСОБА_2  у борг гроші в сумі 76750 гривень 00 копійок за розпискою від 20.02.2003 року були витрачені ним на потреби подружжя ОСОБА_2  та ОСОБА_3.

Крім цього у заяві від 18.12.2006 року ОСОБА_1 зазначив,  що спірна сума грошей була передана ним ОСОБА_2  під умовою,  що ОСОБА_2  оформить право власності належної йому частки в чотирикімнатній квартирі АДРЕСА_1 на ОСОБА_1,  що не заперечується ОСОБА_2  та підтверджується його розпискою (а.с.  97-99).

У судовому засіданні встановлено,  що будь-які договори ОСОБА_2  по відчуженню належної йому згідно свідоцтва про право власності на житло від 25.02.1999 року,  виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради р.№ 4-15091 та зареєстрованого в ОМБТІ і РОН,  33бпр стор. 40 реєстр 425,  на праві власності ХА частки квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 по теперішній час не укладались(а.с.  105-106).

Суд вважає не обґрунтованими вимоги ОСОБА_1,  що до нього перейшло право власності на квартиру внаслідок переводу боргу,  оскільки згідно зі  ст.  201 ЦК України

перевід боргу - це перевід боржником свого боргу на іншу особу за згодою кредитора. А тому правовідносини які виникли між сторонами по справі не регулюються зазначеною нормою закону.

Також суд вважає необгрунтованими вимоги позивача ОСОБА_1 щодо рахування зобов'язання по стягненню і передачі йому суми боргу 76750 гривень з відповідачів ОСОБА_2  і ОСОБА_3 виконаним в зв'язку з погашенням суми боргу передачею йому відступного шляхом визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2,  оскільки позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того,  що між ним та ОСОБА_2  і ОСОБА_3 був укладений договір про передання відступного у письмовій формі,  та зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд критично ставиться та не приймає до уваги надану позивачем у судовому засіданні тільки 22.02.2007 року на підтвердження укладення договору про передання відступного розписку ОСОБА_2  від 29.01.2004 року,  оскільки вона не свідчить про те,  що між сторонами був укладений договір про передання відступного (а.с.  108).

Також суд вважає необгрунтованими та такими,  що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання удаваним договору позики,  укладеного 20.02.2003 року між ОСОБА_2  та ОСОБА_1,  по зустрічній позовній заяві,  оскільки вона не надала суду обґрунтованих доказів на підтвердження того,  що договір позики був укладений ОСОБА_2  та ОСОБА_1 з метою приховати інший договір,  а саме договір купівлі-продажу 1А частки квартири за АДРЕСА_1,  крім цього її доводи спростовуються зібраними по справі доказами. А саме у судовому засіданні встановлено що ОСОБА_2  з моменту реєстрації за ним права власності та по теперішній час є власником 1А частки квартири за АДРЕСА_1,  та будь-які договори (дарування,  купівлі-продажу,  тощо) щодо відчуження належній йому на праві власності Уа частки квартири за АДРЕСА_1 з ОСОБА_2  ним у встановленому законом порядку не укладались.

А за цих підстав надуманими та необгрунтованими є вимоги ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1,  оскільки зазначений договір ніколи не укладався.

А також суд вважає необгрунтованими вимоги ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору позики,  укладеного між ОСОБА_2  та ОСОБА_1 20.02.2003 року,  оскільки зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства. Проте,  оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2  не надали обгрунтованих доказів того,  що ОСОБА_3 було відомо про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2  договору позики від 20.02.2003 року,  а також доказів того,  що отримана ОСОБА_2  за договором позики від 20.02.2003 року сума грошей в розмірі 76750 гривень була витрачена на потреби подружжя ОСОБА_2  та ОСОБА_3,  то належним відповідачем за цими вимогами є тільки ОСОБА_2 ,  а вимоги до ОСОБА_3 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд,  розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог,  роз'яснивши особам,  які беруть участь у справі,  їх права та обов'язки,  попередивши про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій,  оцінивши надані сторонами докази,  приходить до висновку,  що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню,  а саме в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в сумі 76750 гривень 00 копійок (сімдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят гривень),  в решті вимог слід відмовити,  оскільки вони не обґрунтовані та не базуються на законі,  а також необгрунтованими є вимоги ОСОБА_3 по зустрічній позовній заяві,  оскільки вони не базуються на законі та спростовуються зібраними по справі доказами.

На підставі викладеного,  керуючись  ст.   ст.  3 74-3 76 ЦК України (в ред. 1963 року),  23 КоБС України,   ст.  ст.  10,  11,  209,  212, 214,  215, 218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1суму боргу за договором позики в сумі 76750 гривень 00 копійок (сімдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят гривень).

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2 про визнання удаваним договору позики від 20.02.2003 року та визнання недійсними договору займу,  та договору купівлі-продажу частки квартири по АДРЕСА_1 від 20.02.2003 року відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Територіального управління державної судової адміністрації Одеської області витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 30 гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м.  Одеси шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  з подачею її копії до апеляційної інстанції або апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається у строк,  встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.