ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2011 р.                                                            Справа № 5023/5584/11

вх. № 5584/11

Суддя господарського суду Шатерніков М.І. 

при секретарі судового засідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

 відповідача - ОСОБА_1. (довіреність № Д-1 від 02.07.2010р.);

розглянувши справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агродар", м.Харків,  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ", м.Харків,  

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агродар", м.Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними угод, укладених між позивачем та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ", м.Харків, за весь період господарської діяльності між ними. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2011р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/5584/11 та розгляд справи призначено на 20.07.2011р. о 10:30 год.

15.07.2011р. до канцелярії господарського суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, в якій позивач просить суд визнати недійсними угоди                № 091009/1А від 09.10.2009р., № КП-121009/1-А від 12.10.2009р., № 161009/1-А          від 16.10.2009р., № КП-130510/1-К від 13.05.2010р., № КП-190510/2-К від 19.05.2010р.,     № КП-240510/2-К від 24.05.2010р., № КП-120710/1-К від 12.07.2010р.,                             № КП-280710/2-К від 28.07.2010р., № 250810/2-К від 25.08.2010р., № 060910/5-К від 06.09.2010р., № 100910/2-К від 10.09.2010р., № 140910/5-К від 14.09.2010р.,                   № 170910/3-К від 17.09.2010р., № 230910/1-К від 23.09.2010р., № 300910/1-К від 30.09.2010р., № 081010/3-К від 08.10.2010р., № 201010/1-К від 20.10.2010р.,                   № 031110/1-К від 03.11.2010р., № 151110/5-К від 15.11.2010р., № 191110/2-К від 19.11.2010р., № 261110/1-К від 26.11.2010р., № 011210/1-К від 01.12.2010р.,                   № 081210/1-К від 08.12.2010р., № 170211/9-К від 17.02.2011р., № 11-2502/14П від 25.02.2011рю, № Ш-250211/01-К від 25.02.2011р., № Ш 060511/1К від 06.05.2011р., укладені між позивачем та відповідачем за весь період господарської діяльності між ними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. заяву позивача про зміну позовних вимог було прийнято судом як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству. Розгляд справи даною ухвалою було відкладено на 02.08.2011р. о 09:30 год., у зв'язку з неявкою представника позивача у судове засідання.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.08.2011р., представник відповідача проти позову заперечував повністю.

Представник позивача у судове засідання не з’явився; витребувані судом документи не надав; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

В межах ведення власної господарської діяльності між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ" (відповідачем) були укладені наступні господарські угоди:

у 2009 році: № 091009/1А від 09.10.2009р.; № КП-121009/1-А від 12.10.2009р.;  № 161009/1-А від 16.10.2009р.;

у 2010 році: № КП-130510/1-К від 13.05.2010р.; № КП-190510/2-К від 19.05.2010р.; № КП-240510/2-К від 24.05.2010р.; № КП-120710/1-К від 12.07.2010р.;       № КП-280710/2-К від 28.07.2010р.; № 250810/2-К від 25.08.2010р.; № 060910/5-К від 06.09.2010р.; № 100910/2-К від 10.09.2010р.; № 140910/5-К від 14.09.2010р.;                    № 170910/3-К від 17.09.2010р.; № 230910/1-К від 23.09.2010р.; № 300910/1-К від 30.09.2010р.; №  081010/3-К від 08.10.2010р.; № 201010/1-К від 20.10.2010р.;                    № 031110/1-К від 03.11.2010р.; № 151110/5-К від 15.11.2010р.; № 191110/2-К від 19.11.2010р.; № 261110/1-К від 26.11.2010р.; № 011210/1-К від 01.12.2010р.;                                    № 081210/1-К від 08.12.2010р.;

у 2011 році:

№ 170211/9-К від 17.02.2011р.; № 11-2502/14П від 25.02.2011р.;                                        № Ш-250211/01-К від 25.02.2011р.; № Ш 060511/1К від 06.05.2011р.

Як вказує позивач, органами Державної податкової служби було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності відповідача, за результатами якої Державна податкова інспекція визнала нікчемними усі правочини, укладені між позивачем та відповідачем. Позивач зазначає, що висновки ДПІ можуть негативно вплинути на фінансово-господарську діяльність позивача та йому можуть бути додатково нараховані податкові зобов'язання та штрафні санкції за наслідками таких висновків.

У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними усіх угод, укладених між ним та відповідачем за весь період господарської діяльності між ними.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з  наступного.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.п. 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття  234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009  N 9, для визнання  правочину  фіктивним  необхідно  встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину  сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено  будь-яких  дій  на  виконання  такого правочину, суд  ухвалює  рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину  було  передано  майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним через його фіктивність, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Як свідчать матеріали справи, предметом угод, укладених між сторонами, є постачання товарів та послуг.

З пояснень позивача вбачається, що він виконав свої зобов'язання за всіма угодами в повному обсязі, що підтверджується відповідними документами та відсутністю спорів між сторонами щодо їх виконання.

Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 228 ЦК України (в редакції, що була чинна на момент укладення та виконання спірних правочинів) суд дійшов висновку про відсутність в договорах, укладених між сторонами, ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочинами, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України.

Судом враховано, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судом встановлено, що оскільки позивачем не надано доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, а в судовому засіданні підтверджено відсутність у сторін спірних правочинів наміру досягти таку мету, неможливим є й встановлення форми вини відповідачів при їх укладанні, а відтак доводи ТОВ "Торговий Дім Агродар" в цій частині є також необґрунтованими.

Також суд не може погодитися із ствердженням позивача відносно нікчемності укладених спірних правочинів, оскільки в силу ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги із зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Разом з тим, суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем не доведено порушення відповідачем при укладенні спірних угод принципу правових наслідків недійсності угоди, ознак фіктивності і удаваності вчинених сторонами правочинів, при наявності яких правочини можуть бути визнані недійсними, тому доводи позивача про те, що спірні договори суперечать вимогам цивільного законодавства та укладені із суттєвим їх порушенням, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, а тому господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд констатує, що оскаржувані позивачем договори належним чином підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов’язувальний характер, їх умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконали свої зобов'язання за вказаними договорами, тому зважаючи на вищевикладене, зміст цих договорів становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами належним чином, їх зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому у суду відсутні правові підстави щодо визнання цих договорів недійсними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні угоди повністю відповідають вимогам цивільного законодавства та направлені на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Агродар" та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203,  204, 215, 234, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -   

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                          Шатерніков М.І.

Повне рішення складено "03" серпня 2011 року.